Соя досить вимоглива до мінерального живлення. І надходження елементів живлення протягом вегетаційного періоду сої проходить нерівномірно.
При вирощуванні сортів сої з високою польовою стійкістю до хвороб суттєво зменшуються обсяги застосування фунгіцидів, кратність обприскувань рослин, забруднення довкілля, підвищується рентабельність вирощування культури.
Агротехнологічні фактори суттєво впливають на урожайність сої. Варто враховувати всі складові технології вирощування культури.
Застосування інокулянтів дозволило практично повністю виключити використання мінеральних азотних добрив у технологіях вирощування бобових культур. Але, на відміну від добрив, потреба в щорічному внесенні яких сумнівів не викликає, з інокулянтами виникає питання — чи є необхідність проведення інокуляції насіння, якщо культура висівається на полі другий рік поспіль (монокультура) або повертається через 1-2 роки (короткоротаційні сівозміни). Саме це питання ми зараз детально розглянемо.
Головним завданням хімічних заходів захисту рослин є забезпечення оптимальних умов вегетації культури на всіх фазах розвитку. Контроль бур’янів у посівах сої створює умови, за яких на початкових фазах розвитку культури конкуренції з боку бур’янів немає через максимальну доступність для неї сонячної енергії (відсутність затінення з боку бур’янів). Хімічний контроль бур’янів також забезпечує як збереження доступної для культури вологи, так і комплексу елементів живлення (NPK) у доступних формах, а також усунення негативного впливу комплексу токсинів, що виділяють бур’яни. Вибір системи захисту, визначення оптимальної норми застосування відповідних гербіцидів, часу проведення обробки залежить від багатьох факторів.
Однією з найбільш важливих характеристик органічного землеробства є мінімалізація обробітку ґрунту. Це означає, що передбачається залишати не менше 30% рослинних решток на поверхні ґрунту. Ця система обробітку ґрунту широко використовується у багатьох розвинених країнах світу. Вона дозволяє зменшити витрати на виробництво, зменшує ерозію, втрати органічної речовини, сприяє збереженню вологи в ґрунті.
Соя є одним із головних джерел кормових і продовольчих ресурсів, для забезпечення яких вона вирощується. Без її зерна неможливо вирішити проблему збалансованого раціону кормів для вигодовування високопродуктивних тварин, повноцінного забезпечення потреби багатьох галузей промисловості у рослинних білках. Культура є основним джерелом збалансованого за амінокислотним складом і вмістом екологічно чистого білка. Через значне використання населенням у розвинутих країнах сої як цінного білка та рослинної олії, так званий соєвий феномен уже багато років привертає увагу вчених, спеціалістів, фермерів.