А чи відкриють ринок землі найближчим часом? Навряд.
Юрій КУЛИК, головний агроном ТзОВ «Агросетон» (Львівська обл.)
— Відкриття ринку землі для України є життєво гострим — від його вирішення залежить і перспектива розвитку агробізнесу, і доля нашого багатства — ґрунтів. Особливої гостроти ця проблема набуває цього року, адже після перезавантаження влади (недавніми виборами президента та майбутніми до Верховної Ради) в суспільстві з’явилися протилежні думки щодо проведення земельної реформи.
Особисто я не вірю, що найближчим часом відкриється вільний продаж землі, хоча в майбутньому це цілком ймовірно.
Зрозуміло, що під час вільного продажу середній фермер багато землі не зможе купити. Швидше за все, найбільшу зацікавленість у придбанні ділянок виявить іноземний покупець, бо ж не є секретом той факт, що у великих агрохолдингах більшість керівництва становлять бізнесмени з країни Європи або Азії. Це вони з нетерпінням чекають на відкриття ринку землі, і тим часом щороку збільшують розмір земельного банку своїх компаній.
Є також інша проблема реформи, про яку чомусь рідко говорять — це доля земельних паїв і їх власників. Згадаймо, як наприкінці 90-х років на базі колишніх колгоспів відбулось розпаювання земель між тодішніми працівниками господарств. А це вже тоді були люди здебільшого старшого віку.
За останні 30 років змінилося мислення спадкоємців цих пайовиків. Тепер дедалі більша кількість їх готові продати за безцінь свої земельні паї. Разом із тим, певна частина власників паїв, які досягли пенсійного віку, вимагають збільшення орендної плати за свої ділянки, щоб забезпечити собі достойне життя. Серед них, до речі, також чимало прихильників продажу землі. Це розмаїття мотивацій може призвести до хаосу на ринку землі та попервах знизити ціну її реалізації.
Хочу відзначити ще такі проблеми реформи, як певна кількість офіційно неоформлених земель, відсутність коштів теперішніх власників на перереєстрацію права власності, проживання частини пайовиків за кордоном і відсутність з ними зв’язку тощо.
На мою думку, сьогодні в державі відсутній ефективний правовий механізм врегулювання земельних питань. Слід чітко визначити права орендарів і розмір орендної плати за землю.
Потрібно також посилити контроль з боку держави за дотриманням технологій і сівозміною вирощування сільськогосподарських культур за будь-якого політичного курсу та власника агропідприємства.
Дуже хочеться, щоб під час планування та проведення реформи земельних відносин влада прислухалася до думки аграріїв, а не керувалася лише позицією якогось політика чи порадами іноземного посла. Адже виробники працюють на землі, і тому в переважній більшості вмотивовані на збереження нашого національного скарбу — ґрунту.
Українську землю не можна продавати
Володимир ЯРОШЕНКО, керівник СФГ «Ярошенко» (Полтавська обл.)
— Я переконаний у тому, що нашу землю продавати ніяк не можна, бо це найбільше національне багатство. Якщо тільки дозволити продаж, миттєво налетять іноземці — насамперед китайці — і скуплять усе, бо гроші вони мають. А не буде в нас землі, то не стане й України.
Доводилося мені бувати у Франції, там ринок землі влаштований справедливо. Ось якби, наприклад, я, іноземець, захочу там купити землю, то повідомлення про свій намір буде оголошене в місцевій комуні на чотири місяці. І лише якщо не зголоситься за цей час якийсь місцевий покупець, тоді цю землю продадуть мені. А якщо хтось із місцевих забажає купити, то він матиме пріоритет переді мною, ще й нададуть йому на купівлю кредит на 25 років і лише за 0,5% річних, на який я права не матиму. Натомість у нас аграрій перед іноземцями не захищений зовсім.
Я взагалі вважаю, що землю не можна продавати нікому. Я козак у 12-му поколінні, і мої предки вартували на сторожових вежах на межі Дикого Поля, то їх наділяли землею за багаторічну службу, а вже вони передавали її своїм нащадкам.
Мене питають, а як бути спадкоємцям тих пайовиків, які хочуть зараз продати свій успадкований земельний пай, але не можуть? На мою думку, така людина мала б передати свій пай державі та отримати від неї гідну компенсацію за нього. А вже держава повинна передати його кому треба — чи сільраді, чи до ОТГ. А найкраще було б право розпорядження землею надати сільським радам, адже ресурси мають залишатися у людей.
Земельна реформа? Блеф!
Анатолій БОЙКО, керівник ФГ «Зернівка» (с. Лемешівка, Яготинський р-н, Київська обл.)
— Мені 60 років, обробляю понад 1200 га. Того, хто агітує за продаж української землі, треба оголосити ворогом народу. Прийняти закон, щоб таких людей саджали років на 10-15. Хочеш продавати? От певні народні депутати кричать, що треба знімати мораторій … Автомат на груди — і на Схід. Хай відвоюють на Донбасі гектар чи два — тоді й продають. Мало? Ще Крим є…
Коли мені кажуть, мовляв, от приймемо земельну реформу і заживемо багато, то я відповідаю: це блеф. Де наші великі реформатори? Вони дуже грамотні, якщо їх послухати, хоча жодного дня не пропрацювали на землі. Ми з такою політикою доведемо Україну до голоду.
Не вірю жодному слову наших чиновників, жодним їх обіцянкам. За останні 25 років натворили багато чого.
Я працюю на землі 25 років, уже посивів на ній... Орендую трохи й державної землі. Взяв її не без вагань. Бур’яни на ній стояли вище хати, ніхто не хотів обробляти. Голова РДА тоді казав: «Хлопці, земля гуляє — боляче дивитися. Хто хоче — беріть її в оренду». А я усі ці роки працюю на ній, от щойно обприскував посіви агрохімією. Я — звичайний фермер. Усі ці роки боровся з рейдерами, бандитами, чиновниками. І от завтра раптом знімуть мораторій?.. Уявимо, не дай Боже: мою землю виставлять на продаж. Де тоді опинюся я? Як мені змагатися за купівлю своєї ж землі з тими ж таки агрохолдингами, нафтовими шейхами? Продадуть її багатшим. Он, до прикладу, один збанкрутілий холдинг купили шейхи із Саудівської Аравії. Хай я буду радикальний націоналіст, але спитаю: а яким боком араби хазяйнують на українській землі? Вибачте, не вистачає терпіння толерантного…
Якби ж то було так: хто серед нас хоче — той може купити... Але ж 99% фермерів — не зможуть! У фермера, агровиробника трейдери і держава вимивають кошти, безбожно завалюють ціну на його сільськогосподарську продукцію. За що ж аграрієві-українцеві купувати ті гектари?
Земля — це не товар, її не виробляють щороку більше. За повноцінний продаж можна буде говорити тільки тоді, коли в Україні постане українська влада. Хай наступний парламент починає не з землі, а з економіки. Нехай попервах економіка в країні запрацює, а земля нікуди не дінеться. До тих пір, поки не буде на законодавчому рівні детально продумана ця земельна реформа — не треба й рипатися. І забути про неї на той час, поки Україна не стане найбагатшою державою у світі.
Підготували Марко Бугай, Ігор Петренко
