Віктор БОРЗНЕНКО, Аналітичний департамент UFEB, або міжнародної Ради з питань експорту продовольства (Ukrainian Food Export Board,) дав оцінку, що за підсумком 2016 року експорт аграрної й продовольчої продукції з України становить приблизно $15 млрд, що на 13% перевищує показник попереднього 2015 року ($14,2 млрд). Це приблизно 35% усього загальноукраїнського експорту.
За даними Держстату, зовнішньоторговельні контракти протягом минулого року провадилися із партнерами, що представляють 222 країни світу. Головними напрямками експорту у 2016 році стали Азія (45%), Європа (34%) та Африка (14%), а на Росію і колишні радянські країни припадало лише 7%.
На конференції УКАБу «Ведення агробізнесу в Україні» Міністр аграрної політики і продовольства України Тарас Кутовий сказав, що сьогодні втрати від закриття ринків Росії сягають €1 млрд («Агробізнес Сьогодні» № 24–2016). Однак у ВІДОМСТВА є чіткі плани підтримати аграрний експорт в ЄС, Індію, Африку та в інші країни.
На тому ж форумі національний консультант FAО (ФАО), продовольчої та сільськогосподарської організації ООН Володимир Гонтар разом з аналітиком холдингу «Миронівський хлібопродукт» Олександрою Ковальчук та директором індійської експортно-імпортної компанії AMC Overseas (FZE) Шуврою Чакраборті детально розповіли про роботу українських агровиробників на ринках Африки.
Хата батату
Одна із відомих проблем Африки — реальний голод. Вона подолана там далеко не у всіх країнах. Демографічний вибух в Африці, спричинений поширенням медичної допомоги, зростаючий попит населення та нездатність поки що самотужки виготовляти достатньо продуктів харчування — ось причини нестачі харчів у тім регіоні. Наприклад, в Ефіопії недоїдання — доволі поширене явище, в державі діє навіть постійний урядовий комітет з питань подолання голоду. Цю проблему африканцям системно допомагають вирішувати структури ООН, в які входить і Україна.
Країн в Африці багато, там є місце не лише для благодійності, а й для бізнесу. Голод і бідність не рівномірні, відповідно, й добробут також. На тім континенті мільярдне населення, що отримує щороку більші доходи і прагне споживати за цивілізованими стандартами. Рівень багатства демонструє бодай незначне, але зростання у 29 державах із 67% населення регіону. Всі 54 африканські країни зуміли істотно зменшити рівень смертності серед немовлят і дітей. У 43 державах Африки (а це 87% населення) зареєстровано підвищення рівня людського розвитку. Інакше кажучи, ринок Африки має значний потенціал для зростання.
Особливо цікавими може бути для українських експортерів ті країни Африки, що розташовані південніше пустелі Сахари. Тепер політкоректно регіон називається Субсахарська Африка, а колись на нього казали «Чорна Африка» (англійською Black Africa, Dark Africa). Ця частина африканського континенту населена переважно негроїдними народами, тобто там живуть чорношкірі люди, а не смугляві араби, як у Північній Африці (Єгипет, Марокко, Туніс та ін.). До 2025 року країни Африки, розташовані південніше Сахари, згідно з дослідженням нідерландського банку Rabobank, імпортуватимуть на 40–50% більше продуктів харчування, ніж споживачі з Північної Африки.
За останні 10–15 років серед африканських країн рівень ефективності державного адміністрування теж зріс: 37 країн, у яких мешкає приблизно 70% населення Африки, покращили його. Це, з одного боку, сприяє дотриманню правил ведення бізнесу, а з іншого — веде й до посилення конкуренції за ринки. Наприклад, з наступного року уряд Нігерії планує зайнятися імпортозаміщенням: буде надавати підтримку фермерам, що вирощують батат і маніок — а ці культури є замінниками пшениці.
В деяких країнах Африки існують усталені аграрні традиції. Наприклад, у Південній Африканській республіці вміло господарюють африканери — народ, що є нащадками колоністів голландського, німецького й французького походження. Їхні предки називалися бури, що у перекладі з голландської мови (boeren) означає «селяни». Хоча в інших країнах континенту переважають архаїчні методи землеробства. Наприклад, ефіопи ще й досі оброблюють землю на биках дерев’яним знаряддям.
Отже, обіг торгівлі між Україною та країнами Африки торік зріс на 10% порівняно з минулорічним і становить приблизно $1,7 млрд. Країни континенту імпортують українські зернові (пшеницю, ячмінь, кукурудзу), олійні культури (соєві боби, льон), соняшникову і соєву олії, борошно, помідори, солод, м’ясо та яйця птиці, шоколад. Найбільш активні у торгівлі з Україною Єгипет, Туніс, Марокко, Лівія. Однак за останні два-три роки крупними імпортерами української продукції також стають Ефіопія, Південна Африка та Джібуті.
Експортні Колумби
Загалом, як і прогнозували експерти, у 2016 році Україна залишалася світовим лідером з виробництва й експорту соняшникової олії, і прогнозується подальше зростання її експорту. А олія — це вже не сировина, а продукт її переробки, хоча поки що найпростішої. Минулого року Україна також поставила рекорд з експорту м’яса птиці і стала помітним світовим гравцем з експорту борошна. Відкрилися нові ринки, куди можна продавати українські фрукти та ягоди, збільшився продаж закордон кукурудзяного крохмалю. Якщо уважно подивитися асортимент вітчизняного агроекспорту, то з подивом побачимо, що за останні три роки Україна наростила навіть продажі равликів, причому у країни ЄС.
Однак за 2016 рік в цілому для України експорт товарів був трохи меншим за імпорт, із коефіцієнтом приблизно 0,95. Тобто зовнішньоторговельне сальдо мали усе ж таки від’ємне, хоча, за підсумками 2015 року, воно було позитивне. Чому? І чи аж так це погано? Деякі експерти поясняють це, наприклад, тим, що аграрії сильно вклалися у закупівлю імпортної техніки, витративши на ці потреби більше валюти, ніж у минулі роки. Окремі виробники агротехніки, як-от «Нью Холанд», «ДжіСіБі», «Кейс» заявляли про фантастичне зростання продажів порівняно з попереднім 2015 роком на 40–100%. Бо із 2017-го у нас скасовуються пільги з оподаткування агрогосподарств. Однак той, хто повівся правильно з фіскально-бухгалтерської точки зору — наприклад, вчасно закупив трактори чи комбайни — матиме у подальшому зменшення податкового навантаження.
Наприкінці 2016 року Верховна Рада прийняла Закон «Про забезпечення масштабної експортної експансії українських виробників шляхом страхування, гарантування та здешевлення кредитування експорту», згідно з яким створюється Експортно-кредитне агентство (ЕКА). Експортери зможуть зменшити свої ризики та отримувати додаткове фінансування. Діяльність подібних державних органів стимулює торговельні відносини в багатьох розвинутих країнах-експортерах: у США, Нідерландах, Німеччині, Франції, Японії, Бразилії та ін. ЕКА здійснюватиме страхування експорту, надаватиме гарантії за торговельними угодами й навіть братиме участь у програмі компенсації відсоткової ставки кредитування за експортними операціями.
На 2017 рік Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, зарубіжні рейтингові агенції та вітчизняні економісти прогнозують для України хоч і невелике, але економічне зростання на рівні 2–2,5%. Причому помітна заслуга в підйомі економіки припадає (і припадатиме в подальшому) саме на аграрний експорт. Радник Міністра аграрної політики та продовольства України Владислава Рутицька про 2016 рік висловилася так: «Україна відкрила нові ринки, розширила присутність на континентах по всьому світі, і в черговий раз показала, що може прогодувати світ».
Орієнтація: не Північ
Чимало українських підприємців і далі поглядають переважно на ринки пострадянських держав. Однак останні роки показали, що мінуси і ризики від співробітництва з Росією та її сателітами переважують плюси. РФ призупинила дію договору про зону вільної торгівлі з Україною, а також ввела обмеження проти цивілізованих країн, що підтримали антиросійські санкції за окуповані Крим і Донбас. В Росії нині діє ембарго на продовольчі товари походженням з ЄС, США, Австралії, Канади, Норвегії, Чорногорії, Ісландії, Ліхтенштейну, Туреччини й Албанії. От у якій компанії опинилася Україна.
Влада Росії дивує своєю політикою імпортозаміщення, одним із засобів якої стало чавлення бульдозерами імпортної їжі. Навіть експорт нібито дружньої до РФ Білорусі теж потерпає від сусідської політики. Президент Олександр Лукашенко просто не поїхав наприкінці грудня минулого року у Санкт-Петербург на саміт Євразійського економічного союзу (ЄАЕС). А щодо членства там Білорусі сказав так: «Результати відомі. Падіння товарообігу в ЄАЕС — близько 40% торік, цього року — майже 15%». Сайт Вищої школи економіки «Політобоз» (Москва) констатує: «Лукашенко входить у 2017 рік у контексті складної системної кризи відносин з Москвою. Не вирішено нічого: нафта й газ, Митний кодекс, продовольчий експорт у Росію, кредитна підтримка тощо». Так що Росія стала ненадійним партнером для багатьох країн, і коли це зміниться — невідомо. Спочатку сподівалися на значні заробітки на російському ринку агропереробні підприємства так званої «ЛДНР». Нині ж Краснодонський, Перевальський, Луганський м’ясокомбінати теж потерпають: їхні ковбаси росіяни купувати не спішать, до того ж, не існує легальних систем безготівкової оплати за продукцію, вироблену на юридично невизнаних територіях.
Якщо Росія відмовляється брати українську продукцію, якщо в Кремлі вважають, що наша курятина чи олія непотрібна Сибіру — шкода. Але ми переорієнтовуємося на інших партнерів, більш прогнозованих. Присутність українців на африканських ринках сприяє встановленню сталих торговельних зв’язків і для експорту продукції інших галузей. Наприклад, Кенія протягом 2016 року купувала в нас, крім пшениці, олії і бобових, також продукти нескладної переробки: борошно, спирт, добрива, антифриз, а ще — електромеханічне начиння і деяку сільськогосподарську машинерію (див. Інфографіку). У Танзанії, де побувала українська урядова делегація, прагнуть купувати наші сою, боби, а також добрива, продукцію машинобудування, сільськогосподарську техніку, машини для переробки продуктів харчування, енергетичне обладнання.
Структура українського експорту в Кенію
От і виходить, що Африка стає для виробників української агропродукції привабливішою за Сибір, при усіх ризиках. «Ми адаптуємося до нової геополітичної реальності, й тепер ринок Росії для нас не дуже важливий», — констатує ситуацію Олександр Паращій, аналітик інвестиційної компанії Cоncorde Capital. Тож Україна у 2017 році, очевидно, буде продовжувати переорієнтувати економіку на глобальні ринки, зменшуючи й надалі економічну залежність від агресивного й непередбачуваного сусіда.
Коментарі
Володимир ГОНТАР, національний консультант FAО, продовольчої та сільськогосподарської організації ООН
—Наша українська місія нещодавно побувала в Південно-Африканській республіці, Гані й Анголі. Там, де живе 14% населення світу, із них 65% люди молодші за 20 років. Імпорт продукції в Африку зростає. Там почали вживати більше протеїну. Зокрема, повагою користується не лише курятина, а й субпродукти. З якими африканськими країнами ми рекомендуємо «танцювати»? Ми обирали майбутніх партнерів за наступними критеріями: кількість населення, купівельна спроможність тих людей, торговельні прецеденти. Тобто чи були в України позитивні відносини з тими державами. І ми вважаємо найбільш перспективними для українського аграрного експорту такі країни, як Ангола, Гана, Кот-Д’Івуар і Конго. Наші агровиробники і переробники там досить швидко адаптуються. За населенням цей ринок охоплює загалом 150 млн людей — стільки ж, скільки і в Росії.
Інші країни викликають певні застереження. Наприклад, Мозамбік ввозить багато їжі, однак 80% її імпорту стабільно йде до Південно-Африканської республіки. В деяких країнах Африки діють закони, які поки що закривають нам їхні ринки. В Нігерії чи Гані ще недостатньо роздрібної торговельної культури: там багато базарчиків, де м’ясо продають просто з землі. В інших державах — дуже велика корупція. Взагалі треба визнати: там, де в африканських країнах був присутній Радянський Союз, багато речей так і залишилися «радянськими». Однак треба продовжувати підтримувати із ними контакти. Бо сьогодні не виходить вести бізнес — вийде завтра чи післязавтра. Наприклад, у Конго ніша для наших птахівників дуже велика. Складність — доставка. Якщо починати там торгувати, треба знати весь експортний ланцюжок: від лану — до магазину. Однак в африканських країнах також є структури, які заохочують експортерів до співробітництва. Якщо в когось є бажання працювати там — особливо з м’ясних і молочних продуктів — звертайтеся, допоможемо.
Олександра КОВАЛЬЧУК, аналітик агрохолдингу «Миронівський хлібопродукт»
—Після закриття для українських товарів Російської Федерації необхідно стало шукати інші ринки, куди відправляти нашу продукцію. Більш ніж 50% доходів компанії «Миронівський хлібопродукт» (МХП) за 2016 рік, як і за попередній — це експортна виручка. Для МХП дуже важливим є експорт. Торік компанія відкрила в ЄС, у Голландії, завод з переробки м’яса птиці. У Європі ми переходимо із сегмента В2В (бізнес для бізнесу — Ред.) у сегмент В2С (бізнес, спрямований на кінцевого споживача).
Також збільшилися поставки у країни Азії, Близького Сходу й Африки. Це зараз ключові ринки для українського бізнесу. Виходи туди в нас є, і ми розуміємо, як це працює.
Нами в 2016 році відкриті 7 країн, куди ми почали поставки: Малайзія, Мальдіви, Азербайджан, Сьєра-Леоне, Кот-д’Івуар, Габон, Уганда. Взагалі на сьогодні відправляємо продукцію в 65 країн. В Африці одне українське посольство покриває 5 країн. Не вистачає торговельних представників. Реальної допомоги від держави ми бачимо мало. Але є й профільні НДО (громадські організації зернотрейдерів, птахівників, свинарів, молочарів, харчовиків тощо — Ред.). Скажу з власного досвіду: у ЄС окремим компаніям важко представляти свої інтереси, бо там ведуть перед асоціації виробників. Нам теж потрібні профільні асоціації, щоб показувати напрямок і конкретно допомагати. Україна робить відмінні товари, конкурентоспроможні на різних ринках. Але нам не вистачає розуміння, куди йти зі своєю продукцією. Особливо це проблематично для малих і середніх виробників.
Ольга ТРОФІМЦЕВА, заступник Міністра аграрної політики і продовольства України
—Ми будемо продовжувати цього року торговельні місії. Наприклад, під час поїздки в Африку ми змогли довідатися на місці — завдяки безпосередньому спілкуванню з африканськими колегами — що, крім наших аграрних хітів, таких як борошно або олія, у цьому регіоні будуть користуватися великим попитом м’ясо індички, бобові, а ще українська сільгосптехніка для малих фермерів і корми для тварин. Необхідно розширювати коло експортерів, а саме: залучати малих і середніх українських виробників та переробників до зовнішньоекономічної діяльності.
