Так, вступ України до СОТ й економічні процеси у середині країни призводять до концентрації зусиль цих сільськогосподарських підприємств на збільшення виробництва конкурентоспроможної продукції, пошуку шляхів диверсифікації виробництва продукції, виходу на зовнішні ринки її збуту, стимулювання створення добровільних сільськогосподарських об’єднань тощо.
Однак інтервенція сільськогосподарської продукції закордонних виробників, зменшення обсягів надання кредитів фінансово-кредитних установ у зв’язку із наслідками світової фінансової кризи, залежність від світової кон’юнктури ринку на сільськогосподарську та іншу продукцію, постійний тиск з боку крупних агропромислових формувань, недостатність і несвоєчасність отримання державної підтримки призводять до зменшення прибутковості сільськогосподарської діяльності, що впливає на чисельність малих і середніх агропідприємств, подальшого спаду престижу сільськогосподарської діяльності, збільшення зношеності матеріально-технічних засобів, а також втрати ринкових ніш збуту виробленої продукції.
Окрім того, продукція малих і середніх сільськогосподарських товаровиробниківнерідкоє менш конкурентоспроможною порівняно з великими формами ведення агробізнесу. Вони зазвичай не мають власної системи збуту товару, адже не в змозі нести додаткові витрати на утримання відповідних служб і підрозділів, а подекуди, не спроможні самостійно виробляти продукцію в обсягах, достатніх для формування товарних партій, що відповідають сучасним вимогам переробних та торговельних підприємств. Крім того, монопольне положення останніх не дозволяє окремим сільськогосподарським товаровиробникамукладати угоди на вигідних для них умовах.
Альтернативою такої ситуації може бути впровадження нових інструментів управління інвестиційною діяльністю, що дозволить малим і середнім підприємствам не лише подолати негативні наслідки інтеграційних перетворень у сільському господарстві України, а й отримати можливість щодо розвитку агробізнесу.
Одним із таких інструментів є впровадження у сільськогосподарських підприємствах системи Project Management, запропонованої Інститутом управління проектами (США).
ЇЇ суть полягає у всебічному аналізі, виборі найбільш перспективних напрямів інвестицій та успішній реалізації обраних інвестиційних проектів. У результаті реалізації системи Project Management, адаптованої до умов України, сільськогосподарські підприємства зможуть:
- визначити основні напрями та шляхи розвитку підприємства;
- оцінити можливість практичної реалізації інвестиційних цілей;
- визначити необхідні обсяги та джерела фінансування інвестицій;
- підібрати виконавців і постачальників: зокрема, через процедури торгів, конкурсів, тендерів тощо;
- визначити строки виконання проекту, скласти графік його реалізації та розрахувати необхідні ресурси;
- вирахувати кошторис і бюджет проекту;
- оцінити економічну ефективність реалізації інвестиційного проекту;
- спланувати і враховувати ризики інвестиційного проекту
- забезпечити контроль за ходом виконання проекту та інше.
Поняття інвестицій є багатогранним, а реалізація інвестиційного задуму - довготривалим і творчим процесом. У спрощеному вигляді процес інвестування реальних проектів схематично наведено на рис. 1, де виділено чотири стадії інвестиційного процесу, а саме: виділення, освоєння, використання та вивільнення капіталу.
На першій стадії (виділення капіталу) керівники і власники сільськогосподарських підприємств вирішують питання щодо визначення мети та об'єктів інвестування, забезпечення фінансовими ресурсами інвестиційного процесу шляхом накопичення коштів за рахунок власних та позичених джерел інвестування.
Власні джерела формуються шляхом отримання раніше виконаних довгострокових фінансових вкладень, строк погашення яких минає у поточному періоді; іммобілізуюча в інвестиції частина надлишку оборотних активів; реінвестування шляхом продажу частини основних засобів; страхові суми відшкодування збитків, які пов'язані з втратою майна; амортизаційні відрахування частини чистого прибутку, направленої на розвиток виробничої сфери тощо.
У разі нестачі власних джерел сільськогосподарські підприємства можуть одержати додаткові ресурси шляхом виходу на ринок інвестиційних ресурсів (комерційні банки, державні фонди підтримки, інші підприємства тощо) і за певну плату їх отримати. В окремих випадках необхідні ресурси надаються підприємствами-продавцями чи постачальниками, державою, спонсорами, іншими організаціями чи установами.
Так, наприклад, недостатня обізнаність у технології виробництва продукції або специфічних особливостях оцінки інвестиційного задуму може завадити його реалізації, а тому необхідні консультації можливо отримати у продавця чи постачальника, Національній асоціації сільськогосподарських дорадчих служб України «Дорада» та інших служб агроконсалтингу або у провідних наукових установ України.
На другій стадії (освоєння капіталу) здійснюється «перебіг» фінансових коштів і знань у ресурси та трансформація частини ресурсів у складні засоби виробництва (наприклад, основні засоби). Ця стадія здійснюється у сферах капітального будівництва, вирощування, багаторічних насаджень і утримання основного стада тварин тощо.
Після введення в експлуатацію виробничих потужностей проходить певний проміжок часу, поки вони будуть освоєні. Тобто другий етап включає період від вкладання грошових ресурсів у проект до освоєння потужностей.
Третя стадія (використання капіталу) здійснюється у сфері виробництва, її результатом є створення продукту, який, з одного боку, дозволяє задовольнити певні потреби суспільства, а з іншої - забезпечує прибуток або дохід сільськогосподарському виробнику та стимулює його до здійснення виробничого процесу.
Четверта стадія (вивільнення капіталу) проводиться у сфері обігу. На ній забезпечується відшкодування сільськогосподарським підприємствам інвестиційних витрат і перетворення отриманої у процесі виробництва продукції у гроші.
По її завершенню сільськогосподарські підприємства, як правило, повністю повертають вкладені у проект кошти та, окрім того, отримують додаткові фінансові ресурси (прибуток або дохід), які вони можуть спожити чи вкласти у виробництво.
Враховуючи надзвичайну важливість правильного вибору стратегічних інвестиційних цілей, особливо для малих і середніх сільськогосподарських підприємств, слід враховувати, що виходячи з необхідності раціонального використання земельних ресурсів не лише для потреб товарного виробництва рослинницької й тваринницької продукції, а у деяких випадках і особистого споживання (фермерські та особисті селянські господарства), сільськогосподарське підприємство у більшості випадків буде багатогалузевим. Тому інвестиційні цілі сільськогосподарських підприємств мають вирішувати багатоцільові завдання і стосуватимуться не лише виробничої, а й маркетингової та фінансової діяльності, побуту, культурного розвитку родин тощо. Основний критерій при визначенні переліку цілей - необхідність і доцільність вкладення інвестицій.
Враховуючи зазначене, для складання переліку інвестиційних цілей, доцільно скористатися розробленими в Інституті аграрної економіки варіантами віднесення інвестицій до трьох груп за ознакою важливості їх здійснення (рис. 2).
Керівники і власники сільськогосподарських підприємств мають особисто визначитися з тим, які інвестиційні цілі є гостро необхідними, що забезпечують розширене відтворення підприємства, або комерційно-привабливими для реалізації.
До першої групи доцільно відносити інвестиції на упередження банкрутства сільськогосподарських підприємств та їх фінансового оздоровлення протягом здійснення стратегічних заходів, забезпечення заміни вибулих основних засобів і оборотних активів, збереження позицій підприємства на ринку тощо. Інвестиції, які забезпечують розширене відтворення та заростання сільськогосподарського підприємства, здійснюють, як правило, з метою збільшення масштабів традиційної діяльності суб’єкта агробізнесу, з якої він має необхідні знання, досвід і отримує державну підтримку, а також на інновації. Решта інвестиційних цілей можна вважати комерційно-привабливими, а їх наявність свідчить про високу комерційну активність підприємства та його активну інвестиційну стратегію. Третя група інвестицій може забезпечити різке збільшення прибутку або доходу сільськогосподарського підприємства. Поряд із цим вони, як правило, посилюють ризики від такої інвестиційної діяльності.
На рис. 2 щодо кожного виду інвестиційних вкладень у дужках вказані граничні рівні норми прибутку (НП) стосовно ставки банківського відсотку (БВ) за позичений капітал. Адже якщо рівень прибутковості інвестицій нижчий, ніж сума плати банку за позику (депозитний вклад), то такі цілі, якщо вони не є обов’язковими, недоцільно реалізовувати.
Цей показник розраховується діленням середньорічної суми прибутку, отриманого в результаті здійснення інвестицій, на суму інвестованих коштів Норму прибутку щодо інвестицій можна визначити за формулою 1.
де ЧПС - середньорічна сума прибутку;
Кi- сума інвестованих коштів.
Надалі керівникам і власникам сільськогосподарських підприємств доцільно визначити інвестиційні цілі з групи інвестицій, які забезпечують розширене відтворення господарства. У цій групі спочатку слід передбачити інвестиції на поповнення основних і оборотних засобів. Це стосується розширення матеріально-технічної бази, поповнення стада худоби, купівля насіннєвого матеріалу, паливо-мастильних матеріалів тощо.
Потім розглядаються цілі, пов’язані з необхідністю реалізації стратегії розширення виробництва. Це можуть бути, наприклад, оренда або купівля додаткової кількості землі, збільшення площі ріллі за рахунок інших сільськогосподарських угідь, чи навпаки, закладка нових багаторічних насаджень, облаштування крапельного зрошення, заміна обладнання на більш високопродуктивне, розвиток переробних та промислових виробництв тощо.
Для визначення цілей інвестування щодо другої групи необхідно детально вивчити ринки збуту додатково одержаної у результаті вкладень продукції, реально оцінити власні інвестиційні можливості та виключити з переліку цілей інвестиційні проекти, що не можуть бути реалізовані у найближчі 2-3 роки.
Надалі окремо визначаються інвестиції, що забезпечують економію витрат. При складанні інвестиційних цілей ці заходи мають обов’язково передбачатися, адже зменшення витрат на виробництво є одним із найбільш реальних шляхів отримання додаткового прибутку. Перед визначенням напрямів інвестицій детально аналізуються витрати на виробництво по кожній операції технологічного процесу виробництва продукції рослинництва і тваринництва, переробки отриманої продукції, управлінські витрати тощо. На основі цього аналізу визначається попередня (експертна) оцінка можливих заходів щодо економії витрат на оплату праці, обробіток ґрунту, внесення добрив, полив, придбання насіння і засобів захисту рослин, транспортування, оренду землі й майна здійснення капітальних вкладень, якщо це необхідно.
До таких витрат можуть бути включені не лише витрати на заходи внутрішньогосподарського характеру, а й на кооперацію або спільну з іншими підприємствами-партнерами діяльність, наприклад, спільного використання техніки, придбання і використання ресурсів, виробництво кормів, продаж продукції тощо.
Одночасно розглядаються інвестиційні цілі, пов’язані зі збільшенням прибутків за рахунок факторів і заходів щодо кращого просування продукції господарства на ринки (реклама, збут тощо). У цій групі основні акценти спрямовуються на вивчення ринкової кон’юнктури шляхом застосування методів витратно-цінового аналізу і визначення заходів щодо розширення ринків збуту й переорієнтації на виробництво більш прибуткової продукції.
Основною вимогою до вибору інвестиційних цілей другої групи є те, що ефективність інвестицій у цих випадках має бути вищою ніж ставка банківського відсотку за позичений капітал.
Насамкінець, визначаються цілі інвестування по третій групіінвестицій. Як правило, у цьому випадку визначення цілей завжди пов’язане з появою непередбачених обставин: або сільськогосподарське підприємство має великі інвестиційні можливості, що можуть потенційно принести великі доходи, або керівник чи власник хоче шляхом ризикованого інвестування поправити своє фінансове становище. У всіх випадках норма прибутку на такі інвестиції повинна бути адекватною ступеню ризикованості й значно перевищувати середню норму прибутковості (ставку банківського відсотку за позичений капітал).
Визначені із застосуванням вищезазначених вимог інвестиційні цілі сільськогосподарського підприємства можна й узагальнити.
ПРИКЛАД:
Сільськогосподарське підприємство, яке обробляє близько 500 га ріллі й займається переважно виробництвом зерна, з метою диверсифікації виробництва та збільшення доходності господарювання обрало напрям розвитку тваринництва і продукування молока. Тоді будівництво молочної ферми відноситься до комерційно-привабливої інвестиційної цілі, а норма прибутку від реалізації такого проекту повинна становити не менш ніж 1,75 ставки банківського відсотку за позичений капітал.
У випадку виконання цієї вимоги сільськогосподарському підприємству варто розпочати наступний етап реалізації інвестиційного задуму - обґрунтуванню інвестиційного проекту. Найбільш популярною, доступною і раціональною формою обґрунтування інвестиційного проекту є бізнес-план його реалізації.
