У багатьох агрохолдингах завелися шкідники. Їх не виведеш засобами захисту рослин. Під загрозою — не лише зерно чи молоко, а й запчастини, солярка, спецодяг... Вони хитромудро змінюють вологість зерна, підробляють сертифікати — усе на шкоду господарям. Так, крупні українські господарства потерпають від шахрайства і крадіжок — причому найчастіше з боку своїх же співробітників. Компанії суттєво збільшують витрати на службу безпеки (тепер уже не механізатор, а охоронець стає «першою фігурою на селі»!), але це аж ніяк не сприяє суттєвому зменшенню злочинів.
Нарешті про це почали говорити вголос. Вивченню проблематики «несунів» і крадіїв, що ними кишать великі аграрні холдинги, останнім часом присвячуються наукові конференції, дискусії, круглі столи. Так, у квітні в Києві відбулася конференція «Ризики та протидія шахрайству», а у вересні асоціація «Український клуб аграрного бізнесу» спільно з Міжнародною юридичною компанією «Александров і партнери» провели слухання на тему «Безпека в аграрних компаніях».
Багаті теж плачуть
Знайомі з проблемою шахрайства у таких відомих агрохолдингах, як «Сварог Вест Груп», HarvEast Holding, ІМК, «Агродар» та інших. Менеджери цих господарств скрушно згадують колгоспну ментальність селян радянської епохи, зафіксовану навіть у фольклорі: «Ти тут удома — не в гостях: тягни з колгоспу кожен цвях!»
Представники холдингів та юридичних компаній почали нарешті бити на сполох. Причини вагомі. Крадіжки запчастин до сільгосптехніки можуть сягати 70%, паливно-мастильних матеріалів, ветеринарних препаратів та кормових добавок — до 40%!
Також підприємства аграрного сектора нерідко стикаються із недобросовісними діями (махінаціями) постачальників, які продають контрафакт або неякісні розхідники, що може спричинити за собою реальну загрозу кримінального переслідування покупців.
Адвокат Олександр Сидоренко називає, наприклад, ще такі поширені способи шахрайства серед менеджменту, як завищення закупівельних цін, маніпуляції з якістю аграрної продукції, фальсифікація результатів лабораторних тестувань. Доволі звичним явищем для агровиробників вважаються махінації із зерном на елеваторах, коли в лабораторії завищують вологість зернових чи відсоток сміттєвих домішок (це примітивне шахрайство відоме ще з радянських часів як «пересортиця»).
Ще одним «гострим» питанням для аграрних підприємств залишається система «відкатів» — прихованих хабарів при купівлі партії товару. За інформацією представників агробізнесу, 90% таких схем стосуються запасних частин до техніки. Постійно виникають якісь нові різновиди афер і хитромудрого «схематозу» у царині фінансів, страхування, у комп’ютерній сфері... За оцінками пана Сидоренка, корпоративне шахрайство завдає компаніям втрат у розмірі від 5% до 12% доходу підприємства.
Здавалося б, що тут обговорювати? Карайте злочинця, штрафуйте несуна, тягніть у суд. Проте навіть викривши працівника, охорона має проблеми як із доказовою базою злочину, так і з легітимністю своїх процесуальних дій. Якщо несумлінний менеджер купує запчастини за завищеною ціною, в якій закладено «відкат» — як це довести? Хоч злочин видно й неозброєним оком — коли оцінюєш вартість купленого у порівнянні з ринковою ціною. Найчастіше працівника-шахрая просто звільняють з роботи, але подальші заходи щодо попередження злочинів все одно виявляються неефективними, і найняті на звільнене місце люди нерідко так само йдуть нечесним шляхом.
Під час конференцій і круглих столів обговорювалися превентивні заходи щодо мінімізації ризиків. Наприклад, кадровики пропонують застосовувати «детектор брехні» при прийомі на роботу, використовувати методики тестування для складання профілю персоналу компанії. Охоронні фірми вибудовують системи перепусток і допусків. Технарі радять впроваджувати GPS-моніторинг, відеоспостереження та автоматизацію бізнес-процесів на підприємстві. Юристи наголошують на оновленні трудового законодавства, що лишається незмінним ще з радянських часів, на посиленні відповідальності за скоєний злочин. Ну, а громадські діячі вважають, що найбільш дієвими засобами протидії крадіжкам в агрохолдингах є кооперація та об’єднання сільськогосподарських виробників, створення загальновизнаного Кодексу ділової капіталістичної етики.
Тінь анархіста Прудона
Хіба за радянщини крали тільки колгоспники? А кухарі, продавці, шевці, будівельники?.. Та усі, хто тільки мав хоч якусь наближеність до суспільних благ. Основна «економічна ідея» крадіжок соціалістичної власності проста: приватизація власних доходів при націоналізації витрат на виробництво благ. І ця ж ідея приваблює донині як дрібного «несуна» запчастин, так і багатьох представників крупної української олігархії.
Візьмемо уявний агрохолдинг. Він обробляє, скажімо, 250 тис. га. Чия земля? Орендована. Звідки техніка? Узята у лізинг, на виплату. Звідки гроші? Позичені у банку, який певен, що клієнт з такими земельними угіддями і гігантським парком техніки не може бути неплатоспроможним. Тобто, як бачимо, базисом діяльності такого «мега-колгоспу» є бізнес-схема, яка тримається, по суті, лише на вправному менеджменті, що знає сьогоднішній ринок і балансує, як серфінгіст, між позиченими грошовими потоками і нормами заплутаного законодавства. Правові засади такої конструкції досить химерні, тому і власність холдингу не сприймається селянами як «свята» й недоторкана.
Усім відомий афоризм філософа-анархіста Прудона: «Власність — це крадіжка». Прудон ретельно розглядав всілякі способи шахрайства. Поряд із такими загальновизнаними, як привласнення чужого, грабунок, підробка — також він називає ренту, орендну плату. Всі ці способи поєднуються тим, мовляв, що бенефіціари отримують вигоду нібито з нічого — не від конкретної вкладеної праці.
Такі наївно-лівацькі погляди сповідували також Маркс, Ленін, їх десятиліттями викладали у радянських інститутах. Навряд чи нинішні крадії згадують «незлим тихим словом» Прудона чи Маркса, однак вони змалку виховувалися саме на таких вульгарно-соціалістичних поняттях про економічну справедливість.
Холдинги прагнуть, щоб їх вважали звичайними капіталістичними господарствами. Однак є багато причин, чому їх сприймають інакше. Багато хто в суспільстві ставиться до них як до «колгоспів-мільйонерів», як до якогось державного монстра. У такому погляді є своя рація: великими підприємствами, у тому числі аграрними, часто володіють олігархи, які мають вплив на державну політику, організаційно зрослися з нею: Р. Ахмєтов, В. Новінський, С.Тігіпко та ін. У будь-якого селянина є підозра щодо велетенських капіталів, які виникли ніби нізвідки.
Тобто якщо «на горі» власник асоціюється із владою, то не варто дивуватися, що «внизу» холдинг сприймається як несправедлива форма одержавленої власності. Хоч-не-хоч, вже самим своїм існуванням велетенські агрохолдинги ставлять питання: кому в державі, на яких підставах і наскільки легітимно з погляду народу (а не лише з точки зору бюрократичних уложень і наспіх прийнятих законів) належать основні виробничі й природні ресурси?
Банальність крадіжок
Можна здивуватися, що селяни поважають приватну власність у сусіда за межею, і ніби ігнорують її, коли йдеться про холдинги. Однак є ще кілька суттєвих причин, про які самі захисники агрохолдингів воліють не згадувати, бо тут криється характер пануючих в Україні суспільно-економічних відносин «перехідного періоду».
Не секрет, що великі господарства помічалися у цілком реальних правопорушеннях: рейдерстві, поглинанні менших, у «битвах за врожай», який не сіяли. Ще така дивина: практично всі публічні агрохолдинги, що відзвітувалися про результати діяльності за 2014 рік, є збитковими, повідомляє сайт «Ліга. Бізнес». Деякі з них взагалі перебувають у дефолтному стані. Причин називається багато: АТО, коливання валют і цін... Але ж ми знаємо, що сімейні ферми переживають усю цю скруту набагато стійкіше.
Зайве казати, що німецький фермер чи французький найманий дояр не крадуть. Насамперед тому, що виховувалися не в колгоспах чи «школах комунізму». Але й контролювати невелике сімейне, як правило, господарство (100-150 га зазвичай у Європі) набагато простіше, ніж неозорий український холдинг. Українські наймані робітники у Польщі — крадуть? Ми про таке не чули. Поцупити у німецького фермера 70% запчастин до сільгосптехніки?.. Це взагалі можливо? Якщо там хтось щось вкрав — помітить крадіжку не охоронець, а сам власник чи його діти, бо вони усі зайняті у процесі аграрного виробництва, а не живуть десь у Женеві, як господар українського холдингу. Європейському фермерові не треба тримати штат охоронців ще й тому, що на нього працюють традиційні цінності: християнська мораль, екологічна свідомість, солідарність… Ну, а базисом таких уявлень є також власність на землю, чого ми Україні досі не маємо, бо усе ще діє мораторій на Земельний кодекс, й немає правової чіткості щодо основного ресурсу — землі.
Філософ Ханна Арендт колись писала про «банальність зла». Так-от: крадіжки в агрогосподарствах — це напрочуд банальна штука. І базується вона на тому, на що чітко вказувала Арендт: на круговій поруці. «Усе навкруги колгоспне — усе моє».
Так було у фашистському суспільстві, і за колгоспного ладу теж: усі кругом порушують, усі винуваті — значить, не винен ніхто.
Селянин, з одного боку, відчуває українську землю як «рідну — Богом дану», він навіть воює за неї в АТО. Але ж максимум, що він може — це здати або взяти в оренду кілька гектарів. В Україні недооцінені основні ресурси виробництва — земля і робоча сила. Певним економічним механізмом «дооцінки» й виступає брутальна крадіжка.
Моральною і психологічною, а не тільки юридично проблемою є відсутність справжнього права на землю. Крадій ніби «протестує» своїми збоченими діями проти несправедливої приватизації (теж «крадіжки») латифундистами в особливо великих розмірах загальнонаціональних ресурсів: землі, води, повітря. Так само, як «протестував» він проти колгоспного ладу, хоч тоді теж нібито існував етичний Кодекс будівника комунізму, де фігурувала заповідь «не вкради».
Звісно, давно вже пора змінювати трудове законодавство, і застосовувати сучасні методи управління працівниками, контролю за ними (GPS-моніторинг тощо). Та беззаперечно, що будь-яке право спирається на мораль. Не лише на писані закони, а й на інстинктивне відчуття справедливості. Тут можна провести аналогію з авторськими правами в Інтернеті. Навіть дуже освічені й суб’єктивно чесні люди іноді не вважають крадіжкою скачування без дозволу правовласника чужих фільмів, музики абощо.
Агрохолдинги — це небувала лабораторія економічних відносин перехідної епохи в умовах тіньової економіки, розгалуженої корупції, кризи моралі. Мабуть, їх власники повинні не лише звинувачувати працівників у недосконалій свідомості, а й шукати з ними порозуміння — ще до того, як у селянина чи топ-менеджера підніметься рука щось вкрасти. Причому це взаєморозуміння має відбуватися на рівні не тільки сільських громад, а й усього суспільства.
Коментар
Роман ЛЕЩЕНКО, власник агрофірми «Агродар» (Черкаська обл., в обробітку 3 000 га, займається зерновим і технічним рослинництвом)
— Ми практично не відрізняємося від великих холдингів методами контролю. І у нас так само є системи обліку, служба безпеки, відеоспостереження, GPS-моніторингу техніки, контроль витрат палива. На безпеку ми витрачаємо десь 50 тис. грн щомісяця. Наші 3 000 га (плюс два елеватори) об’єктивно легше проконтролювати, ніж, скажімо, 30 тис. га. Тут ключовим фактором є компактність розміщення земель — ми розташовані у кількох населених пунктах Черкаської області — і робота з місцевою громадою.
З усіма типами шахрайства, які перераховували колеги, знайомі й ми: крадіжки засобів захисту рослин, насіння, солярки. Скажу про елеватори. Спочатку ми користувалися послугами сторонніх зерносховищ. Після запуску першого власного — здивувалися: сукупна кількість збіжжя збільшилася на 18% проти звичайного. Коли запустили другий свій елеватор, отримали збільшення на 24%. Цікава математика? Маємо й взагалі унікальні приклади. Наприклад, на одному зернозбиральному комбайні такі умільці перепрошили електронний модуль, що відповідав за врожайність соняшнику. Він показував, що ми збираємо 24 ц/га, хоча реальна врожайність була десь 28 ц/га. GPS-моніторинг показує, що все гаразд, а різниця йде наліво. Винахідливість українців не має меж, у тому числі в царині хитрувань. Як тут проконтролюєш?
Ми виявили це шахрайство, як не дивно, завдяки сільській громаді. Наші пайовики розкрили нам очі, бо люди зацікавлені, щоб агрофірма працювала якомога ефективніше. Висока зарплата працівників — один із ключових елементів мінімізації крадіжок. Але не достатній, і він не страхує від зловживань. Треба шукати порядних, чесних людей. Наприклад, відповідальним за відвантаження дизпалива та мастильних матеріалів ми поставили сільського вчителя фізики, людину передпенсійного віку. Він раніше ніколи не працював у аграрному підприємстві, але він порядний, про що усі на селі знають здавна. Він чудово виконує свою роботу, крадіжки у цій царині зникли.
Мотивація «не красти в агрофірмі» повинна бути не тільки в робітників, а й у пайовиків. Я даю найбільшу орендну плату на пай у своєму районі. Кожен пайовик розуміє: якщо я спрацюю ефективніше, то віддам їм ще більше. Крім того, вони бачать, що успіх мого підприємства — це й ремонт сільської школи, побудова церкви і так далі. Пайовиків — сотні, і це гарний зворотній зв’язок. І на рівні державної політики теж треба з цим боротися активніше. Бо люди приходять додому, вмикають телевізор і бачать: десь там «угорі» шахрайства не меншає. Корупція для свідомості людей дуже травматична.
