В принципі існує достатньо обґрунтоване економічно та організаційно твердження про те, що значному відсотку господарств не варто вкладати кошти у власні комбайни. Мовляв, нова високопродуктивна машина обійдеться у 8-10 млн грн і приблизно таких же грошей коштуватиме п’ятирічна оренда техніки для збирання врожаю на аналогічній площі. Відмінусуємо вартість сервісного обслуговування, зарплатню операторів, потребу десь зберігати комбайни та інші клопоти і матимемо підстави замислитися на користь оренди.
Інша річ, що за нинішньої гострої нестачі зернозбиральних машин у сільському господарстві України оренда виглядає штукою непевною. По-перше, не завжди вдається зафрахтувати комбайни належної якості — конкуренція очевидна. По-друге, далебі не всі компанії, що надають послуги зі збирання врожаю, дотримуються власних зобов’язань, надто коли мова йде про усні домовленості. І нарешті, по-третє, вартість оренди може суттєво стрибати, залежно від об’єктивних та суб’єктивних факторів.
Тому, ясна річ, мати власні зернозбиральні машини за таких умов варто, і підбирати їх слід з огляду не лише на ціну чи відносини з дилером, а й враховуючи особливості господарської діяльності вашого господарства.
Почнімо з рельєфу полів та грунтово-кліматичних умов. Далебі не всі моделі комбайнів здатні забезпечити паспортну продуктивність та якість роботи на схилах. Підвищене навантаження на двигун, розбалансування похилої камери та інші фактори можуть призвести до уповільнення роботи та забивання. Це надзвичайно важливий аспект, який потрібно врахувати під час вибору моделі.
Якщо йдеться про збирання врожаю у дощових, передусім західних регіонах, то там є сенс подумати про гусеничні комбайни. Свого часу я мав змогу спостерігати роботу декількох машин різних виробників на гусеницях під час збирання врожаю на рисових чеках, себто у цілковитій багнюці. Усі моделі показали себе відмінно. Додамо, що гусеничні траки суттєво знижують тиск важких комбайнів із заповненим бункером на грунт, запобігаючи утворенню ущільнень, економлячи кошти на глибоке рихлення у майбутньому. Однак машини із такою ходовою можуть собі дозволити лише ті господарства, поля яких розташовані на невеликій відстані. Інакше доведеться морочитися із транспортуванням гігантів.
Досить поширеною помилкою є вибір зернозбиральної машини, продуктивність і потужність якої не відповідає типовій урожайності на полях господарства. Найчастіше, коли обирають модель, розраховану молотити від 60-70 ц/га пшениці і вище, у господарство, де заледве збирають по 40 ц/га. У цьому разі рентабельність застосування дорогої машини буде зашкалювати у перерахунку на мотогодини, гектари і, звичайно ж, живі гроші. Не менш серйозною помилкою є вибір малопродуктивної машини для збирання високих урожаїв. Темпи збирання будуть сповільненими, що призведе до втрат, зросте витрата пального, а ресурс комбайна таким чином «убиватиметься» рекордними темпами. Що робити у такому разі? Не вигадувати велосипед — у кожного виробника комбайнів існують чіткі розрахунки можливостей і рекомендацій щодо застосування тієї чи іншої моделі. І звичайно ж, придивитися до того, чим збирають урожай ваші сусіди зі схожими показниками з урожайності.
Сьогодні на ринку пропонуються здебільшого барабанні (клавішні), роторні та гібридні машини, плюс окремі моделі із певними конструктивними варіаціями. Заведено вважати, що барабанні комбайни є більш універсальними, а роторні –продуктивнішими. Вимолот у перших здійснюється за рахунок ударів об зернову масу, а в других — тертя поміж собою самої маси. Вважається, що роторні машини краще брати для збирання врожаю на полях, середня урожайність яких не опускається нижче 40 ц/га. Інакше якість обмолоту буде низькою, а також не виключене травмування зерна, не кажучи вже про те, що це економічно недоцільно.
Так само слід наголосити, що для збирання врожаю за складних умов (підвищена вологість, засміченість зерна тощо) краще обирати двобарабанні машини, в яких до основного барабана волога маса пройде через допоміжний, який виконає первинні завдання.
Однак у таких справах не існує абсолютних тверджень. Багато чого залежить навіть не від виробника зернозбиральної техніки, а від конкретної моделі. Річ у тім, що практично кожний новий комбайн нашпигований такою кількістю розумних систем, що за належної експлуатації може забезпечити оптимальні режими збирання з кожної культури. Інша річ, що ці всі технології потрібно уміти використати, а тому, звичайно ж, краще комбайн у темпі «сьогодні — на завтра» не купувати. Якщо інакше не виходить, то бажано зафрахтувати на декілька днів нормального спеціаліста від дилера чи виробника.
До речі, найрозумніші системи зазвичай є опційними, себто за них потрібно доплачувати до вартості базового оснащення комбайна. Існує чітке правило: якщо відразу замовити опцію, вона буде на 10-20% дешевшою, аніж у тому разі, коли її доведеться дозамовляти. Тому краще визначитися з ними вже на етапі замовлення.
Аналогічним чином ми радимо діяти під час вибору жатки для комбайна. Найчастіше у базовому оснащенні машин пропонуються найдешевші жатки, розраховані передусім на збирання зернових. Коли ж нам потрібно збирати, скажімо, «королеву полів», то може виявитися, що штатна жатка «не тягне», і потрібно дозамовляти спеціалізовану. Вона є важчою, і може виявитися, що гідроциліндри нашого нового комбайна були розраховані на легшу жатку… Отже, знову потрібно доплачувати за переоснащення і, на жаль, втрачати не лише гроші, але й час.
Чи не кожен аграрій волів би мати одну універсальну жатку, якою можна було зібрати і пшеницю, і соняшник, і сою. Такі нібито є на ринку, однак якщо подивитися об’єктивно, то такий підхід виглядає вельми не бажаним. Будуть проблеми і будуть втрати з кожної культури. Тому хоч це і передбачає додаткові витрати, та краще мати бодай три різні жатки на кожен комбайн. Для збирання соняшнику — окрему точно.
Ширина захвату її повинна визначатися відповідно до рекомендацій виробника з урахуванням середньої урожайності на полях господарства. Проблема, яка може виникнути, є очевидною: занадто вузько — і ми працюємо вхолосту, заширока — і комбайн захлинається, не в змозі впоратися із завданнями з продуктивності.
Враховуємо швидкість та простоту заміни решіт і підбарабань за переходу із культури на культуру. Це питання має бути одним із перших у разі ознайомлення із моделлю комбайна. Така процедура може зайняти і 10 хвилин, і годину, супроводжуючись негативними емоціями і технічними труднощами. Краще, аби ця схема була ідеально продумана виробником.
Маємо зважати і на якість роботи подрібнювача соломи та розкидача полови. Це прямо залежить від технології поводження із пожнивними рештками в господарстві.
Ще одне важливе питання, на яке досить часто не звертають уваги, а тоді вирішують у терміновому порядку — це оснащення обладнанням для точного землеробства. Як відомо, точне землеробство починається саме із комбайна — датчики врожайності та вологості, складання технологічних карт тощо. А тому зігнорувавши цю всю технологію на етапі замовлення, ми можемо постати перед необхідністю доставляти це все за рік-два. Не виключено, що за більші гроші.
Наприкінці зазначимо, що існує просте правило: не буває комбайнів, здатних видавати максимальну продуктивність, на усі 100% чисте зерно, не гублячи при цьому жодної зернини на полі. Хіба що за ідеальних умов і за ідеально проведених налаштувань. Завжди чимось доводиться жертвувати, тому потрібно розуміти, як наше нове зернозбиральне придбання покаже себе у тих чи інших режимах роботи. Тобто або ми женемо машину зі швидкістю
7 км/год., намагаючись встигнути пшеницю, що осипається, або ретельно вибираємо сою, аби не травмувати, або ж продираємося крізь багнюку по кукурудзі. Десь щось може бути не так, та якісна оптимально налаштована машина завжди себе покаже якнайкращим чином.
Ігор ПАВЛЮК, спеціально для газети "Агробізнес Сьогодні"
