Деякі керівники агрохолдингів нині полюбляють літати на приватних вертольотах. Це швидко, зручно й престижно, але дорого. Та небо не закрите й для невеликих фермерів. Ми зрозуміли це, побачивши невеличкий літальний апарат — гіроплан, або, як його іще називають, вітроплан чи автожир. Свою розробку легкого літального апарата «Сапфір» представило на виставці підприємство ТОВ «Гіропракт».
Гірокоптер — це щось середнє між авієткою і вертольотом, на який зовні дуже схожий. Його можна порівняти з доволі розповсюдженим нині дроном, тільки пілотованим людиною. Двигун автожиру розташований ззаду. Він обертає несучий гвинт тільки під час старту, аби максимально скоротити злітний розбіг. Потім вимикається, й під час польоту гвинт працює від зустрічного потоку повітря в режимі авторотації. У польоті нагадує насінину клену, яку діти люблять підкидати й спостерігати за її кружлянням, називаючи «вертольотиком».
Однак невеликий літачок (авієтка) чи вертоліт не літають у дощ та бурю. А для автожира вітрюган — не проблема. Він здатний літати в умовах поривів вітру близько 20 м/с. Потоки повітря не гальмують гвинт, а, навпаки, допомагають розкручувати його, звідси й назва — вітроплан. Він також менш чутливий до теплих чи прохолодних потоків повітря, у порівнянні з планером чи дельтапланом. «Наприклад, в Карпатах, і взагалі в горах, де бувають сильні пориви вітру, — це незамінна машина», — каже фермер і власник «зеленої садиби» Олексій з Буковини.
Автожир не зривається у штопор, як літак. Може здійснювати м’яку посадку, навіть коли двигун вимкнено. Під час повної відмови двигуна почне знижуватися на авторотації (як ота кленова насінина) — керовано. Вимоги до майданчика для посадки — мінімальні. Тобто, завдяки конструктивним особливостям, це — один з найбільш безпечних засобів пересування в повітрі. Екіпаж — лише один пілот, але на борту може бути також пасажир, бо машина піднімає в повітря до 450 кг. Цей апарат здатний розвивати швидкість до 180–200 км/год. Йому не потрібна спеціально облаштована злітна смуга. Він маневрений й навіть може зависнути в повітрі. А деякі моделі виконують «стрибковий» старт: без розбігу злітають під кутом приблизно 70° до лінії горизонту. Апарат, отримавши посилену тягу вгору, справді ніби підстрибує на висоту кількох метрів, після чого під дією тяги обох гвинтів отримує поступальний рух і переходить на режим набору висоти.
Автожири були недооцінені протягом більш ніж півстоліття. Їх винайшли в Іспанії. Перший такий літальний апарат здійснив політ в 1923 році. Перший радянський гірокоптер «Червоний інженер» здійснив політ у 1929 році. А далі протягом 30-х років автожири почали завойовувати небо в багатьох країнах. У 50-х роках в США та Канаді вони вже випускалися серійно і були масово доступні за ціною широкому колу авіалюбителів. Потім людство перейшло на літаки й гвинтокрили, а інтерес до маленьких літальних «мотоциклів» упав. Мабуть, це було пов’язано зі збільшенням авіамашин, їх ваги й місткості… Колективні цінності тоді перемогли. Зараз спостерігаємо навпаки — підйом індивідуальних практик і технологій.
Сьогодні до них прокидається величезний інтерес. У США автожири активно використовують у сільському господарстві, наприклад для обприскування полів. А також для моніторингу лісових пожеж та як транспортний засіб у зеленому туризмі. Дуже важливою є його здатність злітати з коротких і не підготовлених спеціально злітно-посадкових смуг. Такий апарат може обслуговувати важкодоступні території в горах, злітати на полонинах і галявинах у лісі, сідати на ґрунт, на плаский дах просторого складу або цеху. Дальність польоту апарата, за умови повного бака пального, приблизно 750 км.
Управляти автожиром простіше, ніж літаком і вертольотом. «Це не складніше, ніж запрягати коня», — каже досвідчений пілот-планерист. Якщо польоти ведуться на висоті до 300 м, не вимагається дозвіл на виділення повітряного ешелону. Також він набагато дешевший за інші повітряні судна. Багато автожирів обладнані дисплеями, на яких транслюється тривимірне зображення ландшафту і відображаються потрібні прилади, наприклад авіагоризонт. Прилади управління не складніші, ніж в автомобілі.
Гірокоптер «Сапфір» вироблено в Україні. Він може слугувати для виконання сільськогосподарських робіт: обприскування, сканування ґрунтів і посівів. Однак, звісно, на українському ринку є вже й імпортні автожири. Назвемо, наприклад, літальні апарати МТО Sport — наймасовішу, мабуть, і найбільш доступну в Україні модель. Їх виробляє німецька компанія Autogyro. Як усі автожири такого типу, MTO Sport характеризується надзвичайно короткими відстанями під час зльоту та посадки й має діапазон швидкостей польоту від 30 км/год до 185 км/год.
Також в Україні відомі гірокоптери марки Magni. Їх виготовляє відома італійська літакобудівна компанія. Вона розробила модель М16 Agro спеціально для потреб сільського господарства, а саме для авіахімічного обприскування полів. Цей апарат має бак ємністю 300 л для агрохімічних розчинів, який також є сидінням для пілота.
Ми зараз спостерігаємо, як людство повертає собі незаслужено забуті, недооцінені технічні здобутки. Наприклад, вітрова енергетика. У СРСР наприкінці 1950-х вона вже масово впроваджувалася. Але потім у Сибіру відкрили родовища газу, а фізики придумали атомні станції — і вітряк «скинули з корабля сучасності». А коли зрозуміли, що вчинили нерозумно, знову підняли вітрила альтернативної енергетики. Так само повертаємо у вжиток старі винаходи, як оцей автожир.
Василь ЗАГАРНИЙ, спеціально для Агробізнесу Сьогодні