Підготовка ґрунту під ріпак — один із важливих заходів, від якого залежить продуктивність культури, поява своєчасних рівномірних сходів, розвиток кореневої системи. Вчасно підготовлений ґрунт є запорукою нормальної перезимівлі рослин.
Озимий ріпак
Система основного обробітку ґрунту під ріпак озимий пов’язана насамперед із ґрунтовими умовами, попередниками й значною мірою має бути спрямована на збереження вологи, вирівняність поверхні поля, економію енергоресурсів і запобігання ерозійним процесам шляхом упровадження мульчування поверхні поля рослинними рештками, зменшення глибини обробітку, застосування комбінованих машин.
У сучасних умовах господарювання найдоцільнішим є диференційований обробіток ґрунту, тобто залежно від ґрунтово-кліматичних умов місцевості слід застосовувати різні способи основного обробітку ґрунту, а саме полицеву оранку, чизелювання, плоскорізне розпушування, дискування та їх поєднання тощо. Зважаючи на тип ґрунту та його механічний склад, попередники, види добрив, засміченість бур’янами, можливе застосування поверхневого (6–8 см), мілкого (8–16 см), середнього (17–24 см) та глибокого (25–30 см) обробітків.
Ріпак озимий вирощують практично на всіх видах ґрунтів з оптимальним значенням pH від 6 до 7. За умов високих чи низьких значень кислотності ґрунту рослини можуть потерпати від браку макро- і мікроелементів живлення та значно знижувати врожайність. Непридатні для вирощування ріпаку ґрунти з близьким заляганням ґрунтових вод і легкого складу (піски, торф’яники), а також площі з крутими схилами.
Ріпак озимий вирощують у різних сівозмінах (зерно-паро-просапні, зерно-просапні, зерно-трав’яні, прифермські тощо). Ідеальним попередником є, звичайно, чорний пар. Найкращими попередниками є також культури, що рано звільняють поле, а саме ранні зернові та зернобобові, зернові на зелений корм, круп’яні культури (горох, пшениця озима та яра, ячмінь озимий і ярий, жито, овес, гречка, просо, вика й ін.). Повертати ріпак на попереднє місце рекомендується не раніше ніж через чотири роки, а загальна концентрація його у сівозміні не має перевищувати 25%. Вибір попередника для ріпаку озимого зумовлений насамперед строками його збирання, адже він повинен сприяти знищенню бур’янів, створювати добрі передумови структури ґрунту за достатньої кількості поживних речовин і рано звільняти поле. За сучасних умов господарювання ріпак висівають переважно після ячменю озимого та ярого, а також пшениці озимої. Не рекомендується висівати ріпак після цукрових буряків, соняшнику й капустяних культур через небезпеку поширення спільних шкідників і хвороб.
Важливо враховувати, що ґрунтообробіток під ріпак озимий має забезпечувати якісне подрібнення післяжнивних решток і формувати ерозійностійку поверхню поля, створювати умови для проростання насіння й одержання своєчасних і повноцінних сходів. Особливу увагу слід звернути на збереження продуктивної вологи, запаси якої на час сівби мають становити 10-15 мм в шарі 0–10 см, а в шарі 0–30 см — 30–40 мм. Оптимальним строком для сівби ріпаку озимого в Україні є період із 15 серпня по 10 вересня.
Слід також пам’ятати, що надлишковий обробіток ґрунту — це надмірні витрати на паливно-мастильні матеріали, амортизацію й оплату праці. Розпочинати обробіток доцільно відразу ж після збирання попередника негайним лущенням стерні лущильниками (ЛДГ — 10, ЛДГ — 15, ППЛ — 10-25) на глибину 8–10 см, а найкраще важкими тандемними двослідними дисковими боронами (БДВ-7, БДП-6,3, БГР-4,2 «Солоха», CUT XXL, CROSS H5,0, Challenger 1435 та ін.) на глибину 14–16 см. Після попередників які рано звільняють поле, через два тижні, мірою появи бур’янів можливе повторне лущення стерні зазначеними агрегатами для повного знищення сходів бур’янів й очищення поля від них.
Основний обробіток ґрунту проводять через два тижні після лущення стерні, як полицевими плугами різних модифікацій ПО-3-35, IBIS Plus, UNIA VARIO PLUS із котками TERRA для вирівнювання зораної поверхні, так і напівплугами чизелями Chisel Plow, PLOW, KRET L, Cultiplow Gold з котками TERRA. За умов економії паливно-мастильних матеріалів використовують також комбіновані плоскорізні агрегати КР-4,5 чи АКШ-5,6 «Резидент», АП-6 «Европак», ККП-6 «Кардинал» й ін.
В обробітку ґрунту слід досягти однорідної, добре ущільненої структури ґрунту з розміром ґрунтових агрегатів від 1 до 5 мм. Дрібні частинки (<0,25 мм) забезпечують оптимальний контакт насінини з ґрунтом, а розміром від 0,1–10 мм — захист від вітрової та водної ерозії. Частинки розміром <0,25 мм легко піддаються вітровій ерозії. Щоб знизити вітрову та водну ерозію, рекомендується частину пожнивних решток залишити на поверхні ґрунту.
Головним і найважливішим завданням у технології вирощування ріпаку є ретельний передпосівний обробіток ґрунту. Оскільки насіння ріпаку дрібне, для отримання його дружних сходів обробіток ґрунту під сівбу має бути зорієнтованим на створення вирівняного, вологого, пухкого з дрібногрудкуватою структурою шару ґрунту на глибині загортання насіння (2–3 см). На випадок недостатньої вирівняності поверхні поля і, як наслідок, нерівномірного висіву насіння по глибині та площі утворюється значна строкатість стеблостою рослин, а втрати врожаю насіння можуть досягати 20%. Отримані ослаблені сходи надалі, як правило, відстають у рості й інтенсивніше уражуються хворобами та пошкоджуються шкідниками.
За повного зневоднення посівного шару влітку доцільно відтермінувати строки проведення наступного обробітку ґрунту (культивації) до випадання дощів. Культивацію після основного обробітку ґрунту найкраще проводити за масової появи бур’янів з метою їх механічного знищення та вирівнювання поверхні поля.
Перед самим висівом ріпаку на попередньо вирівняних під час основного обробітку полів проводять культивацію на глибину 4–5 см культиваторами зі стрілчастими лапами на S-подібних пружинних стояках (по типу КБМ-10,8ПС, Case Tiger-mate II, Lemken Smaragd й ін.). Найкращим способом сівби ріпаку є рядковий із міжряддям 15 см. За такого способу сівби зменшуються втрати від забур’яненості та витрати на захист посівів від бур’янів. Ріпак висівають сівалками різних типів (зерно-трав’яні, овочеві, лляні, бурякові й ін.). Але можливе висівання ріпаку й за ширини міжрядь 45 чи 70 см за вирощування на насіннєві цілі та на забур’янених полях із застосуванням овочевих сівалок. Одразу ж після сівби ріпаку проводять обов’язкове коткування з метою підтягування продуктивної вологи у верхні шари ґрунту. Інколи для вирівнювання поверхні поля рекомендується проводити коткування до сівби.
Для сівби ріпаку озимого найдоцільніше застосовувати пневматичні сівалки, що забезпечують потрібну глибину загортання та норму висіву насіння. Вчасно проведені якісні основний і передпосівний обробітки ґрунту забезпечують появу дружних рівномірних сходів, оптимальний розвиток кореневої системи, а в майбутньому добру перезимівлю рослин ріпаку озимого.
Останнім часом для економії матеріальних ресурсів, праці та часу економічно вигідно суміщати низку технологічних операцій з основного та передпосівного обробітків ґрунту, застосовуючи комбіновані агрегати.
У світовому землеробстві (наприклад, у Німеччині — до 50%), а останнім часом і в Україні для економії ресурсів застосовують мілку та навіть нульову технологію основного обробітку ґрунту під ріпак озимий. Для цього використовують сівалки прямої дії по типу GHERARDI G117.
Застосування нульових технологій у вирощуванні ріпаку має низку технологічних переваг, зокрема, таких:
- суттєво скорочується проміжок між збиранням попередників і висівом озимого ріпаку;
- значно знижуються матеріальні витрати на підготовку ґрунту;
- підвищується рівень нагромадження вологи та знижуються її втрати через наявність післяжнивних решток попередників на полі, які сприяють більшому затриманню снігу, що далі підвищує ймовірність доброї перезимівлі рослин ріпаку.
Однак, відповідно до наукових досліджень установ Степу, а зокрема Інституту зрошуваного землеробства НААН України, застосування, наприклад, мілкого дискового обробітку призводило до зниження врожайності ріпаку озимого на 0,12–0,4 т/га (8,4–23,4%) внаслідок зростання щільності ґрунту, а, як наслідок, погіршення поживного режиму.
Максимальний урожай ріпаку закономірно було отримано по чорному пару за полицевої оранки на 20-22 см — 3,32 т/га. Чизельний обробіток ґрунту в технології підготовки ґрунту після льону олійного та в сидеральному пару практично не поступався полицевій оранці за винятком варіанта з чизелюванням після чорного пару, де врожайність насіння суттєво зменшувалася на 1,61 т/га, або 48,5%. Застосування мілкого дискового обробітку (10–12 см) забезпечує мінімальну врожайність насіння в 1,2–2,5 раза меншу проти полицевої оранки. Однак, за даними літературних джерел, мілкий і навіть нульовий обробітки ґрунту в умовах Західної Європи практично не поступаються за рівнем урожайності насіння енергоємному полицевому обробітку внаслідок високої культури землеробства й новітніх технологій вирощування культури.
Ярий ріпак
Для ріпаку ярого характерні такі самі оптимальні попередники, як і для озимого, а саме — ранні зернові та зернобобові, зернові на зелений корм, круп’яні культури. На відміну від озимого сам ярий ріпак є відмінним попередником у сівозміні, адже після нього пухкіший ґрунт, а післяжнивні його рештки дрібніші й краще мінералізуються, цим самим створюючи передумови для оптимальних умов, що дають змогу проводити мінімальний обробіток ґрунту під наступну культуру. В науково обґрунтованих сівозмінах частка ріпаку ярого, як і озимого, не має перебільшувати 20–25% структури сівозміни.
Ярий ріпак, як і озимий, також потребує своєчасної та якісної підготовки ґрунту під сівбу. Після збирання попередників (зернові, зернобобові, багаторічні трави) відразу ж проводять лущення стерні (БДВ-7, БДП-6,3, БГР-4,2 «Солоха», AREST L/AREST TXL) на глибину 10–12 см із метою загортання післяжнивних решток, а через 2–3 тижні повторне лущення мірою появи бур’янів для їх знищення. Не рекомендується переносити основний обробіток ґрунту на весну, адже це призводить до значних втрат вологи, пересихання та брилуватості ґрунту у весняний період, за винятком технологій із сівбою в попередньо необроблений ґрунт або використанням комбінованих посівних комплексів (АMAZONE) з одночасним обробітком ґрунту й сівбою. В технології основному обробітку ґрунту під ріпак ярий застосовують такі самі способи обробітку й агрегати, що й під озимий. Обробіток найкраще проводити в кінці вересня на початку жовтня на полях із попередньо внесеними мінеральними чи органічними (за наявності) добривами.
Весняні польові роботи під ріпак ярий розпочинають за фізичної стиглості ґрунту, що на легких за механічним складом ґрунтах настає за вологості 40–70% від НВ (ГПВ), а на важких — 50–65%. Зокрема, для чорноземів оптимальна вологість становить 15–18% (до абсолютно сухого ґрунту). Насамперед закривають вологу на полях брилуватого зябу важкими зубовими або пружинними боронами БП-24, СТ-15, FlexiCoil, Magnum й ін. Запізнення з боронуванням призводить до значної втрати вологи, що може досягати 30–60 т/га води щоденно. Крім цього, якісне боронування забезпечує також вирівнювання поверхні поля, що дуже важливо у вирощуванні такої дрібнонасінної культури, як ріпак. За умов невирівняності поля боронування проводять навіть у два сліди. Після стерньових попередників на вирівняних полях, оброблених з осені важкими дисковими боронами або безполицевими знаряддями, проводити ранньовесняне боронування недоцільно.
Передпосівну культивацію під ріпак ярий потрібно проводити в оптимальні строки перед самою сівбою культури за прогрівання ґрунту на глибині 10 см до +4…+6 °С, що приблизно збігається з часом сівби ячменю ярого. Запізнення з культивацією, особливо за відсутності опадів, затримує сівбу й тим самим знижує його врожайність. Поглиблення весняного обробітку (культивації) збільшує шпаруватість ґрунту, що посилює процеси його висушування, особливо за посушливої й вітряної погоди. З огляду на це оптимальна глибина передпосівної культивації в усіх випадках має відповідати глибині загортання насіння, а саме 4–5 см. Недотримання глибини висіву може призводити також до зависання зерна в напівсухому прошарку ґрунту й зрідженості сходів. Для допосівного обробітку досконалішими є культиватори зі стрілчастими лапами на S-подібних пружинних стояках (наприклад, КБМ-9,6ПС-4Д і інші), а поле під сівбу повинно мати добре подрібнену дрібногрудкувату й вирівняну поверхню ґрунту (максимальний розмір грудочок — 3 см) й бути чистим від бур’янів.
Сівбу проводять якомога раніше — на початку весняно-польових робіт (СПУ-6, Акорд (СПР-6), АMAZONE, LEMKEN) за прогрівання ґрунту на глибині 10 см до +4…+6 °С, що приблизно збігається з часом сівби ячменю ярого. За умови посушливої погоди посіви коткують, для підняття вологи з нижніх шарів ґрунту у верхні до насіння з метою отримання дружних сходів і вирівнювання поля.
Перспективним напрямом є суміщення операцій із передпосівного обробітку ґрунту навесні, тобто застосування комбінованих агрегатів, які проводять передпосівну культивацію, вирівнювання, ущільнення ґрунту за один прохід (типу ATLAS 6.0, VIKING 5.3 та ін.), а також ґрунтообробно-посівних комплексів по типу АMAZONE. Актуальним також є питання сівби ріпаку ярого за нульовою технологією в попередньо необроблений ґрунт спеціальними сівалками прямої дії типу GHERARDI G117. Однак ставлення науковців і виробників до технології нульового обробітку ґрунту неоднозначне. Вони свідчать про можливість прояву ризиків у зниженні продуктивності ріпаку та зростання рівня його забур’яненості, ураженості хворобами та шкідниками, що потребує додаткових регламентів догляду за посівами, збільшення застосування засобів захисту рослин в контролюванні шкідливих об’єктів.
Як показують дослідження наукових установ Степу, зокрема Інституту зрошуваного землеробства НААН України, ярий ріпак по-різному реагує на способи обробітку ґрунту та його глибину. Застосування глибокої полицевої оранки (25–27 см) забезпечувало максимальну врожайність насіння ріпаку ярого — 1,5 т/га, зменшення глибини оранки до 14–16 см призводило до зниження врожаю насіння на 20% (до 1,23 т/га). Мілкий чизельний обробіток ґрунту забезпечив мінімальну врожайність насіння ріпаку на рівні 1,13 т/га, або нижче на 32% проти глибокої полицевої оранки на 25–27 см. Зниження врожайності насіння ріпаку на мілких фонах передусім пояснюється зростанням щільності ґрунту, погіршенням поживного режиму та ростом забур’яненості посівів.
На основі викладеного вище матеріалу слід дійти висновку, що обробіток ґрунту під ріпак ярий та озимий насамперед потрібно проводити в оптимальні строки й своєчасно, і він має бути зорієнтованим на збереження вологи у ґрунті, ретельну вирівняність поверхні поля за оптимальної дрібногрудкуватості структури ґрунту, а також виконуватись за мінімальної кількості технологічних операцій комбінованими ґрунтообробними агрегатами чи ґрунтообробно-посівними комплексами, щоб запобігти надмірному ґрунтообробітку з метою економії енергетичних ресурсів.
О. І. ЦИЛЮРИК, д-р с.-г. наук, завідувач кафедри рослинництва
О. О. ІЖБОЛДІН, старший викладач кафедри рослинництва
Дніпровський державний аграрно-економічний університет
