Звісна річ, що це не КАС і РКД, тому реальну користь може принести лише продумане внесення великих обсягів рідкої органіки. До її складу, хоч і в невеликій кількості, входять і азот, і фосфор, і калій, що до того ж перебувають у природній легкодоступній формі. Скажімо, в 1 т гноївки міститься 4 кг азоту. Є тут і мікроелементи, а головне — регулярне застосування рідких органічних добрив дає змогу істотно активізувати життєдіяльність біоти в ґрунті, з часом підвищуючи його родючість.
У всякому разі, якщо господарство має тваринництво, то не вносити органіку було б нелогічно. Основні витрати тут припадають на логістику, тому, якщо в окрузі є тваринницький комплекс, логічним кроком було б досягнення угоди з його власниками до обопільної вигоди. Далеко не на всіх таких об’єктах є можливість без проблем прилаштувати відходи виробництва. Іноді їх навіть не продають, а віддають безплатно, та ще й допомагають із вивезенням.
Існує два основних способи внесення рідких органічних добрив. Перший — добриво розподіляють по поверхні ґрунту. Недоліки такого підходу очевидні. Добриво вносять нерівномірно, а головне — потрібно відразу ж приорати його в ґрунт. Тобто потрібен ще один технологічний прохід. Хоча, як показує практика, такий підхід є досить частим. Проте найбільший недолік такого способу підкаже будь-який мешканець України, якому не пощастило мешкати в радіусі кількох кілометрів від такого поля. Це різкий неприємний ядучий запах, через який можна наразитися на конфлікт із навколишніми жителями, а то й на проблеми з контролювальними органами.
Другий спосіб, на техніку для внесення якого ми звернемо особливу увагу, — це внесення рідкої органіки з одночасним загортанням у ґрунт. У такому разі втрати азоту будуть мінімальними та й з ароматами легше. Цей спосіб годиться не лише для підготовки полів ранньою весною, а й для підживлення просапних культур.
У всякому разі справа це потрібна й ефективна і, виходячи зі стабільного дорожчання азотних добрив, досить перспективна. Головне — не помилитися з вибором техніки для внесення.
Розпочинати вибір місткостей для внесення рідких органічних добрив слід з урахування потужності трактора, що працюватиме з бочкою для рідкої органіки, чи культиватора, оснащеного такою бочкою. Як показує практика, найчастіше в невеликих і середніх господарствах для цього застосовують 10-кубові цистерни, які чіпляють до 100-сильних тракторів. Ясна річ, що розрахунки для обладнання, спроможного відразу ж загорнути рідку органіку в ґрунт, будуть зовсім іншими, і тут потрібно застосовувати трактори, потужністю понад 300 кінських сил. Та, звісна ж річ, чим більшим є об’єм бочки, тим рідше її буде потрібно заправляти, і тим вищою буде продуктивність унесення добрива.
Стандартна ширина розпилення рідкої органіки, якщо йдеться про бочку об’ємом 10 м³, — 12 м. У принципі тут потрібно враховувати й реальні виробничі умови, зокрема й наявність достатньої кількості добрива та реальну річну потребу в підживленні певної кількості гектарів. Зовсім не обов’язково брати найбільшу цистерну та найширший розпилювач, якщо рідку органіку треба розбризкати, скажімо, на площі 300–400 га щороку. Або ж коли реальний запас добрив не перевищує цього рівня. Найкраще зробити ставку на рівномірність унесення, або ж на одночасне заорювання смердючої рідини в ґрунт. Це буде набагато ефективніше.
З іншого боку, щодо вибору способу внесення рідкої органіки можна і посперечатися. Адже якщо йдеться про поля, розташовані неподалік населених пунктів, то законодавством дозволено тільки підґрунтове внесення. Однак без урахування цього чинника поверхневий спосіб із боку продуктивності є вигіднішим. Адже ширина культиватора для внесення органіки на глибину становить зазвичай 3–4 м, а розпорошення можливе на ширину 15–18 м. Звісно ж, що і продуктивність роботи буде в кілька разів вищою.
На які особливості слід зауважувати, обираючи таку техніку? Окрім урахування потужності трактора й обсягу цистерни це насамперед якість роботи подрібнювача. Так, якщо наявні тверді частинки в рідині, наприклад, солома, то застосування неякісного подрібнювача призведе до засмічення всіх елементів системи розпилення. Що б хто не говорив, мовляв, добриво у нас чисте, це не так — усе одно будуть потрапляти тверді частинки. Тому особливу увагу слід звернути на ефективність роботи подрібнювача.
Не слід крізь пальці дивитися й на якість виготовлення цистерн для рідкої гноївки. То лише так може здатися, що бочка — це бочка, що з неї ще треба… Насправді ж ідеться про конструкцію, яка має утримувати багатотонну вагу, маневрувати з нею по нерівному чи в’язкому ґрунті та ще й мати справу з агресивним середовищем. Відповідно, краще орієнтуватися на продукцію відомих виробників, зокрема вітчизняних, нехай навіть вона й буде дещо дорожчою. Інакше може вийти із ладу шасі або ж стінки резервуару просто «поведе», включно до повного виходу місткості з ладу.
Якщо ж резервуари з гноївкою находяться на відносно невеликій відстані від полів, де її будуть вносити, оптимальним рішенням з боку логістики стане протягнути спеціальний шланг звідти для заправляння цистерни. Західні фермери, що обробляють невеликі масиви полів, узагалі примудряються приєднати шланг до культиватора й подавати рідку органіку під миттєве заорювання в ґрунт у безперервному режимі. У всякому разі краще один раз витратитися на трубопровід-шланг до поля, ніж перевозити нескінченні кубометри гноївки до поля автомобільним транспортом.
Василь ЧЕРКАС, спеціально для Агробізнесу Сьогодні