Задача номер два – зберегти зібране
В Україні при врожаї на рівні вже 30 млн. т зернових на рік, через недостатньо розвинену матеріально-технічну базу з переробки та зберігання врожаю, втрачається близько 8 млн. т зерна на суму майже $1 млрд. Гостроти проблема недостатку сховищ для зерна набула особливо у надврожайному 2008 р. З 54 млн. т зерна майже половина врожаю постраждало.
Великий врожай – маленька якість
Сьогоднішні реалії показують, що актуальним є питання якісного зберігання і первинної обробки зернових, круп’яних та олійних культур безпосередньо у виробника. Розв’язання цього питання дає змогу виробнику бути незалежнішим і продавати врожай за прийнятнішими цінами.
Через невчасну обробку та недотримання режимів і термінів зберігання знижується також якість, посівні та продовольчі кондиції зерна. Найбільші втрати зерна у тих господарствах, де немає сушильно-зберігаючого обладнання. Водночас у країнах Європи та Америки з високим рівнем післязбиральної технології та розвиненою інфраструктурою зберігання зерна втрати врожаю доведено до технічного мінімуму — 1–2%.
В Україні основна маса зерна зберігається на державних великотоннажних залізобетонних елеваторах, обладнання яких морально і фізично застаріло, через що знижується якість зерна та пропускна здатність елеваторів. Елеватори переважно віддалені від зерновиробника, а вартість зберігання зерна в них дуже висока й становить майже 25% вартості закладеного на зберігання зерна. Одним із шляхів зменшення втрат і підвищення якості продукції є безумовне забезпечення кожного господарства власним сучасним зерносховищем. Світовий досвід свідчить, що в аграрно розвинених країнах до 80% урожаю зберігається в його виробника. У світі перевагу надають баштовим сховищам. Технологію зберігання зерна у баштових сховищах з активною вентиляцією широко застосовують у США та Канаді, а також останні десятиріччя в Європі. Збірні металеві зерносховища мають такі переваги: знижують капітальні витрати при монтажі вдвічі-втричі і трудомісткість монтажу вчетверо-вп’ятеро; дають змогу максимально наблизити сховища до місця збирання і використання фуражного зерна; дають можливість впроваджувати повну механізацію та автоматизацію процесу зберігання зерна.
Традиційні способи
Зерносховища (спеціальні для посівного матеріалу називають насіннесховищами) споруджують обов’язково з урахуванням фізичних і фізіологічних властивостей зернової маси. Крім того, до сховищ пред’являють наступні вимоги: технічні (будівельні, протипожежні і т. д.), технологічні, експлуатаційні і економічні. Залежно від цього сховища споруджують з різних будівельних матеріалів: дерева, каменя, цеглини, залізобетону, металу та ін. Вибір залежить від місцевих умов, цільового призначення зерносховищ, тривалості зберігання зерна і економічних міркувань. Правильно побудовані зерносховища з каменя, цеглини і залізобетону унаслідок малої теплопровідності матеріалів дозволяють також уникнути різко виражених явищ термовологопровідності в зерновій масі.
Зерносховище повинно бути достатньо міцним і стійким: витримувати тиск зернової маси на підлогу і стінах, тиску вітру і т.д. Воно має також оберігати зернову масу від несприятливих атмосферних дій і ґрунтових вод. Покрівлю, вікна і двері влаштовують так, щоб виключити можливість потрапляння опадів. Стіни і підлогу ізолюють від проникнення ґрунтових і поверхневих вод. В правильно спорудженому зерносховищі при нормальній експлуатації в більшості зон країни підвищеної вологості не буває. Вологість повітря в таких сховищах підтримують на рівні 60 - 75% протягом майже всього року, що відповідає рівноважній вологості 13 - 15% для всіх зернових культур. Сховища повинні надійно захищати зерно від гризунів і птахів, від комах шкідників і кліщів, бути зручними для обеззараження (дезінсекції) і видалення пилу, мати зручні під’їзні шляхи. Особливого значення набуває механізація сховищ, що дозволяє скоротити витрати праці.
Зернові маси бережуть насипом і в тарі. Перший спосіб основний і наймасовіший. Добра сипучість зернових дозволяє легко завантажувати їх в місткості будь-яких розмірів і будь-якої конфігурації (бункер, склад, силос і т. д.). При зберіганні насипами переміщення зернових мас можна повністю механізувати. В даному випадку краще використовуються площа і об’єм багатьох сховищ. Це економічно вигідніше, тому що виключаються великі витрати на тару.
Проте частину насіння бережуть в тарі. Це насіння еліти і першої репродукції, отримане від науково-дослідних установ, насіння кукурудзи, доставлене із заводів після обробки, а також насіння овочебаштанних, ефірноолійних і технічних культур (гірчиці, тютюну і ін.), трав. Основний вид тари для насіння -- мішки з міцних і грубих тканин (джутові, посконні і ін.), паперові мішки з тканинною прокладкою, крафт-мішки ін.
В нашій країні основні типи зерносховищ - одноповерхові склади з горизонтальними або похилими підлогами і елеватори. Старі склади за рідкісним виключенням мають малу місткість (50, 100, 165, 300 т), в більшості з них відсутня механізація. Склади зводять за проектами, що передбачають завантаження зерна транспортерами, використання принципу самопливу. Місткість складає 500, 1000, 1300, 1500, 2000, 2300, 3600, 5000 т. Існують сховища з горизонтальними підлогами і бункерного типу, з різною механізацією, споруджувані із збірних залізобетонних елементів, цеглини і металу. В деяких складах передбачені відділення для зберігання в тарі, для упаковки і протравлення з установками для активного вентилювання.
Сучасні елеватори (від лат. еlеуаге - піднімати) - могутні промислові підприємства для прийому, обробки, зберігання і відпускання зерна. Це фабрика по доведенню зерна до кондицій споживання, на якій формують крупні, однорідні за якістю партії зерна.
Елеватор складається з двох основних частин: робочої будівлі і силосного корпусу або декількох корпусів. Зернові маси бережуть в силосах висотою до 30 м (а іноді й більше), місткістю зазвичай 150 - 600 т. Місткість елеваторів залежить від їх цільового призначення і місця споруди; числа, висоти і поперечного перетину силосів. Силоси споруджують з монолітного або збірного залізобетону. Вони бувають циліндровими і прямокутними. При розташуванні циліндрових силосів в декілька рядів між ними утворюються додаткові місткості, так звані зірочки. При такій висоті силосів завантажувана зернова маса повинна володіти доброю сипучістю і бути стійкою при зберіганні. Тому на зберігання завантажують тільки партії сухого зерна або середньої сухості.
Елеватори обладнані централізованою системою управління, здійснюваною диспетчером з пульта. На елеваторі одночасно можуть проводитися багато операцій із зерном (прийом, відпуск, очищення, сушіння, переміщення і т. д.).
При експлуатації вигідні елеватори в комплексі зі складами, а останнім часом з технологією зберігання в мішках. Берегти оброблене зерно в складах дешевше, ніж в елеваторах. Тому елеватори перш за все використовують для обробки зерна, підготовки партій і зручного їх відвантаження на тривале зберігання або до місць споживання. Чим більше пройде через елеватор зерна, тим він рентабельніше.
Сучасний бункер
Постійною є потреба в розширенні сіті зерносховищ вдосконалення їх експлуатаційних якостей і зниження вартості сховищ на тонну місткості. У зв’язку з цим споруджують сховища з металу, жорстких пластиків або синтетичних плівкових матеріалів. В останньому випадку потрібну форму їм додають за допомогою металевих каркасів або пневматики (так звані «надувні сховища», стіни і дах яких утримуються в потрібному положенні в результаті заповнення внутрішніх герметичних порожнин повітрям до певного тиску).
Значне розповсюдження (в США і деяких країнах Європи) отримали бункери з металу (сталі, оцинкованої сталі або алюмінію), збірні або суцільнозварені. Їх роблять циліндровими або прямокутними, з гладкого або гофрованого металу, а іноді і штампованого у вигляді вафлі. Місткість окремих бункерів різна - від декількох десятків і сотень кубічних метрів (на 15, 30, 50, 200 т) до декількох тисяч кубічних метрів (на 500, 1000 і до 10 - 30 тис. т). Бункери обладнані засобами завантаження зерна, мають пласкі або конічні днища, а також установки для аерації або активного вентилювання. Бункери порівняно малої місткості поширені в сільському господарстві, а великі («біни») – на підприємствах, що купують, зберігають або переробляють зерно. Деякі бункери обладнані установками для визначення температури зернової маси.
Одним із найвідоміших виробників циліндричних металевих сховищ у світі є компанія Mfs/ York/Stormor (США). Компанія використовує найрізноманітніші дахи, а також конструкції бункерів. Оцинковані панелі даху стандартні для всіх моделей. Бункери діаметром близько 18 м або менше мають дах із суцільних панелей, а на більші встановлюють дахи з окремих армуючих кілець для підвищення надійності та міцності. Щоб збільшити місткість бункера, всі шви в ньому з’єднано з подвійним перекриттям. Кожний бункер виготовлено з гофрованої високоякісної сталі з кроком гофрування 65-70 мм, на всі металеві листи гальванічним методом нанесено промислове цинкове покриття щільністю 275 г/м3. Вертикальні колони з ребрами жорсткості передають навантаження від бункерів на фундамент. Елементи промислових зерносховищ об’єднано надійними бічними з’єднаннями. Сховища обладнано системами температурного контролю, додатковими бічними пристроями, які для розвантаження не потребують енергії.
Широкий спектр циліндричних сховищ для зерна виробляють компанії CORDOBA (Іспанія), Agroing (Чехія), SIAGRA (Чехія), Buschhoff (Німеччина), Gruber Maschinen GmbH (Австрія), Mulmix (Італія), Agrotec (Німеччина), Wellenbrock (Німеччина), SLK Schutz (Німеччина) та інші. Більшість компаній виробляє і комплектує сховища-бункери завантажувальними та розвантажувальними механізмами, приладами для контролю температури зерна.
Відома компанія Brock через свого офіційного дистрибютора пропонує циліндричні металеві сховища майже 1500 модифікацій. Вона комплектує свої сховища ланцюговими транспортерами та ковшовими норіями, системами активної вентиляції, пневматичними транспортерами.
Riela (Німеччина) — провідний виробник великих комплексів для зерна в Європі — виробляє оцинковані сталеві сховища силосного типу місткістю від 10 до 10000 м3 , з пласким дном, заввишки від до 30 м. Riela комплектує сховища норіями, зерносушарками, зерноочисними машинами, скребковими конвеєрами, шнеками, комп’ютерним управлінням. З огляду на те, що до дахів сховищ висуваються дуже високі вимоги, тому що вони піддаються діям навколишнього середовища, передбачається варіант постачання даху з пластидольним покриттям, яке має практично необмежений термін служби.
Рetkus (Німеччина) пропонує блочні сховища прямокутного виконання. Їх монтують із стінних елементів на болтах. Розвантажують такі сховища через воронку або з допомогою системи пневматичних каналів, які особливо ефективні в подвійних і чотирикутних камерах. Заввишки сховище близько 25 м. Стіни сховищ виготовляють із оцинкованого плаского або гофрованого сталевого листа. Кут нахилу стінок воронки — 45 або 60°.
Компанія Amazone (Німеччина) пропонує селянам як циліндричні металеві, так і підлогові сховища зерна (побудовано понад 500 таких сховищ). Для завантаження сховищ використовують норії, а для транспортування й розподілу зерна — стрічкові конвеєри. Виходячи з конкретних потреб виробника зерна, Amazone рекомендує використовувати комбінації підлогових і металевих циліндричних сховищ. Сховища зерна компанії обладнано повністю автоматизованими системами управління й регулювання, укомплектовано якісними мнемосхемами.
Простота в мішку
Ідея зберігати зерно у спеціальних поліетиленових мішках з’явилася в світі не так давно, тільки в останнє десятиріччя. Але завдяки своїй доступності і властивостям широко поширилася на всіх континентах. Величезні комплекси при елеваторах в Південній Америці, Австралії, Індії успішно функціонують вже не перший рік. А сама технологія походить з Аргентини.
В Аргентині була великою проблема зберігання зерна, критично не вистачало потужностей. Виручили мішки-рукави, які стали чудовим інноваційним рішенням. Нині третина вирощуваного в Аргентині зерна зберігається саме у такий спосіб. Незабаром новий спосіб зернозберігання перейняли і країни Північної Америки та Європи. Тепер навіть такі великі зернотрейдери, як Карґілл та Луїс Дрейфус мають у своєму арсеналі не лише традиційні елеватори, але й мішки-зерносховища.
У замкнутому середовищі, яким є поліетиленовий рукав, у процесі дихання живих організмів поступово збільшується концентрація вуглекислого газу. В умовах низького вмісту кисню припиняють свою активність всі хвороботворні і шкідливі організми, тому зерно має можливість зберігатися довгий час без погіршення якості.
Самі рукави, довжина яких складає 60 м, виконані з п’яти шарів поліетилену, кожен з яких має свої певні властивості. Це необхідно для того, аби зерно своєю вагою не порвало плівку, а також аби мішок розтягувався рівномірно.
Згідно з різними дослідженнями, у рукавах зерно може зберігатися протягом двох років. Після цього періоду поліетилен під впливом ультрафіолетових променів руйнується. Зерно ж можна в разі потреби перекласти в інший мішок і зберігати далі.
Тривалі експерименти, що проводилися як в Аргентині, так і в інших країнах світу, показали, що впродовж зберігання у мішку не відбувається жодних змін стосовно вологості закладеного зерна. При цьому деякі дослідники говорять про те, що можна закладати й вологий урожай. Проте для наших широт це не найкращий варіант, оскільки в цьому разі термін зберігання буде коротшим. Тому українські фахівці радять все ж таки спочатку підсушити зерно до прийнятих у стандарті норм.
Зберігання зерна у мішках обходиться дешевше, ніж у спеціальних сховищах. Цю ідею підхопили також деякі елеватори, збільшуючи таким чином свої можливості по зберіганню прийнятої продукції. Директор Печанівського КХП – найкрупнішого елеватора в Житомирській області Віктор Краснов розповів нам, що завдяки мішкам (як він їх називає, біг-бегам) їхнє підприємство зберігає вже третій рік більше 100 тис. т зерна при потужності сховищ елеватора 85 тис. т. «Ми дуже зацікавлені в розширені своїх потужностей, адже чим більше зерна пройде через очисне і сушильне обладнання, тим рентабельнішим буде робота підприємства. Якщо ж всі сховища будуть заповнені, а це досить швидкий процес, оброблене зерно вже немає куди вивантажувати. Технологія зберігання в мішках виявилася дуже вигідною» - каже Краснов.
Крім того, існують проекти нових елеваторів, де зерно проходить тільки процеси очищення і сушки і відразу вивантажується на зберігання в мішки, а не в сховища. Це суттєво зменшує вартість будівництва нового елеватора і терміни окупності його функціонування.
Валер’ян Позняк, спеціально для «АБС»