Мало того, що газ дорогий, та й нафта не дешевшає. Тогорічні обіцянки нафтових трейдерів й оптовиків, що бензин і дизпаливо у 2013 році подешевшають, виявилися цяцянками. Ділове видання «Форбс» пише: «2012 рік запам'ятається стабільно дорогими бензином і дизельним паливом. Очікувати зниження цін у 2013 році не варто». Україна торік імпортувала нафтопродуктів на суму майже $1 млрд, як повідомляє прес-служба Держмитслужби. Найбільше ввозилося дизельного палива.
Стратегічно ніби усе зрозуміло: енергетичної сировини на Землі з кожним роком усе меншає, навіть блогерів у всесвітній мережі турбує ця гостра тема: «У недалекому майбутньому скінчиться нафта, і всі ми їздитимемо на какашках. Де ж брати для наших залізних коней альтернативну солярку?»
Масна й жирна альтернатива
Сільське господарство України споживає щорічно, за підрахунками експертів, близько 1,5 млн т дизельного палива (ця цифра фігурує, зокрема, у держпрограмі «Зерно України - 2015»). Давно вже відома розумна альтернатива: біодизель (biodiesel) - метиловий ефір, який отримують з будь-яких рослинних олій і тваринних жирів. У якості сировини підійде олія соняшникова, ріпакова, соєва, лляна, кукурудзяна, гірчична, касторова, конопляна, а також тваринні або риб’ячі жири. При цьому годяться будь-які, навіть некондиційні й відпрацьовані олії й масла - відходи з кафе, їдалень, ресторанів. Наприклад, технологія виробництва біопалива з непридатних жирових відходів розроблена на Марківському заводі «Біодизель-Луганськ». Там отримують солярку з відходів Костянтинівського м'ясокомбінату (Донецька область).
На АЗС у Швеції можна заправляти машини біодизелем, зробленим із соснової олії, в Індонезії - з кокосової, у Бразилії - з пальмової, а у Індії - з рослини сімейства молочайних ятрофи (Jatropha). Двигуни більшості сільгоспмашин дозволяють застосовувати біодизель як самостійний енергоносій, так і в суміші зі звичайним «нафтовим» дизпаливом, без внесення змін у конструкцію моторів.
Європейська агротехніка вже спеціально оснащується двигунами нового покоління, який може працювати на біодизельному паливі. Як, наприклад, німецький трактор Agrotron або деякі машини Fendt. Вони обладнуються потужними двигунами марки Deutz під назвою Natural Fuel Engine, тобто «натурально-олійні мотори».
Переваги біодизельного палива загальновідомі. Воно порівняно з традиційною соляркою виділяє в атмосферу на 10% менше двоокису вуглецю й аж на 50% менше сажі. При його згорянні виділяється рівно така ж кількість вуглекислого газу, що було спожито з атмосфери рослиною, яка є вихідною сировиною для виробництва олії для пального. Тобто біодизельний двигун - ідеальна для симбіозу «антирослина». Тому запроваджувати біопаливо варто вже тільки задля збереження довкілля. Крім того, завдяки використанню біодизеля збільшується термін служби двигуна, що теж є плюсом. Ну й побічним продуктом виготовлення цього типу палива є цінна речовина - гліцерин, а також шрот, який можна згодовувати худобі.
Євросоюз вирішив до 2020 року 10 % палива, що використовують у Європі для автомобілів і тракторів, буде біологічним (директива Renewable Energy Directive). У Китаї за аналогічний період планується досягнути 15% біопалива в загальному балансі пального на транспорті. Індія декларувала досягнення 10% біологічного пального ще торік. Австралія на 2020 рік обіцяє вийти на 5,75%. В Україні, на жаль, нема й 1%. Транспорт в Україні на загал оснащений не вельми ефективними двигунами, витрати палива в яких (і відповідно шкідливі викиди) у 1,4 разу перевищують європейські стандарти.
Біодизельне паливо перевершує нафтове за багатьма показниками. Та найголовніше - воно невичерпне, оскільки має рослинне походження. Єдиний його недолік, але дуже суттєвий - зависока ціна… Поки що. Згідно з розрахунками академіка НАНУ Дмитра Мельничука, робити біодизель з ріпакової олії невигідно, поки ціна на нафту не перетнула рубіж $60 за барель. Але коли вона піднімається вище (недавно було й $150), біопаливо стає дешевшим за солярку з нафти.
Чути й критику: мовляв, зростаючий попит на сировину для біопалива стимулює сільгоспвиробників скорочувати посівні площі під продовольчі культури. Що, у свою чергу, підвищує ціни на продукти харчування. Але це точка зору європейська - там землі не вистачає. Її, однак, достатньо для вирощування технічних культур в Аргентині, Бразилії, та й в Україні теж. Тому ЄС нині вирішив не так виробляти біодизель самотужки, як підтримати імпорт готового палива й сировини для нього. Тож власного виготовлення біодизель європейські споживачі заміняють тепер на соєвий з Аргентини та пальмовий з Індонезії.
Коли Верховна Рада торік прийняла закон про розвиток виробництва й споживання біологічних палив, це агровиробниками сприйнялося як логічний крок. У законі чимало позитиву: зокрема, звільняються від ПДВ продавці біопалива й підприємства, які продають устаткування для його виробництв. Держава сприяє виробництву біодизелю ву таких пропорціях до загального обсягу виробництва дизпалива в Україні: в 2013 році його повинно бути не менше 5, 75%; в 2014 році - майже 10%; в 2015 році - 20 %. А що ж у житті?
Виробники екосолярки
Уперше робити біодизель із ріпаку в Україні почала німецька компанія Bіo Company Raps у 2005 році, трохи згодом з'явилися біопаливні АЗС в Тернопільській і Херсонській областях. Тепер виробляють біосолярку вже чимало виробників.
Полтавський завод «Укрбудмаш» у виробництві біодизеля використовує напрацювання, які були на секретному озброєнні у військових (так звана гідродинамічна кавітаційна технологія). Він робить біодизельні установки будь-якої продуктивності: малої (від 1000 л/год.) середньої і великої- до 16 тис. л/год. Нещодавно завод з виробництва біодизеля був розроблений та запущений у дію колективом «Укрбудмашу» в Іспанії (Naron, Galіcіa). Взагалі це полтавське підприємство постачає своє обладнання у понад 75 країн. Хотілося б, щоб полтавчани будували такі заводи не тільки в США, Європі або Африці.
Компанія «Біодизель-Крим» (Сімферополь) теж виготовляє установки EXON для виробництва біодизеля. Найменша з них EXON-50 має потужність виробництва 1,2 тис. л біодизеля на добу. ПП «БіодизельДніпро» із Дніпропетровська випускає автоматизовані комплекси для виробництва биодизельного пального з будь-яких рослинних олій або жирів тваринного походження. Отримане біопаливо відповідає усім міжнародним стандартам якості. Продуктивність найменшого біодизльного реактора БДД-50 від фірми «БіодизельДніпро» становить 50 л/год. палива.
На загал «Агентство Промислових Новин» називає таку цифру: в Україні побудовано 14 великих біодизельних заводів загальною потужністю 300 тис. т на рік. Агенція «ПроАгро» стверджує, що ці заводи фактично простоюють, однак працює близько 50 менших підприємств, які здатні робити до 25 тис. т біодизелю щорічно.
Серед них, наприклад, донецька компанія «Агро-Нафта». Вона не тільки виробник, але й оператор на ринку оптової торгівлі нафтопродуктами: купує невеликими партіями у кількасот тонн біопаливо від виробників (фермерів) на постійній основі.
Прибічник якнайширшого застосування біодизелю - кандидат технічних наук, винахідник і підприємець Борис Кравець. Він організував інженірингово-виробниче підприємство «Тренд», на якому налагодив випуск устаткування для одержання біопалива з різноманітних рослинних олій. На «Тренді» створили модульну структуру мобільного заводика спеціально для фермерських господарств, що дозволяє одержувати до 100 тис. т палива в рік.
Тобто придбати таке обладнання сьогодні не складніше, ніж сівалку або плуг. Ба навіть можна виготовити й самому. Є аграрії, які намагалися гнати біодизель за допомогою саморобних агрегатів. І паливо їхнє аж ніяк не гіршої якості, ніж «казьонка» на АЗС. Таке практикував, наприклад, фермер Ігор Антонік, керівник ТОВ «Рапсодія» (Вінницька область). Він сам навчився робити моторне паливо з ріпакової олії, тобто з сировини, яку сам же й вирощує. Технологія виготовлення біодизеля досить проста й доступна в умовах будь-якого підприємства або фермерського господарства. То що ж заважає впроваджувати його якнайширше?
Енергія незалежності
Нафта - пережиток XІХ сторіччя.
Стенлі Хітч, економіст
У статті «Сумний досвід просування в Україні біодизельного палива» директор ТОВ «НДІ альтернативних палив», к. т. н. В. Г. Семенов бідкається: «Більше 10 років я активно займаюся питаннями виробництва й застосування в Україні екологічно чистого поновлюваного біодизельного палива. Ми живемо в дивній країні, на якій не вдається спроектувати позитивний досвід просування альтернативних видів палива в країнах Євросоюзу, Америки, Бразилії, Аргентини».
Але чому? Іноді кажуть про спротив біотехнологіям нафтогазових транснаціональних корпорацій - але це вже швидше з царини міфів і легенд. Стратегічними інвесторами проектів розробки біопалива активно виступають нафтові компанії ExxonMobil та British Petroleum, підкреслює впливовий «Голос Америки». Бо їм вигідно зберегти не певний тип сировини, а взагалі контроль над ринком.
Та ж Аргентина має у своєму розпорядженні потужності з виробництва 1,4 млн т біодизелю у рік. (Звернімо увагу на цю цифру: саме стільки потрібно усьому аграрному секторові України!). Тому що аргентинські виробники біосолярки мають низку податкових пільг і преференцій, що дозволяє їм зробити бізнес у цій царині рентабельним. А в нас тільки з’явиться позитив, як він нівелюється непродуманими кроками… Верховна Рада наприкінці року піднесла сюрприз: запровадила законом №5503 акциз на біодизель по ставці €46 за тонну (бо у ньому міститься спирт - біоетанол). І та ж «Агро-Нафта», як нам щойно повідомили у компанії, призупинила закупівлю у фермерів біодизелю - до кращих часів.
Покупцем аргентинського біопалива виступає Європа. Бо зараз ЄС заморожує виробництво біодизелю, мовляв, занадто багато сільськогосподарських площ зайнято під ріпак. Для Європи з її відносно невеликими аграрними територіями, мабуть, це й справді загроза. Але на просторах Канади, Бразилії, Аргентини, Австралії, США - виробники сповнені ентузіазму. Україна ж має обшири, де можна вирощувати винятково технічні культури (наприклад, Чорнобильська зона). Той же ріпак здатний пристосуватися до різних агрокліматичних умов, тож нам можна не перейматися європесимізмом. Найкращу енергетичну сировину Україна може вирощувати у достатній кількості. Зараз наша країна постачає на зовнішні ринки десь 10% усього світового експорту ріпаку.
Але, може, вигідніше поставляти не сировину, а таки готовий біодизель? Цю ж думку озвучив генеральний секретар Європейської біоетанольної асоціації Роберт Вірхаут: «Україна не повинна орієнтуватися лише на експорт сировини, а шукати способи самої використовувати наявну ресурсну базу»(«ПроАгро»).
Попит на біопаливо росте. Треба за ним встигати, це дасть аграріям прибуток, а довкіллю - тільки користь.
Коментар виробника
Борис КРАВЕЦЬ, канд. техн. наук, директор з науки та розвитку науково-виробничого підприємства «Тренд» (Київ)
- Українці в принципі у змозі себе забезпечити біопальним - не потрібні будуть ані російська нафта, ані газ. Законодавча база для біодизелю зараз в Україні сприятлива. На жаль, нині сировина дорога, тому біодизелем перестали активно цікавитися. А чотири роки тому ми збудували біодизельний завод у Павлограді потужністю 10 тис. тонн пального на рік, він працює й нині. У чистому полі стояв ангар - у ньому й побудували. Роблять вони біодизель із соняшникової олії й фузу (супутня високоенергетична речовина при виробництві олії - Ред.). Відправляли своє паливо в Австрію на аналізи - воно відповідає стандарту Євро 4.
Перевага нашого методу - ми не гріємо олію. А добуваємо дизель за температури приміщення 18-20 градусів. Обсяг реактора - усього 80 л. Маємо, крім українського, ще німецький, американський і російський патенти. Спеціально ми спроектували невелику установку для фермера. Вона уміщається у стандартний залізничний контейнер. Якщо фермер має 2000 га, і у нього є сівозміна - він може сіяти, приміром, 200 га ріпаку. І при цьому повністю забезпечить свої потреби у пальному, а також зможе робити моторні оливи.
Нещодавно ми вели перемовини з бізнесменами з Танзанії. У тій країні усі електростанції працюють на привозному бензині або солярці. Але там є багато пальмової олії. І от вони хочуть замовити нам 250 установок, щоб робити біодизель… Побачимо. У Танзанії я ще не був, а от у Індії побував. Можливо, нам треба знайти рослину (дерево чи кущ), з якого робити біодизель було б дешевше, ніж з ріпаку чи соняшнику. Як-от знайшли в Індії ятрофу і каранджу (каранджа або pongamia pinnata, деревце сімейства бобових - Ред.). Або є у нас у державі 26 санітарно-ветеринарних заводів, на яких переробляють всяку падаль, відходи скотобоєн тощо. Там є кістковий жир, з якого можна виробляти біопаливо. Не треба впиратися тільки в ріпак. Навіть у Німеччині в Магдебурзі є завод потужністю 100 тис біопального щорічно - так від постійно недозавантажений, бо не вистачає ріпаку.
Прикро, що в Україні нині такий малий відсоток біопального. Влада, якщо у неї є клепка, повинна попервах дотувати виробництво біодизелю.
Коментар фермера
Ігор АНТОНІК, канд. техн. наук, керівник ТОВ «Рапсодія» (с. Струтинка Липовецький р-н Вінницької обл.)
- Кілька років тому я зробив кустарну установку, гнав біодизель для себе, не для продажу. Але я вже не їжджу на біопаливі. І не знаю, хто зараз використовує біодизель. Це стало невигідним. Олія ріпакова коштує приблизно 11 тис. грн/т. А роздрібна ціна солярки на АЗС - 10 грн/л, або 10 тис. грн./т. Можна робити біопаливо з соняшникової олії - вона ще дорожча. Можна з сої - теж невигідно. Олію ж іще треба переробити на біодизель. Крім того, у нас відсутні стандарти на виробництво біодизеля. А немає стандартів - контролюючі служби викручують руки так, що плакатимеш.
Нафтовий ринок - переробні заводи, постачальників дизпалива - зараз контролюють російські компанії. Втрачати українських споживачів вони не хочуть. Це так в Україні. Але в Європі ціни інші - там дизпаливо коштує два долари за літр. І щодо біодизелю там інші підходи - діють «зелені» тарифи, пільги, спеціальні програми. Там дбають про екологію, виконують Кіотський протокол щодо мінімалізації викидів шкідливих газів. Там є спільне рішення Євросоюзу: біодизелю - бути. Й, наприклад, здешевили його виробництво через дотації на вирощування ріпаку. У нас усього цього немає.
Я бував у Франції на конференції з біодизеля. Перед нами виступав міністр економіки Франції. Він казав, що розроблено державну програму, згідно з якою абсолютно всі підприємства Франції, які виробляють дизпаливо, мають додавати у нього певний відсоток біодизелю. Зобов’язані! Де вони його братимуть - то їхня проблема.
А кому у Франції належать заводи, які роблять біодизель? Той самий, що його усі нафтопереробники зобов'язані додавати в паливо? Отож, вони належать Аграрному союзу Франції. Тобто сільгосппідприємствам і кооперативам. Аграрії й встановлюють справедливі ціни на біодизель.
А от ріпак продавати як сировину за кордон мені сьогодні вигідно. Боюся, що як тільки усередині країни з'явиться переробка ріпаку, ціни на нього впадуть.
