Ми експортуємо багато зерна, але якого? Двох категорій: продовольче й фуражне. І основна маса продається саме за категорією фуражного, тобто такого, яке йде на корми й коштує дешевше. Українці у різних регіонах країни (Степ, Лісостеп, Полісся) вирощують зернові різної якості. Основне зерно продовольчої групи, яке виробляє на експорт Україна, ми отримуємо третього класу — це 38% загального обсягу врожаю. Якіснішого (тобто першого й другого класу) — якійсь відсотки. І фуражне шостого класу — 35%. Тобто навіть продовольче наше зерно пшениці, що йде на експорт, оцінюється у світі, на жаль, як середньої і низької якості. Тому ми спрямовуємо його не до найбільш заможних країн, а до менш чутливих до якості — Азії й Північної Африки.
У Європі функціонує дві провідні європейські біржі — англійська і французька. Вимогам, які діють на цих майданчиках, ми, на жаль, відповідаємо не завжди. Наприклад, у ЄС вміст домішок у зерні має сягати не більше 2%, тоді як у нашому ця цифра в середньому становить 5%. Тобто останнім часом стало зрозумілим, що є ті, хто насамперед визначає стандарти: це споживачі або, ширше кажучи, ринок.
Тож ми повинні поліпшувати технологію виробництва й збирання зерна, і на якіснішому зерні більше зароблятимемо. Але для цього слід мати чіткі орієнтири — стандарти, підтримувані державою.
Отже, питання підвищення якості українського зерна актуалізувалося завдяки зростанню експорту. Продавці орієнтуються на вимоги ринку й доносять їх до виробників. До Міністерства аграрної політики та продовольства України звернулася Українська зернова асоціація, Спілка борошномелів України, Всеукраїнська Асоціація пекарів із проханням переглянути старі стандарти. Їх підтримала Американська торговельна палата в Україні і Європейська бізнес-асоціація, які теж прагнуть актуальних змін. Усі ці громадські організації реального бізнесу внесли свої пропозиції, рекомендації щодо бажаних стандартів. Свої ідеї долучив і крупний виробник та експортер зерна — компанія «Нібулон».
Ініціатором круглого столу на тему стандартизації став Інститут зернових культур Національної академії аграрних наук України. На базі Інституту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України за сприяння Міністерства аграрної політики та продовольства України і Національної академії аграрних наук було створено Технічний комітет зі стандартизації ТК-170 «Зернові культури та продукти їх переробки». До складу ТК 170 увійшли 24 організації — відомства, науково-дослідні інститути, вищі навчальні заклади, державні та приватні підприємства, професійні асоціації у галузях вирощування, заготівлі, зберігання, переробка та експорт зерна і зернопродуктів. Усі сторони й надалі надають свої пропозиції, а учасники ТК 170 складають порівняльні таблиці параметрів зерна, за якими визначається його якість у нас і в інших країнах.
Донині у багатьох сферах агробізнесу в нашій державі діють стандарти ще колишнього СРСР. Зокрема, чинний доволі архаїчний стандарт ДСТУ 3768:2010 «Пшениця. Технічні умови». Тоді як весь світ працює за міжнародними стандартами ISO. І країни ЄС мають свої регламенти, директиви й технічні умови на будь-яку продукцію, у тому числі сільськогосподарську: кукурудзу, пшеницю, ячмінь тощо. Ми розуміємо, що у ЄС і цивілізованому світі склалися підходи, дещо відмінні від українських. Але ми прагнемо у Європу, тож як їх гармонізувати, щоб краще розуміти споживачів і заробляти більше?
Національні нормативні документи — стандарти, кодекси усталеної практики, технічні умови — мають час від часу актуалізуватися. Приблизно кожні п’ять років стандарти підлягають перегляду у бік їх актуальності. Нещодавно Кабмін прийняв постанову, якою скасував понад 50 радянських стандартів. Ними можна ще користуватися, але лише до 1 січня 2019 року. Однак якщо не буде нових держстандартів, дотичних до ISO, то як здійснювати контроль за якістю зерна й зернопродуктів? Здавалося б, можна вчинити дуже просто: узяти стандарти ЄС і перекласти їх з англійської на українську. І таким чином актуалізувати й одночасно «європеїзувати» їх. Мабуть, це треба робити централізовано, бо якщо доручити переклад на власний розсуд кожному елеватору чи хлібоприймальному пункту, вийде різночитання між учасниками ринку.
Учасники круглого столу зазначали, що у стандартизації зерна пшениці доцільно опертися на міжнародну систему поділу зерна на продовольче й фуражне. Це значно спрощує не лише експорт, а й діяльність елеваторів, складів, портів. У розвинених країнах, втім, у їх національному законодавстві більш розгалужений поділ зерна на класи іноді зберігається. Це зручно насамперед для переробної промисловості. Причому поділ іде не за якістю, а за подальшим призначенням: на хлібопекарне борошно, кондитерські вироби, біоетанол тощо. Кожен клас зерна має свою ціну. У стандартизації враховується вміст клейковини, склянистість і багато інших параметрів.
Експортери і виробники хочуть брати зерно найвищої якості, а виробник — продати найдорожче. Їх прагнення збігаються у тому, що слід підвищувати стандарти зернової продукції, його виробництва й заготівлі.
Коментар
Микола КИРПА, доктор с.-г. наук, завідувач лабораторією технологій зберігання та стандартизації зерна Інституту зернових культур НААНУ (м. Дніпро)
— Ми приступаємо до розробки нової версії стандарту пшениці. Він відрізнятиметься від того, що зараз маємо. Щодо зерна пшениці доцільно опертися на міжнародну систему поділу його на продовольче й фуражне. Слід поліпшити, актуалізувати нормативну базу зерновиробництва. Нові стандарти повинні, з одного боку, забезпечити пріоритети вітчизняного виробника. А з іншого — поліпшити вихід бізнесу на міжнародні ринки, заохотити виробника продавати зерно вищої якості. Заходьте на сайт нашого Інституту, залишайте свої пропозиції щодо зміни стандартів. Ми маємо ще два місяці, щоб їх опрацювати.
Василь ЗАГАРНИЙ, спеціально для газети "Агробізнес Сьогодні"
