Організатором форуму виступила громадська спілка «Всеукраїнська Аграрна Рада» (ВАР), яку очолює Андрій Дикун. Їй вдалося зібрати разом близько 1000 учасників: урядовців, народних депутатів України, представників міжнародних організацій, але насамперед — фермерів і працівників відомих аграрних холдингів.
В епіцентр дискусій потрапило кілька питань. Зокрема, земля та пов’язане із нею рейдерство. Вкотре пішла жвава дискусія про перспективи відкриття земельного ринку, влаштували навіть інтерактивне голосування із найбільш спірних питань. У плебісциті взяли участь 450 представників аграрних підприємств з усієї України. Чи хотіли б ви докупити собі земельні ділянки сільськогосподарського призначення? Серед 450 присутніх виявилося, що 94% зацікавлені у цьому. Що цілком зрозуміло: фермери прагнуть збільшити свої угіддя. Ще одне питання стосувалося зняття земельного мораторію. Виявилося, що за це — лише 30% присутніх. Тобто голосування показало: «бджоли проти меду». Присутні аграрії майже одностайно хотіли б купувати землю, але проти того, щоб її їм продавали. Чи можна назвати таку позицію розумною?
Навряд чи. Але вона очевидно демонструє егоїзм землекористувачів. Той, хто голосує за купівлю, але проти продажу, очевидно, хоче усі плюси від орендованого землекористування залишити за собою, а мінуси відсутності ринку перекласти на суспільство й на мільйони власників «заморожених» паїв. Враховуючи парадоксальні результати цього голосування, голова аграрного комітету Олександр Бакуменко закликав аграріїв до спільного обговорення і напрацювання єдиної концепції зняття земельного мораторію.
Вкотре згадували ті очевидні негаразди, до яких призводить мораторій: збитки бюджету через нераціональне розпорядження державними землями, у тому числі й через корупцію; недоотримання вигоди власниками паїв через занижену орендну плату, а також загальне гальмування зростання ВВП у зв’язку з браком кредитів та інвестицій, які можуть надаватися на довгий термін і під незначний відсоток та чітку й зрозумілу заставу.
Із землею відбувається приблизно те ж саме, що і з сакраментальними «євробляхами»: де-факто нею користуються, але де-юре вона належить невідомо кому. Правоохоронці не раз ловили на хабарництві сільських та голів РДА, навіть наукових інститутів за сприяння у захопленні державних та комунальних земель. Викривлені майнові відносини у земельному праві призводять до того, що у нас уже є не лише рейдери й антирейдери, а й паразити новітнього формату. Наприклад, нещодавно детективи НАБУ та СБУ зловили заступника прокурора Вінницької області на тому, що він хотів хабар від рейдерів, які захопили 50 га.
На форумі юристи із земельних питань та представники охоронних компаній ділилися прийомами боротьби із незаконним захопленням земель та врожаїв. Але що там юристи, коли навіть НАБУ і СБУ не встигають доводити справи до суду. Нині, як відомо, США і Велика Британія заморожують активи злочинних російських олігархів — і це сприймається як покарання їм. А Україна сама заморозила на 17 років свій основний актив — землю! То за що й навіщо ми себе караємо отим арештом — мораторієм?
Аграрії, які зібралися на форумі, критикували також наслідки скасування повернення ПДВ за експорт ріпаку й сої. Ідея законодавців була така: здешевити переробку за рахунок того, що експорт стає дорожчим. Зокрема, активно виступав проти рішення парламенту Андрій Дикун. Він вважає, що невідшкодування ПДВ призводить до збагачення переробників за рахунок фермерів. Народний депутат Іван Мірошниченко підрахував збитки аграріїв у результаті цих «олійних правок»: у нього вийшло понад 8 млрд грн. У дискусії взяли участь народний депутат, власник агрохолдингу Сергій Лабазюк, очільник Аграрного союзу України Геннадій Новіков та ін.
Протилежний погляд висловив Дмитро Мотузка, який представляв Адампільський завод із переробки сої, що на Хмельниччині. Він доводив, що співпраця переробників і виробників вигідна не лише обом сторонам, а й суспільству і територіальним громадам. «Ми вас годуємо», — емоційно висловлювався Андрій Дикун на адресу переробників, а згодом і хіміків — виробників мінеральних добрив. Це звучало некоректно й не зовсім відповідало економічній правді життя.
Зрештою, і сама українська земля, яка годує членів «ВАР», їм сьогодні не належить. А переробка дає громадам більше робочих місць, приносить більше додаткової вартості, податків і престижу державі, ніж продаж сирих продуктів рослинництва — з усієї поваги до виробників агросировини. «У нас і так переробних потужностей зараз більше, ніж потрібно», — наводили трейдери й експортери нібито потужний аргумент, оцінюючи сьогоднішню олійну промисловість. Логічне питання: а скільки ж потрібно? Навіть якщо сьогодні сировини вистачає, завтра можна ще суттєво наростити вирощування олійних і навіть побудувати під це нові заводи — загальновідомо, що аграрний потенціал у нас є, і про нього невтомно говорять на всіх форумах.
Михайло Соколов, заступник очільника Всеукраїнської Аграрної Ради, підкреслював, що сакраментальний закон про невідшкодування ПДВ було прийнято вночі, і пропонував поскаржитися за це у Конституційний суд. Принагідно пригадалося, однак, що й саму нашу Конституцію було прийнято саме вночі… Що аж ніяк не робить її менш конституційною.
Дискусія суспільства і держави — необхідна річ. Аграрії ведуть її на багатьох майданчиках. І уже вп’яте — на конференції Agri Invest Forum 2018. Ще однією темою стало подорожчання добрив і підвищення мит на їх ввезення із Росії. Зацікавлення фермерів викликав виступ Ігоря Гольченка, співробітника хімічного холдингу Ostсhem, що належить олігарху Дмитрові Фірташу, і лідера Союзу хіміків України Олексія Голубова. У цій царині великий вплив на ринок здійснює російська агресія. Один із заводів, що виробляють добрива, знаходиться у зоні окупації — це «Стирол». Головна сировина для добрив — природний газ — також давно вже стала «енергетичною зброєю». Ми не отримуємо його за прийнятною ціною. Хіміки й аграрії шукали вихід із нинішньої ситуації: розмірковували про альтернативну сировину для виготовлення добрив (спеціальне вугілля) та інші ринки постачання, яких нині багато, крім РФ.
Йшла відверта дискусія також про роботу територіальних громад — базової ланки адміністративно-територіального устрою України, про передачу земель їм у власність. У центрі уваги опинилися, зокрема, Тетіївська ОТГ (Київська обл.) та Омельницька сільська ОТГ (Полтавщина). Аналізувався і досвід Естонії. Розповів про це Кайдо Тамберг, голова об’єднаної територіальної громади містечка Отепя. «Люди занадто мало спілкуються між собою, сварять один одного через соціальні мережі, а потрібно просто зустрічатись і обговорювати. Під час спілкування здійснюється обмін досвідом, і це дуже важливо», — вважає пан Тамберг.
На фінансовій секції учасники розглядали податкові та грошові питання: зокрема, умови отримання та порядок розрахунку бюджетних дотацій для сільгоспвиробників, нормативно-грошову оцінку землі для сільськогосподарських підприємств та типові форми договорів оренди землі у 2017–2018 роках. Обговорювалися інструменти фінансування та управління ризиками аграрного бізнесу.
Цікава й модна тема, яка потрапила у коло уваги учасників форуму — аграрні розписки. Це фінансовий інструмент застави, доволі інноваційний навіть у світовому масштабі: крім України, його застосовують поки що тільки у Бразилії. Від початку реалізації цього проекту, тобто з 2015 року по сьогодні, вітчизняні аграрії отримали 2,85 млрд грн. Назагал в Україні за цей період було видано 457 аграрних розписок, з яких 285 фінансових та 172 товарних (де кредит треба віддавати, наприклад зерном). І уже поточного року аграрії залучили 1,7 млрд грн за 275 розписками. Ними можуть користуватися усі без винятку виробники — від дрібних фермерів до крупних агрохолдингів. Хоча, за даними IFC, протягом 2015–2018 років аграрними розписками скористалися насамперед середні (53%) та дрібні (38%) аграрні господарства.
Коментарі
Каземірус СТАРКЯВІЧУС, екс-Міністр аграрної політики Литви, депутат Сейму Литви
— Співпраця України і Литви триває вже багато років, і у нас є можливість ділитися один з одним досвідом. Наприклад, багато хто дивується, коли я розповідаю, що у нас молодь може з 14 років керувати трактором у полі без водійських прав, які видаються тільки з 18. Тому що коли підліток виросте, він вже не так сильно цікавиться тракторами, як у юності. Це впроваджено було у 2010 році, і з тих пір не зафіксовано жодної аварії. Така от цікава дрібниця. Хочу сказати і про великі речі. В ЄС литовські євродепутати розробили «план Маршала для України». Вашій державі планують виділити €50 млрд допомоги протягом 10 років, по €5 млрд щорічно. Тут уже ви самі повинні подбати, щоб ці гроші дійшли і до сільського господарства.
Олена АЛЬШАНОВА, заступник директора департаменту Міністерства агрополітики та продовольства України
— Протягом 2018 року держава спрямує на підтримку тваринництва 4 млрд грн. Із них 2,5 млрд грн — це інвестиційна складова. Відшкодування відсотків із кредитів для вівчарства, козівництва, бджільництва, аквакультури. Це і можливість сплати відсотків за кредитами на підприємства переробки. Ми вважаємо, що ця інвестиційна програма дозволить залучити кошти й у технології видалення гною із тваринницьких підприємств.
Днями ми розглянемо заявки від сільгосппідприємств — їх подано 1500 щодо дотацій на утримання майже 400 тис. корів. Також маємо інструмент підтримки фізичних осіб — кошти на збереження телят. Головна мета — збільшення поголів’я ВРХ у населення. І ще один напрям держпідтримки тваринництва — здешевлення генетичних племінних ресурсів, це також буде відшкодовуватися.
Василь ГАБАЙ, директор ФГ «ГВМ-Агро» (с. Іванівка, Хмельницька обл.)
— Цього року під сою я відвів площу приблизно 1000 га. Були у мене й інші думки, але знову зупинився на сої, як і минулого сезону. Відміна ПДВ на її імпорт на мене ніяк не вплинула. Усю сою, яку я зібрав торік, продав на вітчизняне переробне підприємство, де була краща ціна. У мене соя не ГМО, мені подобається з нею працювати. Звісно, потрібно, щоб держава не брала аграріїв за горло. Бо от ще проблема: робітники зараз масово виїжджають за кордон — у Польщу чи куди. Щоб запобігти відтоку кадрів, ми мусимо піднімати заробітну плату водіям, трактористам, комбайнерам.
Дмитро МОТУЗКА, директор Адампільського олійно-екстракційного заводу (Хмельницька обл.)
— Сьогодні Україна, слід визнати, на жаль, бідна. Той обсяг валового продукту, який створює аграрне виробництво, звісно ж, повинен зростати. Але він не формує сам собою високий рівень доданої вартості та багатства для усієї нації. Нам треба робити країну багатшою, а це неможливо, якщо не розвивати промисловість, насамперед переробку. У сільського господарства горизонт планування — кілька років. У промисловців — десятиріччя. У державній політиці — обрій ще далі… Якщо я будую завод, то повинен розуміти, де мені купувати сировину через 10 років. Невже в Україну треба завозити сою з-за кордону? У крупних аграрних компаніях на 1000 га працює до 12–18 чоловік. Середня зарплата в аграрній галузі — 9 тис. грн. Тоді як у промисловості набагато вище, і один невеликий завод — це 200 робочих місць. Тобто ми не можемо говорити, що агробізнес створює багато робочих місць. Сьогодні он завод «Сморгонь» із Білорусі їздить екстракційними підприємствами України та агітує переїжджати до них на зарплату $1000.
Промисловість не суперечить сільському господарству. Аграрій хоче — сіє сою, не хоче — не сіє. Якщо я не дам йому добру ціну і гарантію збуту, мій завод залишиться без сировини. Давайте ж зробимо Україну не тільки аграрною. Через кілька років, я думаю, ринок вирівняє ціни, і буде як із соняшником: вартість насіння всередині країни зараз навіть вища, ніж у наших сусідів. А на експорт з України йде олія. Наших потужностей достатньо, щоб переробляти всю вирощену вами сою всередині країни. Я переконаний, що соя один в один повторить шлях соняшнику: українці будуть експортувати не сировину, а продукти переробки.
Василь ЗАГАРНИЙ, Ігор ПЕТРЕНКО
спеціально для газети "Агробізнес Сьогодні"
