Тривожні звуки бравурного маршу
Як зауважує народний депутат України, президент Української аграрної конфедерації Леонід Козаченко, «цілий світ нині маркує Україну як лідера світового агросектора. Ми посідаємо перші місця в світовому експорті продовольства».
Аграрна продукція перетворилася на один із пріоритетів українського експорту та становить 39% його обсягу.
Разом з тим, аграрні успіхи України є продуктом інтенсивних технологій, застосування яких виявилося обтяженим також негативними наслідками:
- різким падінням родючості грунтів;
- порушенням природних біоценозів;
- зростанням забрудненості довкілля засобами агрохімії;
- негативним впливом на клімат;
- деградацією сільських територій тощо.
Нинішня картина стану агросектору свідчить про те, що наш АПК надовго зупинився на етапі сировинного експорту — і це вочевидь, влаштовує як агрохолдинги, які є найбільшими експортерами агросировини, так і міжнародні компанії, які працюють в Україні. Проте до стратегічних планів розвитку суспільства така тривала зупинка входити не повинна.
Як має рухатися агрокомплекс далі? Який шлях його розвитку здатний привести до успіху та позбавити повторення помилок?
Зможемо — якщо захочемо
Обговорення шляхів розвитку агросектору України відбулося в рамках Міжнародної виставки АГРО-2019, яка пройшла на початку червня в Києві. Основою для доволі гострої дискусії стала презентація Громадською спілкою «Всеукраїнський аграрний форум» Концепції розвитку аграрного сектору України. Документ розробили громадські об’єднання аграрного бізнесу, що для України є багатомовною новацією, адже досі визначення стратегії розвитку було монополією держави.
Тож від імені держави форум відкрила в. о. міністра агропродполітики України Ольга Трофімцева. Висловлене нею «держзамовлення на Концепцію» мало такий вигляд:
– В Україні створено вже чимало стратегій, які малюють яскраві картини, проте не працюють. Натомість ми маємо розробити щось дійсно конкретне. Наш форум має допомогти визначитися, куди нам докладати найбільших зусиль для розвитку агросектору. Концепція має показувати, як виглядатиме Україна за 30 років, як зупинити відтік сільської молоді за кордон, якою має бути державна підтримка аграріїв. В АПК нині зайнято понад 3 млн осіб, і доводиться говорити про загострення проблеми зайнятості та підготовки кадрів. В кабіні сучасного комбайна два комп’ютери, і нам зараз бракує саме таких спеціалістів, бо колишній механізатор у фуфайці та чоботях вже відійшов у історію. На мою думку, в Україні не так вже й багато прагматичних варіантів для зростання, і агрокомплекс може стати одним із них. Не слід забувати, що агрокомплекс у нас експортно-орієнтований. Крім того, розвиток АПК тягне за собою масу інших галузей — машинобудування, харчову промисловість тощо. Тому ми маємо запустити певну ланцюгову реакцію зростання.
Своєрідним доповненням до слів керівника галузі став виступ Леоніда Козаченка — одного з найбільш авторитетних аналітиків аграрного ринку. На його переконання, нині стоїть завдання зрушити наш агрокомплекс з такої комфортної, проте безперспективної сировинної стадії розвитку.
— Ми здатні втричі збільшити обсяги виробництва агропродукції, — вважає він, — але переважно за рахунок її поглибленої переробки. Зокрема, обсяг валового виробництва зерна можемо збільшити до 130 млн т на рік, а вартість річного валового виробництва всієї агропродукції підняти до 100 млн доларів США. Але для цього нам потрібно запровадити у виробництво передові світові технології. Йдеться про переробку зернових, продукції тваринництва, органічної агропродукції тощо. Отже, майбутнє нашого агросектора пов’язане з новітніми технологіями.
Український агрокомплекс майбутнього
Проект Концепції розвитку аграрного сектору України від імені аграрної громадськості презентувала Марія Дідух, директор Громадської спілки «Всеукраїнський аграрний форум».
За її словами, український АПК має бути:
- економічно ефективним;
- соціально відповідальним;
- екологічно безпечним.
Марія Дідух зупинилася на основних нормах проекту Концепції, яка за рівнем вимог «тягне» на повноцінний Аграрний кодекс . Отже, 10 основних норм Концепції мають такий вигляд.
1. Гарантія непорушності користування землею.
2. Податкова система для агровиробництва.
3. Порядок державної підтримки аграріїв.
4. Усунення дискримінації між різними формами агропідприємств з боку держави.
5. Зниження вартості матеріально-технічних ресурсів для аграріїв і витрат на логістику.
6. Проведення справжньої реформи залізничних перевезень, у тому числі забезпечення допуску на колії приватної тяги.
7. Забезпечення відродження річкових перевезень шляхом проведення днопоглиблення фарватерів річок України.
8. Демонополізація ринку мінеральних добрив.
9. Забезпечення якісності та безпечності української агропродукції.
10. Забезпечення об’єднання аграріїв в аграрні кооперативи. Нині лише менше 1% валового обсягу агропродукції виробляється у кооперативах.
Чия земля — того й врожай
Згідно із зауваженням генерального директора ВГО «Українська аграрна конфедерація» Павла Коваля, проведення аграрної реформи неможливе без реформи земельних відносин.
З іншого боку, на думку заступника генерального директора Асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» Романа Граба, тіньовий ринок землі є основною проблемою українського агрокомплексу.
То що (чи хто?) гальмує проведення в Україні земельної реформи?
На думку пана Козаченка, досі не вирішено кардинальні питання земельної реформи:
- хто матиме пріоритет у купівлі землі?
- чи зможуть купувати українську землю іноземці?
- які права на земельному ринку матимуть фізичні та юридичні особи?
Як вважає Іван Фурсенко, перший заступник керівника виконавчої дирекції Всеукраїнської асоціації сільських і селищних рад, «земля має бути закріпленою за органами місцевого самоврядування, адже місцеві реєстратори не пустять на свої землі чужих».
Йому вторить Марія Дідух: «Землю необхідно передати у власність ОТГ».
З такою позицією можна було би погодитись, якби не свіжий досвід: з початком передачі державних земель у власність ОТГ в рамках процесу децентралізації виявилось, що подекуди місцеві корупціонери зовсім не поступаються своїм київським «колегам» у спритності організації земельних афер…
Just business, бро…
Палку дискусію викликала презентована розробниками Концепції норма «соціальної відповідальності» агробізнесу. Саме вона виглядає слабкою ланкою документа. Складається таке враження, що прокламуючи соціальну відповідальність, автори Концепції насправді намагаються «очистити» бізнес від неї.
Як заявив Павло Коваль, слід насамперед визначити: український агрокомплекс — це бізнес чи соціальний проект? На його думку, в Україні не може весь агробізнес стати соціальним проектом, це можливо лише в деяких його сферах.
Бізнес не повинен розбудовувати сільську інфраструктуру, вважає Марія Дідух, він має лише сплачувати податки.
Так само вважає представник Громадської спілки «Всеукраїнська аграрна рада» Дмитро Кохан:
– Ми не можемо собі дозволити розвивати в Україні агрокомплекс як соціальний проект, маємо розвивати його як бізнес з податками.
Правильно сказано — проте як змусити холдинги реєструватися на місці знаходження орендованих площ? Потужне аграрне лобі у владі завжди зробить так, як вигідно йому. Та й сплачувані податки підприємці навчилися так «оптимізувати», що до конкретної сільради доходить часом дуже скромна сума…
Хочу зазначити, що журналістська доля закидала мене в різні регіони України та знайомила з багатьма дуже різними людьми агробізнесу — і жоден з них не жалівся на непомірне соціальне обтяження свого господарства. Буквально всі вони охоче допомагають своїм сільським громадам — просто тому, що «росте черешня в мами на городі»… Тож, вважаю, закликати сільського підприємця до «очищення» свого бізнесу принаймні недалекоглядно.
Вимагаю державної підтримки
Трохи дивним на цьому тлі виглядає вимога авторів Концепції щодо підтримки українського агробізнесу з боку держави.
Звичайно, позиція Ольги Трофімцевої як представника держави видається цілком логічною: «Я стою на тому, що стартові рішення наших агровиробників повинні мати урядову підтримку».
Натомість деякі озвучені норми проекту Концепції викликають запитання. Наприклад, Марія Дідух вважає, що держава має створити рівні умови для роботи всіх аграріїв і підтримувати найбільш ефективного агровиробника. А чому ж саме його, а не настільки ефективного колегу — щоб той також став високоефективним?
Далі, зазначивши, що в країнах Євросоюзу розмір щорічної державної підтримки фермерів становить 260 євро, тоді як в Україні — лише 5-6 євро, й підкресливши, що в ЄС агрокомплекс є соціальним проектом, тоді як в Україні це бізнес — пані Марія закликає підвищити рівень запланованої державної допомоги аграріям у 54 рази.
Крім того, вона вважає, держава має своїми діями пом’якшувати аграріям впливи зовнішніх ринкових «шоків» — недавня ситуація з гречкою не повинна більше повторитися.
Справді, важко не погодитися з думкою щодо неприпустимості повторення в Україні «гречаної кризи». Але що ж тоді це все разом, як не той самий «соціальний проект», щедро розкритикований авторами Концепції?
***
У ході дискусії учасники презентації Концепції також обмінялися думками збереження багатоукладності агрокомплексу України, щодо конкретизації в Концепції вимоги екологічної безпечності агробізнесу, включення до документа положення про необхідність підвищення доданої вартості української агропродукції шляхом поглиблення її переробки тощо.
Що ж, як любили повторювати древні, істина завжди лежить посередині полярних думок. Тому є надія на те, що вдосконалена та прийнята Концепція розвитку аграрного сектору України незабаром стане дорожною картою для руху агрокомплексу на новий рівень ефективності.
Експертна думка
Леонід КОЗАЧЕНКО, президент Української аграрної конфедерації:
— Ринок землі в Україні мав бути відкритий вже давно. Земельна реформа дасть аграріям змогу більш активно застосовувати землю в якості застави за кредитом. Це особливо важливо для агровиробництв з «довгою дистанцією» розвитку — для садівництва, тваринництва, молочарства, де період окупності інвестицій може сягати 5-8 років.
Я можу пояснити гальмування земельної реформи помилками як з боку політиків, так і з боку громадянського суспільства. Слід сюди додати також непрофесіоналізм чиновників.
Сьогодні фермерові потрібний стартовий капітал для придбання землі. Проте банки його не дають.
Іван ФУРСЕНКО, перший заступник керівника виконавчої дирекції Всеукраїнської асоціації сільських і селищних рад:
— Нині склалася така ситуація, що землю обробляють здебільшого великі холдинги, зареєстровані переважно у Києві та в обласних центрах — туди й ідуть податки від їхньої діяльності. Податки мають платитися на місцях, тоді ОТГ зможуть розвивати соціальну інфраструктуру сільських територій.
Марко БУГАЙ, спеціально для газети "Агробізнес Сьогодні"
Фото автора
