Іноді можна почути від фермерів та й від колег: а чи не забагато нині збіговиськ? Щокварталу — принаймні якийсь регіональний агрофорум. Навіщо фермерові відволікатися від власного господарства заради поїздки у Київ, Харків, Кіровоград, Львів? З якою метою він вкотре має дивитися на сівалку чи трактор, які не в змозі поки що придбати?
У жовтні ц.р. ми мали не лише кілька масштабних регіональних агровиставок (у Харкові, Кіровограді та ін.), а й кілька конференцій, симпозіумів, круглих столів, бізнес-семінарів, майстер-класів, присвячених аграрній галузі, її фінансуванню, страхуванню, ресурному забезпеченню.
Що ж, коли живеш у ринковому середовищі за умов демократії, то це — ситуація, як сказав філософ, «щоденного плебісциту». Ми ж щодня стежимо за курсом долара? За ціною на дизпаливо? Прекрасно розуміючи, для чого це потрібно. Так само й виставки — індикатори стану галузі. Це як термометр чи барометр, яким час від часу ми міряємо погоду. Можна запропонувати й інше порівняння: люди — мов бджоли, які займаються «перехресним опиленням» на штучно створеному виставковому полі. Вони допомагають одне одному знайти найкращі підходи до конкретних завдань аграрного господарювання.
Погода — таки річ не стабільна, зокрема, на аграрних ринках. Скажімо, вже звична виставка «Інтер АГРО» цього року дещо змінила назву, і стала називатися «Інтер АГРО Комплекс». За цим відбулися й змістовні переміни. Не тільки серед зарубіжних учасників. Наприклад, активніше увійшли в український ринок італійські компанії. Стали менш помітними російські, більш активними — польські. Укріпили свої позиції французькі й німецькі лідери аграрного сектору.
Крім того, «Інтер АГРО Комплекс» вкотре вказав на тенденцію, що й так досить помітна. Формати проведення виставок і аграрних тусівок змінюються. Від архаїчних переходять до сучасніших — навіть хайтекових. Тепер уже стають модними тест-драйви, змагання й баттли («битви») конкурентної техніки. А сільськогосподарські конференції організовуються не лише в аграрних університетах, а у морських портах чи на летовищі, як АГРОПОРТ-2015.
І урядовці (зокрема, заступник міністра Владислава Рутицька, яка відкривала «Інтер АГРО Комплекс»), і самі виробники прагнуть збільшувати ланцюжки доданої вартості вітчизняної продукції. Млини, крупорушки, олієпреси, доїльні апарати — на виставці було багато того, що допомагає перетворювати «голу» сировину на щось більш вартісне для споживача. Поки що у цьому напрямі ми застрягли, щоправда, десь на рівні не вище борошна й олії.
Олія, до речі, — суттєвий бізнес-проект навіть на світовому рівні. Україна за продажем соняшникової олії цього року — країна №1 у світі, соєвої — на восьмому місці. А холдинг «Кернел», який продає й експортує олію у пляшках, за січень-вересень поточного року задекларував прибуток у $ 85,5 млн і з прибутком продає свої акції на Варшавській біржі. Але великих підприємств цього разу на «Інтер АГРО Комплексі» було не так багато. Натомість — побільшало фірм малого й середнього калібру, а також тих, хто займається тваринництвом.
Обговорювали аграрії і життєві й політичні важливі новини. Скажімо, місцеві вибори, від яких дуже багато залежить у сільській місцевості і малих містечках. Багатьом сподобалася перемога у боротьбі за посаду мера Глухова у першому турі з результатом у 65% льоновиробника Мішеля Терещенко. Він — нащадок історичного роду українських цукроварів. Предки його походять із Глухова, та 1917 року втекли від більшовиків. Мішель народився й жив у Франції й США. Повернувся в Україну 15 років тому, відродив виробництво льону, прийняв громадянство батьківщини предків. І от — вдячні земляки його підтримали.
Україна стає цікавіша інвесторам, трохи поліпшила свої позиції у світовому рейтингу легкості ведення бізнесу Doing Business 2016, який оприлюднив Світовий банк. Міністр економіки України Айварас Абромавичус пообіцяв подальше спрощення умов для бізнесу. Й усі зараз «панькаються» саме з аграрним сектором, бо почали розуміти, нарешті, стабілізуючу роль агробізнесу в економіці України.
Ну, а один недолугий кремлівський чиновник у ці ж дні назвав нашу державу «аграрним придатком Європи». Хотів образити? Дехто й досі згадує, що «УРСР була індустріальною державою», а ми тепер — ні. Але варто нагадати, хто ж фінансував і втілював ту індустрію? Інженери-іноземці: Джон Юз у Донецьку, Джон Грейвс у Бердянську, брати Кеннеді у Маріуполі тощо. І як? На гроші, отримані більшовиками за дешевий продаж сировини, в тому числі сільськогосподарської. Та комуністична індустрія розвалилася не тому, звісно, що генсек Горбачов — шпигун. Просто не залишилося у СРСР ніяких ресурсів, щоб утримувати тисячі збиткових — як правило, гігантських! — і неефективних підприємств. Ефективні, до речі залишилися. Тепер ми вчимося без великодержавного снобізму жити по своїх засобах і вміннях, по зароблених грошах, без гігантоманії — а це нелегко, звісно.
На «Інтер АГРО Комплекс» було кілька підприємств, що впритул займаються потриманою імпортною технікою, а також запчастинами. Наприклад, «Агроінновація інтернаціональ» пропонує техніку з досвідом роботи у Німеччині, «Ренделл Бразерс» — американську вживану сільгосптехніку. Чимало було сервісників, консалтингових фірм, експертів з оцінювання майна і технологій. Помітно більше, ніж на минулих виставках. Що це може означати? Агробізнес обростає інфраструктурою. Частина її — це ті самі посередники або трейдери, яких фермери часто гудять. Але без них неможливо буває продати, зберегти, перевезти продукцію. Так само ми лаємо погані дороги — хоч без них теж нікуди не доїдеш.
Фахівці вітчизняних господарств та іноземних фірм обмінювалися думками про гострі земельні й податкові питання, а також щодо експорту в ЄС, у країни Азії й Африки. Починаючи з 1 січня 2016 року, українцям відкриється без жодних обмежень чималий торговельний ринок — запрацює Угода про асоціацію України і Європейського Союзу, її економічна, частина. «Ніхто нас там не чекає», — не варто повторювати цю дурницю. Таки чекають — хто зі сподіваннями, а хто й із острахом. Конкуренція — справа нелегка, але нормальна. Чи зуміємо ми дати собі раду в нових умовах — насамперед залежатиме від нас самих.