Угода про асоціацію з ЄС — важлива подія в новітній історії України. Європейський Союз став найбільшим й одним із найперспективніших зовнішньоекономічних партнерів нашої держави. Невіддільною складовою Угоди є поглиблена та всеохопна зона вільної торгівлі Україна — ЄС. Вона передбачає лібералізацію торгівлі товарами, послугами, свободу руху капіталів і робочої сили. З огляду на необмежений термін дії Угоди цей документ передбачає його періодичний перегляд, і саме цього року відкривається така можливість. Що можна поліпшити в угоді з європейцями?
Найвагоміший прогрес досягнуто у таких секторах Угоди: політичний діалог, нацбезпека й оборона (89%), юстиція, права людини (86%), зняття технічних бар’єрів у торгівлі (85%), держзакупівлі (85%), гуманітарна політика (84%). Однак щодо економіки — тут результати скромніші.
Після 2014 року постраждав наш експорт у Росію — зокрема, поставки високотехнологічної продукції, електроніки, харчова переробка. Не з вини України — не ми порушили Договір про дружбу й кордони. Сподіватися на відновлення торгівлі з РФ марно — там нині панує «економіка бункера», декларується курс на тотальне імпортозаміщення. Натомість ЄС підставив нам плече. У 2013 році на ЄС припадало 26,5% експорту, на країни СНД — 34,2%. А у 2020 році частка Євросоюзу зросла до 39,2%, тим часом країни СНД впали до 11,4%. І до того ж значна частина нашого експорту до ЄС — це товари і послуги, які надають українські малі та середні підприємства.
Однак ринок Європи вочевидь усіх втрат не замістив. Торговий баланс України з ЄС є для нас не найвигіднішим: імпорт з ЄС перевищує експорт. До того ж українські виробники стикнулися з квотами, антидемпінговими та спеціальними митами, вимогами сертифікації чи акредитації, дозволами й іншими перепонами. Ми несподівано для себе побачили «великі бар’єрні рифи», які не оминути у відносинах з Євросоюзом. А останнім часом, зокрема, через пандемію коронавірусу з’явилися й нові. Наші європейські партнери полюбляють розмову про вільний ринок, вашингтонський консенсус… Але з тим воліють мати для себе комфортніші умови торгівлі.
У епіцентр парламентських слухань потрапила проблема експортних квот, які ЄС надає Україні. Їх близько 40, і переважна більшість — замалі, вони вичерпуються в перші ж тижні кожного року. Наприклад, квоти на мед чи на курятину. Хоча треба наголосити: це — дозволи на торгівлю без ніяких мит. Але ж можна продавати товар і понад таку квоту, вже платячи мито. Це не всім українським виробникам подобається. Переважна більшість українських компаній скаржиться на обмеження торгівлі з ЄС. Тому деякі товари таки справді продаються понад квоту, експорт же інших з України зупиняється разом із закінченням квот. Про це докладно говорили народні депутати — голова Комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку Дмитро Наталуха та його заступник Дмитро Кисилевський.
Наші урядовці, втім, не хочуть бути «хлопчиками», яким європейські «дяді» диктують правила поведінки. Проте й варто чіткіше усвідомлювати, що головними перешкодами торгівлі з ЄС є не так тарифи, як технічні бар’єри: вимоги до безпечності та якості продукції, її характеристик, процедури оцінювання відповідності. Для наших торгівців у ЄС виникають бар’єри через відсутність логістики, розвинутої прикордонно-митної інфраструктури. І це насамперед — проблема на нашому боці, тобто в Україні. До того ж українська промисловість морально й технічно застаріла, її модернізація потребує великих інвестицій та інтелектуальних зусиль. У цьому сенсі сільське господарство у дещо вигіднішому положенні — воно більш розвинуте, де-не-де — на рівні європейських зразків.
У комітетських слуханнях взяли участь і виступили представники громадських організацій металургів, промисловців, автоперевізників, аграрного бізнесу, науковці й дипломати. Бо ті урядовці й парламентарі, хто веде переговори та ухвалює закони, мають бути в курсі думок виробників. Зокрема, своє бачення виклали голова Ради Федерації роботодавців України Дмитро Олійник, президент об’єднання підприємств «Укрметалургпром» Олександр Каленков, генеральний директор Асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» Роман Сластьон, президент Асоціації міжнародних автомобільних перевізників України Леонід Костюченко. Зокрема, директор спілки «Всеукраїнський аграрний форум» Марія Дідух попросила урядовців у процесі перегляду угоди з ЄС виторгувати кращі умови для вітчизняних аграрних експортерів.
У багатьох виступах — особливо в металургів і промисловців — лунала ідея протекціонізму в економіці, підтримки національних товаровиробників. Мовляв, у Європі нам його «забороняють» — протекціонізм уважається недоречним. Між тим багато наших виробників виступають за «здоровий протекціонізм» (зокрема, ратують за примусову «локалізацію» у збиральних виробництвах імпортних машин) — мовляв, це збільшує робочі місця й надходження податків. Утім, найяскравіший приклад протекціонізму в історії людства — це економіка СРСР, яка зрештою без конкуренції просто обвалилася.
І ми знаємо випадки, коли українські виробники досягають видатних результатів попри протекціонізм і навіть далеко за межами пільг від ЄС. «Завод Кобзаренка» продає свої розкидачі гною в Австралію, хоч із тією заокеанською країною в нас немає ніяких угод про асоціацію. «Лозовські машини» продають в Канаді. Знову ж таки, україно-канадські угоди хоча і є, однак і їх не порівняти з тими преференціями, які ми маємо з Євросоюзом.
Віцепрезидент Українського союзу промисловців і підприємців Денис Красніков запропонував відійти від містечковості й подивитися глобально на те, які виклики стоять перед Європою та нами зокрема. Ми повинні навчитися пропонувати не додану вартість, а додану цінність, свою корисність.
За останні роки людство побачило проблему глобального потепління й вирішило скорочувати викиди вуглекислого газу — це називається декарбонізацією. Лідери країн «Великої сімки» погодили спільні цілі щодо зниження викидів вуглецю. У Євросоюзі затверджено «Зелену угоду» (Green Deal), відповідно до якої запускаються механізми карбонового корегування імпорту. Ці заходи корисні всьому людству, однак вони лякають деяких наших виробників, які не звикли дбати про довкілля й ресурсну ощадність. Бо повинні зменшити енергоємність української продукції. За рейтингом Міжнародного енергетичного агентства, енергоємність української економіки є надмірною. Країни ЄС споживають набагато менше ресурсів на одиницю продукції. Як результат — ми неконкурентні, і тут не усунеш проблему адміністративним регулюванням, тарифами чи квотами.
Треба модернізувати економіку, впроваджувати інновації. Цьому пручаються застарілі виробництва — наприклад, металургійні заводи, збудовані ще на початку ХХ століття. Зелений курс, яким прямує ЄС, як виявилося, загрозливий для наших економістів, енергетиків і виробничників. Але чи повинні ці проблеми лякати аграріїв? Навпаки: це великі можливості для вирощування енергетичних й олійних культур. Знову ж таки щодо сучасних інновацій, то Україна найбільше просунулася саме в аграрній галузі. І через менше використання добрив Україна в рази менше викидає парникових газів на 1 га, порівнюючи з країнами ЄС.
Або, скажімо, таке: ЄС багато всього купує в Китаї, з яким всеохопної угоди не має. Можливо, ми могли б успішніше конкурувати з деякими товарними поставками з КНР, бодай, частково? Які ніші можна посісти Україні, а у яких — замістити дальніх постачальників? Нам, зрештою, треба подолати наслідки 2014–2015 років, коли ми втратили частину території, найбільший ринок експорту, частину промисловості та велику частку національного валового продукту.
Віцепрем’єр-міністр із питань євроінтеграції України Ольга Стефанішина розповіла, чи готові наші партнери переглядати умови угоди на нашу користь. На її думку, динаміка діалогу з ЄС позитивна, нині нас сприймають як рівноправних партнерів. І європейська, і українська сторони готові розпочати переговори щодо приєднання України до європейської системи транзиту (так званий «митний безвіз»).
Заступник міністра економіки України Тарас Качка — один із головних перемовників із Євросоюзом, виклав своє бачення майбутнього перегляду умов асоціації між Україною і ЄС.
Перемовники з боку України мають чітко тримати державницькі позиції. Європейська бюрократія — найжорстокіша, мабуть, у світі. Це так. Але вона базується на цінностях гуманізмі. У ЄС налагоджена система багаторівневої державної допомоги фермерам, якій ми заздримо. Не будемо забувати, що крім торгівлі Євросоюз є найбільшим донором і спонсором України в багатьох соціальних і громадських сферах. Зокрема, ЄС сприяє нам у наданні вакцин проти коронавірусу. Тож Україна та Євросоюз і далі діятимуть у напрямі об’єднання та економічної інтеграції. Сподіваємося на вдале оновлення угоди між Україною і ЄС — зокрема, сприятливе для агросфери.
Коментарі
Дмитро НАТАЛУХА, голова Комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку
— У 2014 році ми уклали Угоду про асоціацію з ЄС, перебуваючи у гострій фазі війни. Це була криза, яку Україна ще не бачила за часів незалежності, і ми готові були підтвердити свій намір рухатися у Європу. Його й сьогодні не ставимо під сумнів. На сьогодні Угоду про асоціацію між Україною та Євросоюзом виконано на 54% загалом, і наші темпи говорять про стрімкий рух у цьому напрямі. Питання нині стоїть у розширенні співпраці та встановленні рівноправних і взаємовигідних правил нашої співпраці. І тут у нас є певні зауваження. Нам треба зробити так, щоб Угода приносила більше користі для нашої економіки. Європейський ринок Україні дуже потрібне: це — 500 млн платоспроможних споживачів. Щодо структури нашого експорту у ЄС — на жаль, він є в основному сировинним, і понад третину його дає аграрний сектор. Це — далеко не оптимальний для нас варіант. Які позиції майбутніх перемовин щодо планового перегляду угоди варто зазначити як принципові? Звісно, перегляд квот на наш експорт у Євросоюз у бік їх збільшення. У нас нині діють 36 квот. З них 12 вичерпуються за кілька тижнів від початку року — наприклад, усі знають про мед. Мені хотілося б, щоб нами всіма рухав український інтерес. Щоб Угода про асоціацію з ЄС була переглянута з вигодою для нас — з урахуванням усіх викликів.
Тарас КАЧКА, заступник міністра економіки України
— Щодо промисловості, то ми нині робимо те, що мали зробити ще у 1990-х роках. Ми бачили довгий час тільки ринок Росії, СНД — і більше нічого. Наш «глобус України» був обмежений кордонами колишнього Радянського Союзу. Якщо ми й уявляли себе на зовнішніх ринках, то дивилися через радянську призму. Ніде далі не адаптувалися, не показували себе. Й у 2014 році відбулося прозріння: ми подивилися на зовнішній світ інакше. Продавали традиційно щось у Білорусь, аж раптом упевнилися, що можемо і в Румунію, і далі. Наша продукція відповідає багатьом цивілізованим вимогам і стандартам. Так, ми потерпаємо від замалих квот експорту у ЄС. Переглядаючи їх, нам треба насамперед наздоганяти час. Флагман нашого експорту у Євросоюз — сільське господарство. Проблема в тому, що Євросоюз трактує нас як конкурента. А мав би — як свою частину, доповнення. Тож ми говоритимемо з ЄС про те, що нам потрібно більше взаємного визнання. Як це вже відбулося, приміром, по насінню. Ми повинні довести Євросоюзу, що Україна — це не цунамі, яке змете європейських аграріїв, а навпаки — стратегічний партнер. Бо іспанський хамон, вирощений на українській кукурудзі, — це європейський продукт.
Оле Егберг МІККЕЛЬСЕН, Надзвичайний і Повноважний посол Данії в Україні
— Коли я прочитав звіт про той шлях, який зробила українська економіка після підписання Угоди про асоціацію з ЄС, то відчув задоволення. Усе-таки це — історія успіху. Ви повністю змінили свій ринок зовнішньої торгівлі. Щоправда, багато хто каже, що експорт з України більше складається з аграрної продукції, ніж із товарів з високою доданою вартістю й високотехнологічних продуктів. Це треба змінювати — з боку Єврокомісії теж це розуміють, нема сумнівів. Тут є ключовим питанням залучення інвесторів. Маємо хороші приклади в Україні — зокрема бізнес Данії представлений у вас добре. На днях наші інвестори допомогли відкрити фабрику в Рівному: данці вкладають €10 млн, там працюватиме 1000 людей із перспективою розширення виробництва. І допомогла інвестувати у цю фабрику саме Угода про асоціацію Україна — ЄС, яка дає певні преференції. Це — ваша конкурентна перевага, і вам зручніше виходити на зовнішні ринки, використовуючи досвід закордонних інвесторів й іноземні технології.
Ігор ГУЖВА, голова правління Центру розвитку ринкової економіки
— Євросоюз — це величезний ринок, за доступ до нього борються всі країни світу. Наявність Угоди про асоціацію між нами — безумовна конкурентна перевага, яку отримала Україна. Ми маємо цей інструмент, і питання тільки, як уміло і вправно можемо ним користуватися? Сьогодні чимала кількість вітчизняних виробників цьому таки навчилися. Нині Євросоюз став найбільшим ринком збуту для українців: це €20,5 млрд на рік, і ми можемо наростити експорт ще принаймні на €10 млрд. Чи має Україна потенціал до збільшення не сировинної торгівлі з ЄС? Однозначно — так. Нам є що запропонувати світові.
Ігор ПЕТРЕНКО, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
