Існує загальноєвропейська мережа демоферм FarmDemo. Її місія — «перехресне запилення» аграріями один одного, приблизно як запилюють бджоли квіти. Інтегруючись з Євросоюзом, українці взяли за приклад і цей суспільний винахід, створивши Українську мережу демонстраційних ферм (УМДФ) за підтримки Програми USAID з аграрного та сільського розвитку, що фінансують американці. Очолив цей проєкт директор Національної асоціації сільськогосподарських дорадчих служб України Роман Корінець. Він і провів у грудні як модератор Українсько-Латвійський форум дорадчих ферм, у якому взяв участь і кореспондент «Агробізнесу Сьогодні».
Капіталістичні маяки
Що таке демонстраційна ферма? Це — як правило, реальне підприємство, а не навчальний центр при якомусь інституті. Але це підприємство ще використовується як полігон для демонстрації нових технологічних та управлінських підходів, агротехніки, маркетингу в галузі сільського господарства.
Тут варто згадати про масштабний європейський проєкт NEFERTITI, що стартував 2018 року для підтримки мережі таких демоферм. Проблема в тому, що у Європі фермери зазвичай не здобувають спеціальну освіту в коледжах та інститутах. Їхні компетенції набуваються на практиці.
Проєкт націлено на створення у Євросоюзі мережі, що об’єднує пілотні ферми для заохочення інновацій, обміну знаннями в сільському господарстві, поліпшенню взаємного навчання між фермерами та зміцнення відносин між ними по всій Європі. Проєкт NEFERTITI вартістю 7 млн фінансує Європейський Союз, координує уряд Франції, а провадиться у 17 країнах.
Наша держава теж долучається до цього руху. Експерт проєкту демонстраційних ферм, доктор економіки Михайло Ксенофонтов сказав: «В Україні налагоджується мережа демоферм. Ми вивчаємо європейський досвід, встановлюємо зв’язки з колегами». Він нагадав, що перші такі ферми було створено в США ще наприкінці XVIII століття. Їхній «батько» — вчений і фермер Симон Кнапп. Він був членом громадської організації «Вчителі сільського господарства», викладав у сільськогосподарському коледжі Айови, а 1886 року почав освоювати велику ділянку сільськогосподарських земель у штаті Луїзіана. Великі збитки фермерам там завдав довгоносик. Кнапп створив демоферму, де показував сусідам, як перемагати шкідника. Це багатьом принесло успіх, і 1902 року Кнаппа найняв уряд США для просування передових методів провадження агробізнесу.
Загальний досвід, колективні компетенції — ці ідеї перегукуються також із поняттям ноосфери, яке сформулював академік Вернадський.
Пан Ксенофонтов навів приклад групових демонстраційних фермерських показів на прикладі Албанії та Данії й показав, як і чому вони себе виправдовують. Хоча та сама Данія з населенням у 7 разів меншим від України, має 35 тис. фермерів — приблизно така сама кількість і в нашій державі. Тобто фермерський рух данців усемеро більш розвинутий і потужніший.
Досвід латвійський, добросусідський
Латвійці хоч колись жили з нами в одній країні, нині — європейці, громадяни ЄС. Однак лишилися нашими друзями. Ферми Латвії випускають продукцію високої якості. Своїми знаннями тамтешні аграрії готові ділитися з тими, кому це цікаво.
Перед учасниками вебінару виступили представники аграрного міністерства Латвії, тамтешні досвідчені фермери. Чиновниця Міністерства землеробства Республіки Латвія Наталія Сіліцка озвучила стратегічний план розвитку аграрного сектору тієї держави до 2030 року і місце фермерів у ньому.
У Латвії немає стількох наукових інститутів аграрного спрямування, скільки лишилося в Україні після розвалення СРСР. Наприклад, їх немає в галузі тваринництва, як зазначила Аніта Сіліня, керівник консультаційного Центру компетенцій у тваринництві.
Але в цьому є свої плюси. Латвійці не розпещені величезною кількістю експертів із науковими ступенями, тому чутливіші до думки вчених. Але вони завжди питають: чи реально працює це дослідження? Де його практичні результати? Й будь-якому фермеру в тій державі доступні консультаційні послуги, які фінансує аграрне міністерство.
У Латвії всього п’ять великих молочнотоварних ферм, решта поголів’я — у невеликих сімейних господарствах. А молочний сектор дуже швидко змінюється технологічно, і виробників м’ясних порід теж стає у Латвії дедалі більше. Фермери, державні органи та консультанти дорадчої служби взаємодіють заради спільних вигод. Наукові й технологічні досягнення в агрогалузі перевіряють практично у господарствах. Міністерство Латвії допомагає демофермерам грошима, спеціалістами, лабораторним обладнанням. Про це розповіли керівник латвійського Центру компетенцій скотарства LLKC Аніта Силіня, експерт-консультант із ветеринарної медицини Дайніс Арбіданс.
У Латвії центрами консультування встановлено чіткий графік відвідування демонстраційних ферм, їхня тематика: овочівництво, вівчарство, конярство, виробництво молока тощо. Кожен охочий може приєднатися, обравши час, а на демонстраційній фермі має можливість поставити свої запитання. І потім отримати результати: перелік вжитих технологій, продуктивність, урожайність тощо. Також за підсумками польових днів робляться відеоролики, доступні для всіх в інтернеті, та журнальні публікації
У всіх виступах латвійців наголошувалося, що мета Форуму демоферм — обмін досвідом між латвійськими й українськими фермерами — суб’єктами демонстрацій агробізнесу. Стратегія — досягнення передового і стійкого розвитку аграрного сектору. З українського ж боку цю справу просуває Всеукраїнська Національна асоціація сільськогосподарських дорадчих служб України (НАСДСУ): впроваджує сучасні підходи до аграрного виробництва, пропагує ці методи як в інтернеті й шляхом демопоказів на чинних фермах. Пріоритетний напрям демоферм — точне землеробство, безпілотні дрони та роботи, впровадження нововведень у тваринництві, органічне землеробство, рішення щодо оптимізації водокористування, зменшення вуглецевих і метанових викидів, збільшення привабливості агрофірм як об’єктів екологічного туризму.
Українські фермери — супер!
Іноді фермер прекрасний у полі, та не завжди може і хоче показувати свої технології та секрети роботи. Знайти підхожі для демонстрації ферми — непросте завдання. Господарства мають бути доступними, щоб туди було зручно доїхати, розміститися там. Та й фермери — вони різні: у них несхожа освіта, ораторські та комунікативні можливості. Для демоферм шукатимуть таких, хто може й хоче. Напрямів сільськогосподарської діяльності існує багато, і ферм для демонстрації теж потрібно чимало. Роман Корінець декларує: «Ми хочемо створити мережу демонстраційних ферм як практичний елемент сільськогосподарського консультування». Й деякі наші аграрії теж виявили готовність до співпраці й «перехресного запилення». Вони переконливо виступили на вебінарі.
Наталя Коваль розповіла про свою сімейну молочну ферму «Юпітер», Ольга Лялюк — про ягідне господарство «Маріїн сад». Обидві фермерки ведуть агробізнес на Харківщині. А, наприклад, Олександр Паларієв з Одещини не лише відкрив вівцекомплекс «Фрумушика-Нова», а й збудував навколо нього етнографічний музей просто неба. І готовий демонструвати не лише секрети вівчарства, а й показувати на чинних експонатах культуру і побут Бессарабії XIX століття. На основі його потужної ферми розвивається територіальна сільська громада і навіть цілий регіон. Наталія Таран розповіла про свою ферму на Кіровоградщини, де утримують кіз альпійської породи, переробляють молоко, виготовляють козиний сир. І ці українські фермери — відкриті й креативні, підтримують рух демоферм, готові як показувати свої методи господарювання, так і їздити до колег за досвідом. Це сприятиме більш конкурентоспроможному, сталому та прогресивному агробізнесу й сільському розвиткові.
Головний спеціаліст Міністерства аграрної політики та продовольства України Оксана Лопатко сказала, що уряд підтримує дорадництво, рух демоферм, зокрема й фінансово. Цю підтримку передбачено і в держбюджеті на 2022 рік.
Коментарі
Наталія КОВАЛЬ, директорка фермерського господарства «Юпітер» (с. Хотімля Вовчанського р-ну Харківської обл.)
— Ми створили сімейну ферму 2013 року. Хотіли з чоловіком отримувати якісне молоко для дітей, і нам це вдалося. У нас корови голштинської породи — 300 голів, і ми хочемо збільшити поголів’я вдвічі. Ми їх любимо й забезпечуємо такі умови, щоб отримувати молоко екстракласу. У нас повний цикл виробництва: вирощуємо корми, доглядаємо за коровами, здаємо молоко на дитяче харчування, а якусь частину переробляємо самі. У нас є свій сирний цех, там — три пастеризатори, холодильник. Відкрили свою крамничку, реалізуємо сири у своєму селі, у нас широкий асортимент. На супермаркети поки що не виходили. У минулому я — викладач університету, і ми готові демонструвати нашу ферму всім, кого це цікавить. До нас приїжджають відвідувачі: сьогодні було 100 школярів. Ми беремо участь у ярмарках, також співпрацюємо з тими, хто продає доїльне обладнання, з ветеринарами — проводимо спільні семінари. Зняли відеоролик у 3D-форматі: можете віртуально «походити» нашою фермою.
Мартіньш ЦІМЕРМАНІС, голова Правління Латвійського центру сільських консультацій та освіти (ЛЦСКО)
— Наші демонстраційні ферми працюють з 1990-х років. У країні тоді йшла земельна реформа — перехід від колгоспної системи до приватновласницької. У Латвії 90% ферм — маленькі. Тому ми навчалися кооперації, взаємодії. Працювали з партнерами з Данії, Англії, Ірландії, Швеції, Фінляндії. Вони навчали наших селян. Мета польових демонстрацій — щоб фермер навчався у фермера. Нещодавно, наприклад, у Латвії відбулася конференція молочарів. Там згадували, як європейці навчали нас робити силос. Адже раніше латиші годували корів тільки сіном. Зміни сталися величезні. Якщо в 1990-х роках 1 га латвійської землі коштував 30–50 євро, то тепер близько 10 000 євро. З 1999-го до 2008 роки ми вже мали у власності землю й техніку. І наша мета була — досягти високої продуктивності господарювання, інтенсифікації виробництва. Ми дбали про збільшення врожаю з кожного гектара, надоїв із кожної корови. Розвивали тваринництво, рибальство. Це не просто: тут дуже важливий діалог із тими, хто вже досяг успіхів. А сьогодні ми працюємо над упровадженням зеленого курсу Євросоюзу. Думаємо, як зменшити застосування мінеральних добрив, упроваджуємо енергоефективність на фермах. У Нідерландах, наприклад, нині дуже бурхливо розвивається органічне землеробство, триває роботизація сільського господарства. Ми хочемо цього навчатися та раді, що є така можливість.
Валтерс ДАМБЕ, власник тваринницької ферми «Калнмуйжа» (Латвія)
— Моє господарство — це сімейна ферма, заснована 1990 року. Вирощував я і полуниці, і картоплею. Цікаво було перевірити різне. Спочатку ми мали 25 молочних корів, а з 1998 року вирощуємо також і м’ясні породи. Нині утримуємо 70 голів худоби, з них 30 корів, два бики й телята. У нас 70 га землі, з них 40 — у власності сім’ї та 30 га орендуємо. Вирощуємо багаторічні трави й зернові на корми. Я проводжу демонстрації на своїй фермі. Наприклад, порівнюю умови утримання тварин у закритих приміщеннях і на вільному вигулі. На День поля, що відбувся на моїй фермі, приїхало близько 70 учасників. Ми засиділися допізна, сперечаючись про тваринництво, обмінюючись знаннями. Порівнювали кількість вживання кормів, приріст ваги, проводили оцінювання кормових доз і раціонів, робили облік. Такі демонстрації допомагає нам проводити аграрне міністерство Латвії. Воно також оплатило купівлю ваг, на яких я контролював приріст ваги тварин. Показуючи щось іншим, я ніби сам дивлюся на себе збоку, точніше оцінюю свої можливості.
Ольга ЛЯЛЮК, голова приватного господарства «Маріїн сад» (с. Мерефа, Харківська обл.)
— Я вирощую на 5 га ягідні культури: ожину, малину, жимолость, лохину, а також спаржу. Крім того, я аспірантка Інституту овочівництва та баштанництва НААНУ. Ми — на початку утворення європейських демоферм і хочемо здолати той шлях, який уже пройшли наші латвійські колеги. Але щоб долучитися до цього процесу, нам потрібно для цього модернізувати українське законодавство. Мені близька ідея демонстраційних ферм. В Україні аграрна наука жила дещо осторонь, окремо від практики. І ось я бачу можливість для їхнього зближення. Мені близька ця ідея демоферми як центру перевірки аграрних ідей. Сподіваюсь на співробітництво.
Олександр ПАЛАРІЄВ, директор агрокластера «Фрумушика-нова» (Тарутинський р-н, Одеська обл.)
— Минуло 70 років, як радянська влада знищила село Фрумушика, де народився мій батько. Потім ми жили в Одесі. Але 15 років тому на моїй батьківщині здавали 800 га землі в оренду. Вирішили утримувати там овець каракульської породи. Це і хутро для шуб, і м’ясо, і молоко. За п’ять років ми стали однією з найбільших вівчарських ферм Європи. Коли купували в Іспанії залу для доїння, там дивувалися: навіщо вам такий великий? Поголів’я в нас сягало 12,5 тис. овець. Відродили рідне село, збудували церкву, краєзнавчий музей, картинну галерею, корчму, винні льохи, мінізоопарк. Нині утримуємо 5,5 тис. овець. Випасаємо їх у степу 320–330 днів на рік. Не годуємо концентратами, тому наша баранина унікальна. У кризу 2009 року хутряне виробництво впало разом із фешн-індустрією… Але тоді нас сильно виручив зелений туризм. Ми навіть збудували готельний комплекс — так багато приїжджало відвідувачів. Пропонували їм полювання, риболовлю, баранину, мед, вино, бринзу. Почали робити з баранини тушкованку, ковбаси. А 2010 року на базі нашого господарства відбувся Європейський з’їзд вівчарів. Ми провели фестиваль «Тарутинський степ». Звичайно, я не заперечуватиму, якщо моя ферма стане демонстраційним центром сучасних вівчарських технологій, але господарство «Фрумушика-нова» може показувати не тільки овець. Також, наприклад, розповімо, як вирощувати виноград, лаванду.
Ігор ПЕТРЕНКО, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
