Рентна плата за спецводокористування

У яких випадках справляється рентна плата за спец­водокористування?

Водокористування може бути (див. ст. 46 Водного кодексу України від 06.06.1995 р. № 213/95-ВР):

• загальне;
• спеціальне.
  

Рентна плата справляється за останній вид водокористування — спеціальне (див. ст. 255 ПКУ).

Відповідно до ст. 48 Водного кодексу, спеціальне водокористування — це забір води з водних об’єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин зі зворотними водами із застосуванням каналів.

Але не всі види використання води, які тлумачить поняття «спеціального водокористування», є таким. У тій же статті 48 Водного кодексу зауважено, що не належить до спецводокористування забір та/або використання води в об’ємі до 5 куб. м на добу, крім тієї, що використовується для виробництва (входить до складу) напоїв та фасованої питної води. Тобто, якщо сільгоспвиробник добуває, приміром, з підземної свердловини воду кількістю 3 куб. м на добу, використовуючи для власних господарських потреб, таке використання води не буде спеціальним. А тому, в принципі, за воду не справляється рентна плата. Щоправда, добуваючи воду із свердловини, такий сільгоспвиробник буде платником рентної плати за користування надрами (див. нижче). Саме це написала податкова в підкатегорії 130.04 ЗІР, відповідаючи на питання: «Чи є платником рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин господарство, яке має свердловину і здійснює забір (видобування) та використання підземної води в об’ємі до 5 куб. метрів на добу (без отримання дозволу на спеціальне водокористування) та яка інформація зазначається у рядках 6.1.1–6.3.2 Додатка 1 до Податкової декларації з рентної плати у такому випадку?»

Не належать до спецводокористування також інші роботи, які виконуються без забору води та скидання зворотних вод (ст. 48 Водного кодексу). Припускаємо, що це можуть бути якісь замкнені системи, які використовують воду. Але приклади таких систем для сільгоспвиробників нам невідомі.

Дозвіл на спеціальне водокористування

Відповідно до ст. 49 Водного кодексу, спеціальне водокористування здійснюється на підставі спеціального дозволу, що містить встановлені ліміти:

• забору води;
• використання води;
• скидання забруднюючих речовин.

Видають дозволи територіальні органи Держводагентства.

Платники рентної плати згідно з п. 255.1 ПКУ це:

• первинні водокористувачі — які використовують та/або передають вторинним водокористувачам воду, отриману шляхом забору води з водних об’єктів;
• суб’єкти господарювання незалежно від форми власності, які використовують воду для потреб гідро­енергетики, водного транспорту і рибництва.
  

Водний об’єкт — природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал, а також водоносний горизонт) (див. ст. 1 Водного кодексу).

З наведеного вище зрозуміло, що сільгоспвиробник може належати до платників у таких поширених ситуаціях:

• забирає воду зі ставка і використовує для поливу;
• забирає воду зі свердловини і використовує для поливу;
• забирає воду зі свердловини і використовує як для власних потреб, так і передає населенню, іншим суб’єктам господарювання;
• займається рибництвом і використовує воду для рибництва тощо.
  

Але є ситуації, у яких сільгоспвиробник хоча й відповідає поняттю платника, але не сплачує рентну плату.

Перша ситуація: не є платниками ренти за спецводокористування платники єдиного податку четвертої групи.

У пп. 5 п. 297.1 ПКУ сказано, що такі платники не нараховують, не сплачують і не подають звітність.

Друга ситуація: не є платниками ренти за спецводокористування сільгоспвиробники, які застосовують воду виключно для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб:

• населення (сукупність людей, які знаходяться на даній території в той чи інший період часу, незалежно від характеру та тривалості проживання, в межах їх житлового фонду та присадибних ділянок);
• юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та платників єдиного податку.
  

Про це читаємо в п. 255.2 ПКУ.

Санітарно-гігієнічні потреби — використання води в туалетних, душових, ванних кімнатах і умивальниках, а також для утримання приміщень у належному санітарно-гігієнічному стані.

Варто сказати, що якщо сільгоспвиробник буде платником рентної плати за спецводокористування і буде використовувати воду як для поливу, так і для задоволення питних та санітарно-гігієнічних потреб, то, відповідно до норм пп. 255.4.1 ПКУ, він не сплачуватиме ренту за кількість води, використаної для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб.

Сільгоспвиробник постачає воду населенню для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб та для зрошення присадибних ділянок. Чи поширюється норма п. 255.2 ПКУ стосовно несплати ренти у наведених випадках?

Читаємо Індивідуальну податкову консультацію ДФСУ від 01.10.2018 р. № 4252/6/99–99–12–02–03–15/ІПК: «Податкова преференція, встановлена пп. 255.4.1 ПКУ, не поширюється на зрошення присадибних ділянок. Тому за воду, відпущену на зрошення, сільгоспвиробник повинен сплачувати ренту. Не буде платником тільки за воду, відпущену населенню для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб. Але якщо в сільгоспвиробника відсутній облік води, відпущеної окремо для зрошення і окремо для питних і санітарно-гігієнічних потреб, підстав для застосування преференції за пп. 255.4.1 ПКУ немає. Рентну плату потрібно буде сплачувати за всю кількість відпущеної води».

Поряд із цим у наведеній консультації написано, що «діяльність у сфері централізованого водопостачання, яка відповідає умові пп. 255.4.1 ПКУ, підлягає ліцензуванню». Отже, якщо підприємство надає такі послуги без ліцензії, воно не може користуватися пільгою цього підпункту. Висновок досить суперечливий, але ж його потрібно мати на увазі. Якщо сільгоспвиробник поставляє воду населенню для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб, для уникнення непорозумінь йому бажано мати ліцензією.

Особливості обчислення і сплати рентної плати за спец­водокористування

Об’єкт оподаткування. Відповідно до п. 255.3 ПКУ — фактичний обсяг води, який використовують водокористувачі.

Для потреб рибництва — фактичний обсяг води, необхідної для поповнення водних об’єктів під час розведення риби та інших водних живих ресурсів (у тому числі для поповнення, яке пов’язане зі втратами води на фільтрацію та випаровування) (див. пп. 255.3.2 ПКУ).

Щоправда, за певні обсяги використаної води рентна плата не сплачується:

• за воду, що використовується для протипожежних потреб (див. пп. 255.4.2 ПКУ);
• за воду, що забирається для забезпечення випуску молоді цінних промислових видів риби та інших водних живих ресурсів у водні об’єкти (пп. 255.4.8 ПКУ);
• за воду, що використовується садівницькими та городницькими товариствами (кооперативами) (255.4.10 ПКУ).
  

Поширене питання стосовно визначення об’єкта оподаткування виникає у сільгосп­виробників, які займаються рибництвом. Якщо ставок, де розводять рибу, не поповнюється водою, чи сплачується рентна плата?

Ні, не сплачується. Тому що об’єктом оподаткування є обсяги поповнення води. Якщо поповнення не відбувалося, то й об’єкта немає. Цікаво в цьому плані розглянути відповідь податкової на питання з підкатегорії 121.05 ЗІР: «З якого періоду подається податкова декларація з рентної плати (в частині рентної плати за спеціальне використання води) господарством, що здійснює вирощування риби в ставку (орендованому або власному), а також за який обсяг сплачується рентна плата?»

Відповідь прогнозована: суб’єкт господарювання є платником рентної плати і повинен подавати декларацію з того звітного періоду (кварталу), в якому вперше відбулося фактичне використання суб’єктом господарювання води для поповнення ставків під час розведення риби. Причому рентна плата сплачується за фактичний обсяг води, необхідний для поповнення водних об’єктів.

Поповнювати водойму сільгоспвиробник може водою, самостійно забраною з водних об’єктів (первинний водокористувач), наприклад добутою зі своєї свердловини чи забраною з іншого водного об’єкта, або водою, отриманою від іншого (первинного) водокористувача.

Тут потрібно звернути увагу, що, самостійно забираючи воду з одного водного об’єкта для поповнення іншого, сільгоспвиробник має заплатити рентну плату за обсяг забраної води. Окрім того, має заплатити ще рентну плату за поповнення водойми. Тобто, рентна плата буде сплачена двічі. Це повністю відповідає нормі пп. 255.11.7 ПКУ, відповідно до якої сплата рентної плати за спецводокористування для потреб рибництва не звільняє від сплати рентної плати за спецводокористування.

Ставки рентної плати за спец­водокористування

За спецвикористання поверхневих вод ставки рентної плати наведені в пп. 255.5.1 ПКУ і залежать від басейну річок чи інших водних об’єктів (наприклад, ставків). Встановлені в гривнях за 100 кубічних метрів використаної води.

За спецкористування підземних вод ставки плати залежать від регіону і встановлені в пп. 255.5.2 ПКУ.

Для потреб рибництва — в пп. 255.5.5 ПКУ.

За воду, що входить виключно до складу напоїв, — в пп. 255.5.6 ПКУ.

За умови використання води з:

• лиманів — використовується ставка за спеціальне використання поверхневих вод відповідно до показника «Інші водні об’єкти», зазначена у пп. 255.5.1 ПКУ (див. п. 255.8 ПКУ);
• каналів — ставки рентної плати, встановлені за спеціальне використання води водного об’єкта, з якого забирається вода в канал (п. 255.9 ПКУ);
• змішаних джерел водопостачання — ставки, встановлені для джерел, з яких формуються (наповнюються) змішані джерела (п. 255.10 ПКУ).
  

Особливості обчислення

Рентна плата обчислюється водокористувачами самостійно щокварталу з наростаючим підсумком від початку року (пп. 255.11.1 ПКУ).

Обчислюють виходячи з фактичних обсягів використаної води, встановлених у дозволі на спеціальне водокористування, лімітів використання, ставок рентної плати та коефіцієнтів (пп. 255.11.2 ПКУ). Обсяг використаної води визначається за показниками вимірювальних приладів (пп. 255.11.10 ПКУ). Якщо приладів немає, обчислюють за технологічними даними (тривалість роботи агрегатів, обсяг виробленої продукції чи наданих послуг, витрати електро­енергії, пропускна спроможність водопровідних труб за одиницю часу тощо). Але у разі відсутності вимірювальних приладів, якщо можливість їх встановлення існує, рентна плата сплачується у двократному розмірі.

За понадлімітне використання води та за відсутності дозволу рентна плата справляється у п’ятикратному розмірі (пп. 255.11.13, пп. 255.11.15 ПКУ).

Звітність та сплата

Складають податкову декларацію за формою, затвердженою Наказом Мінфіну від 17.08.2015 р. № 719. Разом із декларацією подають додаток 5. Оскільки базовим податковим (звітним) періодом є календарний квартал (п. 257.1 ПКУ), декларацію подають протягом 40 календарних днів після закінчення звітного кварталу до ДФС за місцем податкової реєстрації господарства (пп. 257.3.4 ПКУ).

Причому, відповідно до пп. 255.11.17 ПКУ, філії, відділення, інші відокремлені підрозділи водокористувача, які мають банківські рахунки, ведуть окремий бухгалтерський облік своєї діяльності, складають окремий баланс, подають податкові декларації та сплачують рентну плату за своїм місцем податкової реєстрації. Але якщо структурні підрозділи платника не ведуть окремого бухобліку, не складають баланс, не мають банківських рахунків, сільгоспвиробник подає декларацію та сплачує рентну плату за місцезнаходженням водних об’єктів (пп. 255.11.18 ПКУ).

Відповідно до пп. 255.11.19 ПКУ, платники рентної плати за спецводокористування подають одночасно з податковими деклараціями контролюючим органам копії таких документів:

• дозволу на спеціальне водокористування;
• договору на поставку води;
• статистичної звітності про використання води (сьогодні це звіт за формою № 2ТП-водгосп).
  

Але окремі особливості подання цих документів до декларації ми читаємо у відповіді податкової на питання з підкатегорії 121.05 ЗІР: «У яких звітних періодах одночасно із податковою декларацією з рентної плати (в частині рентної плати за спеціальне використання води) подається копія дозволу на спеціальне водокористування/договору на поставку води та статистична звітність про використання води № 2 ­ТП-водгосп?»

Податкова пише, що «копія дозволу на спецводокористування подається з першою декларацією. Надалі — тільки в разі внесення змін до дозволу. Копії договорів із первинними водокористувачами подавати не потрібно. Копія звіту № 2 ТП-водгосп з відміткою про одержання (штампом організації, що належить до сфери управління Держводагентства, яка прийняла звіт, та датою прийняття) подається разом з річною декларацією.

А якщо сільгоспвиробник з якихось причин не подасть разом з річною декларацією копію звіту № 2ТП-водгосп?

«За неподання чи несвоєчасне подання цієї копії штрафні санкції нормами ПКУ не передбачені», — таку відповідь надала податкова, відповідаючи на наступне питання з підкатегорії 121.06 ЗІР: «Чи передбачена відповідальність за неподання або несвоєчасне подання до контролюючого органу копії статистичного звіту про використання води за формою № 2 ТП-водгосп (річна)?»

Рентна плата сплачується протягом 10 календарних днів після закінчення граничного строку подання декларації (п. 257.5 ПКУ).

Дозвіл на спецводокористування отримано, але вода не використовується: чи подавати декларацію?

Чітко цей момент в ПКУ не розглянуто. Але сказано про необхідність разом із декларацією подавати копію дозволу. Відповідно, можемо зробити висновок, що як тільки дозвіл отримано, автоматично включається обов’язок подання декларації. Звісно, якщо об’єкта оподаткування немає, декларацію доведеться подавати з прочерками. Тому наша порада стандартна: для уникнення непорозумінь із податковою рекомендуємо подавати з прочерками.

Але ж можемо міркувати іншим чином. Декларацію варто подавати тоді, коли є об’єкт оподаткування. Якщо об’єкта немає, то й подавати немає сенсу. Який із цих двох варіантів обрати, кожен сільгоспвиробник має вирішити самостійно.

Добуваєте підземну воду — стаєте платником рентної плати за надра

Наприклад, сільгоспвиробник має власну свердловину для добування води чи орендує її в іншого суб’єкта.

Відповідно до п. 252.1.4 ПКУ, платниками рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин є землевласники та землекористувачі, крім суб’єктів підприємництва, які, відповідно до законодавства, мають статус фермерського господарства і провадять господарську діяльність із видобування підземних вод на підставі дозволів на спеціальне водокористування.

Отже, фермерські господарства не є платниками рентної плати за надра!

Добувати воду можна за наявності відповідного дозволу на користування надрами (див. пп. 252.1.1 ПКУ). Щоправда, в ст. 23 Кодексу України про надра від 27.07.1994 р. № 132/94-ВР, наведено дві ситуації, коли дозвіл не потрібен:

• видобування підземних вод (крім мінеральних) для всіх потреб, крім виробництва фасованої питної води, за умови, що обсяг видобування підземних вод із кожного з водозаборів не перевищує 300 кубічних метрів на добу;
• землевласники і землекористувачі, які є сільськогосподарськими товаровиробниками, частка сільськогосподарського товаровиробництва яких за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75%, крім зазначеного в першому пункті, в межах наданих їм земельних ділянок, видобувають підземні води (крім мінеральних) для сільськогосподарських, виробничих, а також власних господарсько-побутових потреб.
  

Але відсутність у цьому випадку дозволу не звільняє від сплати рентної плати за надра. Те саме консультують і податківці, відповідаючи на питання підкатегорії 130.01 ЗІР: «Чи є платниками рентної плати за користування надрами для видобування корисних копалин СГ, що видобувають підземні води, якщо продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу?»

Варто також сказати, що сільгоспвиробнику, який орендував земельну ділянку, на якій знаходиться свердловина, і планує використовувати цю свердловину за призначенням, доведеться отримувати також і дозвіл на користування надрами.

Отже, сільгоспвиробники, які добувають підземну воду, за загальним правилом повинні мати два дозволи — на користування надрами і на спецводокористування. Окрім того, вони сплачують два види рентної плати — за користування надрама і за спецводокористування. Звісно, ці висновки не стосуються сільгоспвиробників, які мають пільги, про які ми вже сказали і скажемо нижче.

Об’єктом оподаткування є обсяг видобутої підземної води (відповідно до пп. 252.3 ПКУ). Але не належать до об’єкта оподаткування прісні підземні води завглибшки до 20 м (пп. 252.4.1 ПК). Очевидно, що в разі добування прісної питної води зі свердловини до 20 м рентна плата за надра не сплачується.

Визначення розміру рентної плати здійснюється за формулою (див. п. 252.18 ПКУ):

ПЗн = Vф х Вкк х Свнз х Кпп,

де Vф — обсяг (кількість) видобутих корисних копалин у податковому (звітному) періоді (для води — у м3);

Вкк — вартість одиниці видобутої корисної копалини;

Свнз — ставка ренти за надра у відсотках. Для видобутих підземних вод вона становить 5% (п. 252.20 ПКУ);

Кпп — коригуючий коефіцієнт, встановлений у п. 252.22 ПКУ. Але для підземних вод його не встановлено. Тому фактично цей показник можемо прибрати з формули.

Показник Вкк обчислюють за більшою із таких величин:

• за фактичними цінами реалізації (порядок обчислення в п. 252.8 ПКУ), або
• за розрахунковою вартістю (порядок обчислення в п. 252.16 ПКУ).
  

Звітний період для рентної плати за надра, як і для рентної плати за водокористування, — календарний квартал. Причому в тому самому порядку подається та сама декларація. І з декларацією подається додаток 1, який стосується рентної плати за надра. Отже, сільгоспвиробник, який використовує підземні води, подаватиме два додатки — додаток 1 і додаток 5.

Сплачується ця рентна плата в той самий термін, що і рента за спецводокористування.

Сергій КРАТ, консультант з бухобліку