Донецький фермер — цитує рокерів, аналізує економіку і шукає партнерів в Україні

/ Регіональний вимір / Середа, 14 січня 2015 10:15
altВід арешту його врятували лише лічені хвилини: випадково побачив із саду машину озброєних людей, що вже їхали по нього. Гірко посміхається, коли питаю, який «тривожний набір» прихопив із собою: «Нічого не встиг, окрім документів». І хоча розмовляємо у Києві, все одно просить не називати справжнього імені та прізвища.

 

Та й фото залишаємо для публікацій за кращих часів. Іван Миколайович (на сьогодні так назвемо нашого співбесідника) має фермерське господарство в кількох десятках кілометрів від Донецька. Але змушений керувати на відстані. Оптимістично зателефонував минулого понеділка, каже, зміг навіть виплатити своїм людям премію до Дня сільського господарства.
 
У страху — як у Малинівці
«Це жахливо, коли по пшениці їздять танки», — важко згадує фермер. Більшість урожаю нам усе-таки вдалося зібрати. Хоча траплялося, що рятували одну частину поля, коли решта вже горіла. Деякі ділянки знищені начисто. Снаряд розірвався біля комбайна. «Не описати страхіття, коли над тобою літають і розриваються снаряди — не одразу й отямишся, чи на землю падати, чи швидше бігти в якесь сховище. Було, що й ночували в підвалах», — зізнається Іван Миколайович.
 
Надійшли розпорядження від так званої нової влади. Мовляв, усе зібране — під їх контроль і повна заборона будь-куди вивозити врожай. Покупці й без того йти на окуповану територію не ризикують. Колишні місцеві керівники, хто не встиг виїхати, потрапили в полон. Так само як і фермери-сусіди: хто під арештом разом із дорослими дітьми, а хто і розстріляний. «Таких, як я, вирізають, — ніби про щось звичне, спокійно говорить фермер. — З усіма «розбираються» оті, з НР, залежно від букви». У самозваному міністерстві не відшукав жодного знайомого місцевого прізвища.
 
Чи загалом змінилися люди? Більш обережними і потайними стали. Здається, навіть не від страху через стрілянину, а тому що висловишся — і незрозуміло, що далі трапиться. Стали схожими на персонаж із Малинівки — класичного фільму, де треба вчасно на потрібний бік кашкета розвернути. Багато хто просто зводить рахунки, бігають і «стучать» на тих же неугодних людей, на кого скаржилися, кого підсиджували чи просто не сприймали раніше.

alt

Здається, ситуація на його рідній Донеччині анітрохи не дивує фермера. «У нас завжди існувало неписане правило: можеш говорити, що думаєш, але думай, що говориш», — навіть не іронізує чоловік. Місцеве керівництво звично контролювало лояльність до себе. Щось десь не так сказав, то знайшовся хтось і доніс про це куди треба — от проблеми й не забарилися, наприклад, купа перевірок нагрянула. Що викликами в адміністрацію координували, за кого і як голосувати треба, — це й так зрозуміло. Хто мав свою окрему позицію — тихенько мовчав. Ті, хто відверто підтримував Майдан, отримали порушені карні справи через смішні, примітивні причини, просто як нагадування: проти влади — зась!
 
Коли відійшли українські війська, тут таки і пригадалися Іванові Миколайовичу рядки відомих рокерів «Наутілусів» про «скованных одной цепью»: «Если есть те, кто приходит к тебе, найдутся и те, кто придет за тобой».
 
Знав, що добродії не забаряться доповісти про його підтримку центральної української влади. Правда, до останнього все-таки сподівався, що залишиться на своїй землі, тому навіть ніяких речей не склав заздалегідь. «Соняшник уже збирали без мене…», — сумно констатує фермер.
 
Як потім житимуть і спілкуватимуться із земляками знову (не вічна ж ця війна!) — щодо цього у Івана Миколайовича теж сумнівів немає: «Усе буде як раніше, люди поводитимуться так, мов нічого і не ставалося. Спокійно зустрічатимуться, працюватимуть. Вони, може, навіть не хотіли замислюватися, що через їхні доноси хтось потерпатиме чи навіть життя позбудеться. Тим паче, успішних людей у нас зазвичай обов’язково недолюблюють, хіба не так? Байдуже, що завдяки ним створюються робочі місця, виробляються продукти, матеріальні блага, якими всі користуються, що допомагають дитсадочкам, школам і пенсіонерам».
 
Більшість мешканців у рідній місцині фермера залишилися біля своїх хат і городів. На щастя, серед них немає бойовиків та й «віджимати» цінності ніхто не насмілюється, хоча, кажуть, якісь спроби були. Бачили земляків, котрі влітку поїхали в Донецьк джипом, а повернулися пішки.
 
Господарство помаленьку працює, кероване власником на відстані. Хіба що деякі сезонні роботи припинили, бо пальне для техніки ніде взяти, завозити ризиковано. Працівники справно отримують зарплатню, і навіть премія до професійного свята не забарилася. «Не за техніку й обладнання переживаю, — говорить фермер. — Головне — команду професійну зберегти, яку збирав роками. Мав би бути зараз поруч зі своїми людьми, знаю, що це принципово важливо. Проте надто небезпечно».
 
Бо не знають, звідки гроші беруться

alt

У нього є своє пояснення сьогоднішніх бід на Донбасі. Це тому, каже, що більшість населення у нас поняття не має, звідки гроші беруться і кому претензії свої насправді треба виставляти, щоби домогтися реальних результатів. Такі речі усвідомлюють лише люди, котрі самі собі на хліб заробляють і розуміють увесь економічний механізм: скільки і на чому сьогодні вдалося заробити, а де програли, звідки прибуток взявся, куди обов’язкові відрахування, податки сплачено. Хіба люди з такими знаннями повірили б фантазіям про міфічні блага від чужої держави, на яку не працювали і в якій не заощаджували, та якій навіть і власним громадянам непереливки? Зарплати, пенсії — це ж як сполучені посудини: кудись додалося — значить звідкись забрали, компенсували за рахунок цін, наприклад.

 

Є такі, кого марно переконувати, бо їм легше піти на завод, стати на конвеєр і просто одержати унормовану платню — байдуже ким сформовану. Зате вийшов за межі прохідної — і забувся. А тут і сусідня пропаганда лягла на благодатний ґрунт. Тверезо мислячий бізнес, малий і середній, жодних ілюзій не мав. Тому тепер переформатовується, виїхавши із зони фейкових республік.
 
З 90-х на власних хлібах
Іван Миколайович на власні хліби перейшов ще з 90-х років. Він сам, що називається, донецький. Виріс у селі біля землі й худоби. Батьки, розповідає, прості колгоспники, у яких не було паспорта. Мама з дитинства натерпілася переселень: її рідне село в Карпатах на Дрогобиччині німці прихопили — на них спину гнула, а ледь встигло відбудуватися після звільнення, опинилося в Польщі. Думку мешканців про великі політичні ігри ніхто не питав — переселили на Донбас. Тут зустрілася з батьком, росіянином. («У першому паспорті я записався росіянином. Хто б тоді сказав, що батьківщина мого тата колись нападе на мене зі зброєю?!»).
Після сільгоспінституту повернувся додому інженером-механіком. Із задоволенням, по вуха в мазуті, працював завідувачем машинного двору, в майстернях, інженером-контролером у рідному селі, без вихідних та свят, бо господарство було великим і мало тваринництво, а отже, і взимку не давало спочинку. На той час уже з’явилися люди, котрі мали гроші й хотіли розпочати бізнес, але потребували професіоналів. Оцінили фаховий капітал молодого спеціаліста, запропонували очолити переробне підприємство.
 
«У такі вирішальні періоди, — розповідає Іван Миколайович, — завжди йшов за порадою до дуже авторитетних людей. Мабуть, пощастило на потужних наставників. От і тоді один із них сказав мені: «Краще бути маленьким начальником, аніж великим підлеглим. У тебе є напрямок — пробивай його». Розпрощався з колгоспом і 5 років разом із партнерами успішно переробляли соняшник. Почав засвоювати фінансові уроки. Перший шеф навчив диференціювати кошти на: «зароблену плату», «получку» і «дармоплату». І молодий керівник на розрахункових відомостях писав для своїх підлеглих не трафаретне «заробітна плата», а «зароблена плата». Збирав своїх чотирьох підлеглих і пояснював усі процеси, фінансові нюанси — разом бачили, що приносить гроші, а що збитки. Вдавалося чесно заробляти.
 
Кризовий менеджер
А у часи поглиблення криз — бартерів, неплатежів, банкрутств — звернулися до підприємця земляки і попросили взяти на себе керівництво збанкрутілим господарством, від якого всі відмовилися через безнадійність, борги, несплачену впродовж трьох років зарплату. Черговий старший колега сказав: погоджуйся! Мабуть, знав потенціал учня.
 
«Зайшла через якийсь час до мене жінка в кабінет, з немовлям. І поклала дитину просто переді мною на столі, — згадує картинки того часу Іван Миколайович. — Дитя кричить, аж розривається. А мати каже: беріть, годуйте, бо мені нема чим… І таких по 30-40 осіб на день. Усі проблемні… Не знаю, як витримував суцільні стреси».
 
Тоді спрацював принцип одного з його вчителів, що казав: «Якщо будеш працювати більше будь-якого роботяги, це будуть бачити всі. А потім, щоби ти не сказав, — тебе будуть слухати і виконувати». Так і сталося: завжди зустрічав усіх на роботі і проводжав останнього. Як ніколи розумів маму, для якої найвищим задоволенням було напрацюватися біля землі і ввечері тішитись солодкою втомою.
 
І зараз упевнений, що один конкретний менеджер може ефективно управляти господарством до 5 тис. гектарів. Тоді всіх своїх основних виконавців особисто знаєш. І разом землю краще використовуєте. Можна одержати набагато більшу ефективність, якщо ти відчуваєш землю — таке от просте переконання, помножене на досвід. «Землі все одно хто ти — важливо, щоби ти був для неї господарем, правильно з нею поводився і брав, скільки потрібно та можна взяти, а не стільки, скільки хотілося б. Вона ж теж живий організм. Сумніваюся в належній ефективності використання землі в надто великих агрохолдингах. Рентабельність у них витягується часто за рахунок економії на людському ресурсі: основна ж частина витрат — це зарплата. Є різниця, коли на одного працівника 100 га землі, а коли — на 1000?»

alt

На своїх кризових 2,5 тис. га землі керівник протягом року зміг виплатити всі борги, розблокував паралізовані рахунки, сплатив податки — і далі працював стабільно та спокійно, зберігаючи господарство в попередніх межах, навіть коли вся система змінювалася.
 
За будь-яких умов — хоч колгоспних, хоч за КСП — упевнений, можна було працювати ефективно. Якщо не красти, додає. Одне тільки завжди обурювало за колишніх порядків: загальноколгоспні збори, на яких не можна було довести правоту очевидного. «Чому я, ефективний менеджер, котрий показав результативність і тактики, і стратегії, повинен дослухатися до людей, які не розуміють елементарного? Готовий звітувати перед незалежною фаховою комісією і доповідати за основними показниками: рентабельністю, ефективністю, реальними вигодами учасникам, що доклалися до результату», — зазначає Іван Миколайович. Але кадри в господарстві не скорочував принципово. Коли треба було, і власні кошти з дому приносив вкладати у колективний розвиток.
 
Тиждень не спав і довго не міг прийти до тями, коли в процесі розпаювання господарства не зміг переконати громаду, що не треба розпайовувати тваринницьку ферму. Але, дотримуючись принципів, поставив на голосування. Спробуємо, вирішила більшість. Швиденько поважили, мотузки на роги накинули — і по хатах розтягнули. Зрештою, нікому з того вигоди не було.
 
«Я змалечку за коровами ходив, — досі згадує з щемом, — корова має бути членом сім’ї, особливого ставлення потребує. І зовсім не сентименти це — маю безліч фактів. Мені щоранку приносили зведення про надої кожної доярки по групах. Одного разу поїхала десь у відпустку доярка, відома лихою вдачею, що і табуреткою могла по рогах заїхати, і мату не соромилася. Замінили її спокійною доброю жіночкою. Бачу раптом: що за чудасія — вся група дала більш як по літру молока додатково. Нічого більше, окрім доярки, не змінювали. Не дивуюся, що коровам на фермах класичну музику ставлять, це логічно».
 
Агро — це не просто прибутковий бізнес
Не можна сільське господарство сприймати тільки як прибутковий бізнес, упевнений фермер з Донеччини. Бо мовиться про продовольчу — а нині й не тільки — безпеку. Хто-хто, а східняки в цьому переконалися. З огляду на цю безпеку, ніби попереджає, важливо перейнятися зайнятістю сільського населення. Щоби цілі сім’ї навколо господарства гуртувалися. «Дитина, яка росте і постійно бачить батьків у роботі, що дає гарний результат, по-іншому сприймає світ. І якість цього сприйняття інша. Ми ж не про радянські трафарети говоримо («все профессии важны, все профессии нужны»), а про виховання громадянського відчуття рідної землі, якою варто гордитися і берегти. Це так потрібно зараз, особливо Донбасу. У наших батальйонів я такий настрій відчував, у них це є», — упевнений господар, котрий встиг уже й пороху понюхати. Для нього це тепер не просто гарні слова про патріотизм, а гіркота можливих втрат усього нажитого роками, разом із рідним домом і землею.
 
Гордиться, що зміг підібрати і професійну команду співробітників, і коло партнерів. З багатьма із них часто працюють на довірі, буває, відтерміновуючи якісь виплати, даючи в борг по-дружньому. Хто лукавив — давно вийшли з його сфери інтересів і стосунків. Ще й війна проявила сутність стосунків, наче лакмусовим папірцем.
 
Звичайно, хочеться запитати: чи змінить фермер своє ставлення до бізнесу і до людей після війни?
 
«Звичайно, — відповідає, — війна є уроком для всіх нас. Мабуть, не все ми робили правильно, якщо люди взяли до рук зброю. Щось змінило їхні думки, хтось дав привід. Причина має бути. Не звернули в потрібний час уваги, раз-другий. У людей накопичилися негативи, крапля за краплею. Відчули себе непотрібними, кинутими із затамованими образами. Усім треба буде переглядати ставлення до людей і багато інших моментів».
 
А от щодо економіки Іван Миколайович має свій чіткий довготривалий план розвитку і не буде змінювати свій шлях. Оптимізм є, все поновиться, упевнений.
 
Не бачить сенсу в дрібному фермерстві
Хоч як тяжко, а керівникові вдалося зберегти цілісний комплекс колишнього господарства, закріпитися на оптимальних, як вважає, площах. Адже не бачить перспективи для надто маленьких господарств. Бо не подужають вони вчасного, а значить оптимального для землі догляду та обробітку, не зможуть впровадити новітніх технологій, застосувати ефективну техніку. Особливо ж коли йдеться саме про Донбас, де мало вологи і важко вибудувати сівозміну. Надто багато мали прикладів одинаків-вихідців, котрі бездумно кинулися робити гроші, скажімо, на соняшнику, занедбали землю, що її тепер навряд чи хтось ризикне взяти відроджувати від хвороб та інших напастей.
 
«Різні речі — застосовувати новітню хімію на 2-4 га і на 2000 га, — переконує фермер. — Мені ефективно і вигідно, а малий фермер економить, бере не препарати, а пародію на них. Такий і результат отримає зрештою — пародійний».
 
Вирощувати перспективу
У його господарстві з великими потугами, але вималювалася оптимальна сівозміна, котра і землі догоджає, і економіку підтримує: озима пшениця, просапні культури, планували вийти на 25% бобових. Культивують горох і нут, знайшли, куди вигідно експортувати.
 
altРозрахунки ведуть за зведеним бюджетом, вирощуючи, як кажуть, не окремі культури, а тисячі гривень з гектара. За головне правило мають: землю не обманеш — треба дати їй правильне чергування культур і оптимальне живлення у правильні терміни. Порахувати, що отримаєш зі своєї праці і чим гідно винагородиш своїх працівників та їхні сім’ї. Усіх сучасних вимог просто мусять дотримуватися — у цьому переконані, особливо з огляду на європейську перспективу. «Хто вчасно не зміниться, не зорієнтується на загальні правила ЄС, той рано чи пізно зрозуміє, що його продукт ніхто не захоче купити», — добре усвідомив фермер із Донеччини.
 
Стосунки вибудовує на терпінні — так їм прописала нелегка доля і непростенька географія. Коли нагадуєш, мовляв, ви ж реаліст і розумієте, що особливої допомоги від держави навряд чи отримаєте, принаймні, найближчим часом, відповідає рішуче: «А у мене зовсім інше бачення. Не розділяю, де МИ, а де держава. Я давно державу не сприймаю в плані «пішов і отримав». Бо МИ — то і є держава. Потихеньку наведемо лад у своєму господарстві, у своїй місцевості, а потім спробуємо якнайбільше розширити межі добробуту. Хай держава подивиться». Такий от оптимізм від «справжніх донецьких».
 
Бувалий фермер — новий капітал
Доки ринок ламає голову над тим, як рятувати проблемні холдинги із захмарними боргами, успішні фермери сформували себе як стійкий і стабільний капітал. Вони пройшли довгий шлях природного відбору, почавши з нуля, а то й з глибокого мінусу. Зрештою показали себе універсалами, котрі отримують прибутки на землі, яку до того ж люблять і бережуть. Втримали землі від розбазарювання і встояли перед апетитами сусідів-акул, взяли на себе турботи про місцеву «соціалку».
 
Частина з них потрапила під військову гільйотину — але навіть у такому форматі не втрачає енергії. Куди включиться такий цінний, жорстко перевірений менеджерський капітал? Оновлена держава закумулює їх можливості чи далекоглядні партнери, що здатні належно оцінити потенціал високого ґатунку? Урожай вони встигли зібрати, тепер саме час визначатися, де і для кого будуть сіяти нові поля і нові прибутки.
 
Готовий до співпраці
В умовах надзвичайних ризиків такі топ-менеджери, звичайно, не можуть просто сидіти і чекати розв’язки військових чи політичних баталій. Тому й Іван Миколайович активно шукає однодумців в українському фермерському середовищі. Може стати активним партнером у господарстві, де бракує досвідчених управлінських кадрів. Розглядає й можливість оренди частини площ, які готовий взяти для ефективного виробництва. Такий двигун, що називається, можна сходу запускати, адже в курсі усіх процесів від А до Я.
 
Подумалось: ми стільки говоримо про брак висококласних кадрів в агросекторі, де топ-менеджерів навперейми перекуповують крупні компанії. Чи шукають у компаньйони власники, котрим роки, здоров’я чи просто інші інтереси не дають викладатися на повну силу. Війна ж виштовхує активних менеджерів зі Сходу — цілком можна прогнозувати, що вони допоможуть втамувати кадровий голод українського агросектору. Сподіваємось і з нашим співбесідником зустрітися вже за нових обставин.
 
Розмову вела Інна ПИЛИПЕНКО
 24 квітня 2018
Для порівняння, фермери з ЄС за цей самий час стали витрачати на 4% менше.
Для порівняння, фермери з ЄС за цей самий час стали витрачати на 4% менше.
24 квітня 2018
 24 квітня 2018
Керівництво Одеського припортового заводу пояснило причину таких дій.
Керівництво Одеського припортового заводу пояснило причину таких дій.
24 квітня 2018
 24 квітня 2018
До України приїхала місія Головного директорату захисту та контролю Міністерства сільського господарства Туреччини, щоби оцінити якість вітчизняного м’яса.
До України приїхала місія Головного директорату захисту та контролю Міністерства сільського господарства Туреччини, щоби оцінити якість вітчизняного м’яса.
24 квітня 2018
 24 квітня 2018
Роботи виконані на 1,961 мільйонах гектарів, повідомляє Мінагрополітики.
Роботи виконані на 1,961 мільйонах гектарів, повідомляє Мінагрополітики.
24 квітня 2018
 24 квітня 2018
За два роки до громад приєдналася лише третина усіх сільських населених пунктів в Україні.
За два роки до громад приєдналася лише третина усіх сільських населених пунктів в Україні.
24 квітня 2018
 24 квітня 2018
Бізнесмени та народні депутати обговорили законопроект «Про внутрішній водний транспорт».
Бізнесмени та народні депутати обговорили законопроект «Про внутрішній водний транспорт».
24 квітня 2018

Найближча подія

Нема подій

Наші видання

Please publish modules in offcanvas position.