Дід Ваньола, дід Никифор, дід Карпо… На кутку збиралося восьмеро чоловіків. Заходили у двір. Дітворі дозволялось залазити на вишню й шовковицю — дивитися згори. Чоловіки ставали у коло, розімкнуте до дверей хлівця. Виймали кожен свій гострий довгий ніж. Один із дядьків відсував клямку дверцят. Свиня вибігала й, рохкаючи, починала тривожно гасати по колу. На мить зупинялася перепочити. Удар ножем у серце!.. Майже усі чоловіки на кутку це вміли, були вправними різниками. Беркиць! — і свиня лежить на боці. Її обкладають жовтою соломою, смалять шерсть. Діти злазять з дерева, підбігають, сміються. Їм відрізають свинячі вуха й хвіст — пожувати хрумкі обсмалені смаколики.
Природжені вбивці
Це було давно… А ще давніше у Європі існувала масова професія ката — того, хто працює на шибениці або гільйотині, допомагаючи правовій системі виконувати смертні вироки. Ця професія у Європі зрештою відмерла, як і сама смертна кара. А тепер настала епоха, коли гуманізм охоплює і сферу відносин із тваринами.
Забій тварин — це дуже психологічно складна операція у технологічному ланцюжку переробки м’яса. У м’ясній промисловості Великої Британії нині кадрова криза через те, що люди не дуже охочі працювати на бойнях, хоча там немалі зарплати. Бо є інші, психологічні причини — стрес. Праця забійників призводить до почастішання випадків насильства в сім’ях, алкоголізму та наркоманії. Наприклад, одного працівника птахофабрики навіть довелося ушпиталити в психіатричну лікарню, бо його почали мучити жахи про убитих ним курчат.
Простягаються у сиву біблійну давнину «кошерні» технології сучасного Ізраїлю, коли спеціальні різники кололи худобу й забезпечували безкровну «давлятину» — задушену птицю. Так само як спокон віку культивуються «халяльні» традиції правильно забитих і приготованих тварин у мусульманських народів.
Усюди в світі ставлення до тварин стає дедалі гуманнішим. Забій собак у Кореї (їстівних м’ясних порід) спочатку було гуманізовано, а потім зовсім скасовано судом. Тепер собак там не їдять — принаймні офіційно. У 2017 році заборонили їсти м’ясо кішок і собак на Тайвані. Скасовано популярні серед народу півнячі бої у Франції, навіть традиційне полювання на лисиць у Великій Британії тепер поза законом.
В Іспанії, як відомо, довгий час була популярною корида — вбивство бика озброєною людиною на арені цирку. Нарешті у 1998 році європейське співтовариство морально засудило кориду і заборонило надавати їй статус культурного шоу. Норми гуманного ставлення до тварин — це не просто мода з Євросоюзу. Більш ніж століття тому навіть у Російський імперії знаходилися ті, хто протестував проти жорстоких форм поводження із «братами нашими меншими».
Серед відомих осіб — наприклад, Лев Толстой, який присвятив нарис забою тварин і виступав за те, щоб люди не поводилися як природжені вбивці. «Днями я був на бойні в місті Тулі… Ми побачили, що з крайнього двору тягли відгодовану, голу, рожеву свиню бити. Вона верещала із відчаєм у голосі, схожим на людський крик. Саме у ту мить, як ми проїжджали повз них, свиню почали різати. Один із людей полоснув її по горлу ножем. Вона заверещала ще голосніше й пронизливіше, вирвалася і побігла геть, обливаючись кров’ю… Свиню зловили, повалили і почали дорізати. Коли вереск її стихнув, візник важко зітхнув. «Невже ж за це відповідати не будуть?», — проговорив він».
Однак, крім етичного, тут є й суттєвий економічний бік справи. В країнах ЄС діють правила забиття тварин на спеціально обладнаних для цього бійнях з урахуванням жорстких норм ветеринарної і харчової безпеки. Якщо хтось із представників українського агробізнесу прагне продавати м’ясо на експорт, тут йому неможливо обійтися без сучасних технологій забою тварин.
Припиняймо жахіття!
Українці мають і свою сумнівну кориду — Фестиваль різників, що проводиться у селі Геча біля містечка Берегове на Закарпатті. Видовище відвідують тисячі туристів. Проходив захід і цього року — 26 січня. Фестиваль рекламується як гастрономічний, бо одразу ж на місці зі свіжини роблять ковбаси, сальтисони, там можна купити підчеревини тощо. Хоча елемент привселюдного вбивства тварин робить його доволі варварським видовищем.
Як уже повідомлялося, з 2018 року набули чинності нові правила забою, передбачені у Законі «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів». Зокрема, зменшується кількість подвірно забитих тварин усього до трьох голів свійських тварин на тиждень.
Інформацію про законодавчі зміни постійно надає Держпродспоживслужба, і неодноразово з цього питання виступав очільник цього відомства Володимир Лапа. Зокрема, підкреслював таке: «Нецивілізований забій — серйозна загроза для епізоотичної ситуації». Як вже сказано, і для суспільної моралі також. Забій тварин має усе ж таки рухатися до європейських стандартів. Вони прописані у відповідній Директиві 93/119/ЄС. Документ визначає загальні принципи роботи боєнь, які зводяться до того, щоб тварини не відчували зайвих страждань і болю.
За даними Держпродспоживслужби, в Україні функціонує близько 400 боєнь. Це не так вже й багато. Іноді відстань між тваринницьким господарством і бойнею перевищує 50 км, що робить, з урахуванням транспортних витрат, користування нею невигідним. Є в Україні і так звані «чорні» скотобійні, які функціонують поза правовим полем. Про одну з таких відомий підприємець, директор компанії «Агродар» Роман Лещенко розповів для ЗМІ: «Свиней звозять з усіх усюд… Ми вивчали ситуацію. Були на примітивній бійні. Жах, позаминуле століття! На брудній соломі лежать туші… Запропонували інвестувати в сучасну євробійню і створити відповідний кооператив».
У суспільстві триває обговорення нововведень щодо забою тварин на м’ясо. В Асоціації козівників України нам повідомили, що працюють над створенням пересувних (мобільних) пунктів забою домашніх тварин. Ну, а радикальні борці за права тварин обіцяють, що будуть вимагати повної заборони вживання тваринної їжі. В майбутній перспективі доведеться людству переходити або на рослинну, або ж на штучне м’ясо. А поки що варто дотримуватися цивілізованих, а не жертовних методів забою.
Коментарі
Наталія ЯКИМЕНКО, голова Асоціації козівників України
— Селяни-індивідуали переполохані, бо не розуміють нового законодавства, яке, наскільки мені відомо, передбачає перехідний період. Тобто люди мають звикнути до змін. Однак для агробізнесу й раніше треба було користуватися бійнями. Коли господар хоче забити 15–20 кіз, то як ви собі уявляєте: це можна зробити вдома на подвір’ї? Ні, нереально. У бізнес-середовищі є розуміння того, що існує ланцюжок «від лану до столу». Це значить, що діє контроль за тваринами на всіх етапах їх утримання і реалізації. Проблема в іншому: в регіонах мало боєнь. Тому ми зараз працюємо над тим, аби створювати мобільні забійні пункти.
Мар’ян ТРОЦЬКИЙ, голова громадської спілки «Вівчарство та козівництво України»
— Питання змін у законодавстві про забій дуже політизовано. Бо якщо подивитися практично, то у цій сфері для селян нічого не міняється. Це як зі змінами законодавства про згоду на секс: галасу багато, а сутність лишилася та сама. Якщо ви тримаєте свиню для себе — ніхто вам не заборонить її зарізати й з’їсти. Якщо ж займаєтеся вирощуванням тварин на м’ясо для інших людей — будь ласка, дотримуйтеся ветеринарних умов і правил, аби нікому не нанести шкоди. Так, зараз свиней на продаж треба різати на бійні під наглядом спеціаліста. Бо якщо у вас бізнес — приведіть його до ладу, у всьому світі діє такий порядок.
Ігор ПЕТРЕНКО, спеціально для газети "Агробізнес Сьогодні"
