Вид, що вимирає
Наразі ми далекі від цього показника. Із 2015 по 2019 роки поголів’я свиней у промисловому секторі скоротилося з 2,7 млн до 1,7, з них дві третини сконцентровано на 124 фермах; 95 господарств утримують понад 5000 голів. Якщо нинішні тенденції розвитку галузі триватимуть, ми у кращому разі 2025 року сягнемо поголів’я хіба що у 4,5 млн голів у спеціалізованих підприємствах і 1,7 млн — у присадибних господарствах.
Є й гірший сценарій: Асоціація тваринників України (АТУ) пророкує, що у найближчі два-три роки свинарство в Україні може геть зникнути. Причини — відсутність достатньої кількості підприємств з утилізації відходів тваринного походження, масові невиплати компенсацій господарствам, постраждалим від АЧС, та недостатній контроль з боку Держпродспоживслужби за переміщенням та реалізацією зараженої м’ясопродукції.
Щоправда, сама Держпродспоживслужба наразі налаштована оптимістично: звітує, що ситуація з АЧС значно покращилася, і кількість випадків порівняно з 2018 роком зменшилася. Так, за офіційною статистикою, станом на 24 травня поточного року їх зафіксовано всього 22 (12 — домашні, 7 — дикі, 3 — інфіковані об’єкти). Втім, з такою оцінкою ситуації не всі погоджуються.
Зокрема, генеральний директор ТОВ «Центр підвищення ефективності в тваринництві» Микола Бабенко вважає, що дані щодо поширення АЧС в Україні суттєво занижені. Так, із 2012 року у нас зафіксовано 477 випадків АЧС, натомість у В’єтнамі хвороба з’явилася лише цього року і вже виявлено 2787 спалахів. І порівняйте площу їхньої країни з нашою! Ну не може бути у нас так мало, якщо в інших країнах багато!
Втім, не варто звинувачувати у цьому державні служби. Вони фіксують випадки захворювання, про які їм повідомляють. Але багато які свинарські господарства вважають за краще приховувати наявність АЧС. До цього їх підштовхує сама ж держава.
Компенсація із трьох пальців
Адже у разі виявлення спалаху хвороби усіх тварин на підприємстві доведеться знищувати як потенційно інфікованих, а це не лише втрата поголів’я, а й додаткові витрати на саме знищення, утилізацію туш, відновлення поголів’я тощо. І що найбільш прикро: будь-яка компенсація виробникам не виплачується. Скільки саме збитків налічується у господарствах, ніхто не пробував точно підрахувати, приблизно йдеться про 150 млн грн, втім, це цифра доволі умовна — може бути й набагато більше.
Зауважуємо: йдеться саме про крупні підприємства із сотнями й тисячами голів. Власникам присадибних господарств вартість загиблих тварин відшкодовується справно. Як повідомив недавно директор департаменту безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини Мінагрополітики Борис Кобаль, їм було сплачено 160 млн грн із державного бюджету.
Натомість, президент асоціації «Свинарі України» Оксана Юрченко зазначає, що відшкодовувати збитки крупним свинарським підприємствам мають нібито з місцевих бюджетів. Але чи є там гроші для цього? Питання вважаємо риторичним, відповідь зрозуміла. Тож і виходить, що з 2012 року свинарі отримали відшкодування менше 1% їхніх втрат.
Практично неможлива компенсація із резервного фонду Уряду, особливо якщо підприємство не перебуває у державній власності. А якщо навіть хтось і спроможеться зробити неможливе, ця компенсація не є безповоротною — її доведеться віддавати.
Винятком може бути лише випадок, якщо ситуацію з АЧС буде визнано надзвичайною на державному рівні. Тоді державна допомога буде безповоротною. Але у такому разі наші торговельні партнери припинять купляти майже всю аграрну продукцію з України як потенційно небезпечну, адже вірус АЧС надзвичайно живучий (до цього питання ми ще повернемося).
Страхування на випадок АЧС практикується у розвинених країнах, але у нас його отримати надзвичайно складно — більшість страховиків просто бояться зв’язуватися; якщо хтось і наважиться, це обійдеться неймовірно дорого. Щоправда, перший заступник голови Держпродспоживслужби Андрій Жук повідомив: у Мінагропроді розглядається можливість запровадження державної підтримки страхування від АЧС.
Передбачається зниження страхової ставки залежно від рівня біобезпеки на підприємстві: що він вищий, то ставка нижча. Але аналітик відділу агробізнесу Європейського банку реконструкції та розвитку Василь Говгера на це зауважує — такий механізм доцільно було вводити ще тоді, коли біда не дійшла до України, й існувала можливість сформувати наперед більш-менш пристойний страховий фонд, зараз уже запізно: перший спалах АЧС у великому господарстві вичерпає до дна всі кошти, які вдасться там накопичити.
Варто додати, що в АСУ розробили проект Закону «Про забезпечення біологічної безпеки в Україні і збереження тваринництва», де передбачено компенсації підприємствам промислового свинарства залежно від рівня біобезпеки у господарстві. Але цей законопроект уже третій рік чекає на всілякі узгодження та затвердження, навіть до Верховної Ради ще не дістався, тому чи скоро побачить світ і чи побачить взагалі — особливих надій нема.
Боротися чи приховати?
Виходить, що, створюючи таку протиприродну ситуацію, держава сама спонукає свинарів до протизаконних дій — приховування спалахів АЧС. Уже сформувалася армія перекупників, що спеціалізуються на закупівлі потенційно заражених свиней на підприємствах, постраждалих від пошесті, — задешево, певна річ: десь по 25 грн/кг живої ваги, стверджують в Асоціації тваринників України. Особливо активні вони у західних регіонах. І, що цікаво, ця активність дивним чином співпадає з відсутністю належного контролю з боку місцевої Держпродспоживслужби.
Свинарі і цьому раді, бо отримають хоч якусь копійку замість того, щоб лишитися ні з чим та ще й віддавати свої кошти за утилізацію тварин. Але разом із проданими таким чином свинями поширюється й АЧС!
На жаль, зауважують в АТУ, чинних підприємств з утилізації тваринних відходів в Україні дуже мало. З-поміж тих, які числяться як такі, що діють, більшість насправді не працює або перебуває в аварійному стані.
А ті, що функціонують, правлять за свої послуги дуже високі ціни. Тож м’ясопереробні підприємства часто буквально змушені викидати відходи на імпровізованих звалищах десь у відлюдних місцях. Але ж нема в Україні місць, де б дійсно ніколи не ступала людська нога, рано чи пізно такі звалища знаходять якщо не люди, то собаки, дикі звірі чи птахи.
Що найгірше: вірус АЧС не гине разом із твариною-носієм. У трупах тварин він зберігається до десяти тижнів, у м’ясі — до 155 днів, у копченій ковбасі та шинці — до 5 місяців, до 4–8 місяців у ґрунті. Йому не страшні ні висихання та гниття, ні охолодження, ні замороження: у глибоко заморожених тушах свиней він може зберігати життєздатність до 15 років!
Знищити цей вірус можна лише спалюванням. Тобто рано чи пізно ці звалища теж стають осередками розповсюдження АЧС.
Тут варто нагадати, що Україна не є країною, цілковито закритою для світу. За кордоном бачать, що у нас відбувається, а від цього може постраждати не лише експорт свинини — тут втрата невелика: у січні-травні він становив лише 767 т, в 11 разів менше за імпорт (у грошовому виразі). Набагато суттєвіше, якщо через загрозу поширення АЧС відмовляться від закупівлі наших зернових і деякої іншої сільгосппродукції, яка може містити вірус.
Острівці благополуччя
Вочевидь, АЧС завдає величезної шкоди експортній та інвестиційній привабливості вітчизняної свинарської галузі. Певним способом дещо послабити вплив цих негативних чинників фахівці вважають так звану компартменталізацію. Держпродспоживслужба визначає її як надання окремим субпопуляціям (тваринницьким фермам, підприємствам) особливого ветеринарно-санітарного статусу на основі таких критеріїв, як системи виробництва та вирощування з урахуванням принципів біологічної безпеки.
Звідси зрозуміло, що статус компартменту може отримати далеко не кожне підприємство: для цього воно має запровадити не просто заходи біологічної безпеки (хоча це головне), а й єдину систему управління безпечністю і простежуваність продукції — в ідеалі від корму для свині і аж до прилавку магазину. На практиці це означає: навіть якщо в області чи районі, де розташоване підприємство, зафіксовано спалахи АЧС, саме воно вважатиметься «чистою зоною».
Не варто думати, що компартмент — це привілей лише для крупних багатих підприємств, а менші мають вимерти, мов мамонти. Як зауважує експерт із питань ветеринарії та безпечності харчових продуктів Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН (FAO) Віталій Башинський, вимоги до надання компартменту не можуть бути занадто м’якими, інакше їх не визнають міжнародні партнери. Однак у принципі лише власники незареєстрованих тварин не зможуть отримати такого статусу ні за яких умов.
Чи дороге це задоволення? Сама процедура аудиту щодо дотримання правил біобезпеки є безкоштовною, однак створити ці умови та дотримуватися їх — це вже інша річ. Скажімо, якщо приміщення для свиней у господарстві ще пам’ятають Хрущова, то легше і дешевше знести їх і побудувати нові, ніж намагатися пристосувати наявні до сучасних вимог, зауважує Василь Говгера.
Але ж і АЧС — задоволення не з дешевих, особливо якщо зважити на згадану відсутність компенсацій! Крім того, додає аналітик, є в Україні і підприємства, де не треба все робити з нуля — вони практично вже готові чи майже готові для отримання компартменту. Оксана Юрченко зауважує: із 660 господарств, де налічується понад 500 голів свиней, 380 уже зараз мають основні складові біобезпеки: огорожу, дезбар’єр, санпропускник, змінний одяг для працівників та відвідувачів тощо.
Головне, що компартмент — це дієвий інструмент мінімізації ризиків, які зараз у свинарстві дуже значні і псують інвестиційну привабливість галузі. Крім того, компартменталізоване підприємство має кращі можливості для страхування.
АЧС — «сіра» загроза
Африканська чума свиней — певна річ, дуже серйозна проблема, але не єдина у наших свинарів. Ще одна — низька рентабельність, спричинена так званим «сірим» імпортом. Йдеться про завезення на територію України дешевої свинини невідомого походження під виглядом іншої м’ясної продукції із нижчою у кілька разів митною вартістю — найчастіше, м’ясних субпродуктів.
Ветеринарний контроль такої продукції на вкрай низькому рівні, а то й геть відсутній, що становить загрозу безпеці споживачів. Не кажучи вже про те, що таким чином держава, за приблизними підрахунками, лише 2018 року недоотримала щонайменше 850 млн грн.
Мало того: через це рентабельність виробництва вітчизняних свинарів падає нижче за собівартість. Якщо наприкінці минулого року вартість свинини за кілограм живої ваги сягала 43 грн, то у лютому впала до 38 грн. Намагання пояснити таке падіння іншими причинами виглядають нелогічно: якби поголів’я свиней у нас зростало, тоді це було б зрозуміло. Але ж навпаки — за два роки поголів’я зменшилося на 2 млн, а споживання свинини при цьому зросло! Як таке може бути у разі, коли б «сірого» імпорту у нас не було?
Щоправда, легальний імпорт свинини в Україну також зріс, і дуже суттєво: 2017-го було імпортовано 5600 т свинини, натомість 2018-го — вже уп’ятеро більше, 28654 т. Втім, це може пояснити зростання споживання, але ж не низьку ціну!
Щоправда, керівник аналітичного відділу асоціації «Свинарі України» Олександра Бондарська заперечує наявність в Україні «сірого імпорту». Але на ХІ Міжнародному конгресі «Прибуткове свинарство» представник відомої торговельної мережі заявив: вони продають свинину за цінами, дещо вищими, ніж у конкурентів, бо закуповують її виключно у вітчизняних виробників.
Коли так, то виходить, що «сірий» імпорт дійсно існує та процвітає. Інакше з якої причини імпортне м’ясо на наших теренах виходить дешевше за вітчизняне з урахуванням мита і логістичних витрат, якщо його завезено у легальний спосіб? Крім того, наявність «сірого» імпорту свинини підтверджує низка журналістських розслідувань.
Натомість, коли Асоціація тваринників надіслала звернення до Мінагрополітики від 19.12.2018 року № 24653/0/2–18 із проханням посприяти вирішенню проблеми, там три місяці думали, перш ніж надіслали відписку: мовляв, зверніться до правоохоронних органів. Так, ніби саме міністерство не має повноважень звернутися від свого імені до тих самих органів, чи викладена у зверненні проблема взагалі ніяк їх не стосується.
Щоправда, після активного суспільного резонансу та втручання Кабінету міністрів становище з митним контролем м’ясопродукції, кажуть, трохи поліпшилося, та все одно навряд чи можна назвати його ідеальним. Дешева свинина невідомого походження із полиць магазинів повністю не зникла. Складається враження, ніби хтось на вищих щаблях влади особисто зацікавлений у подальшому функціонуванні нелегального ринку м’яса.
Закон не для усіх
Недавно Кабінет Міністрів України схвалив рамковий проект Закону «Про управління відходами», розроблений Мінприроди за участі іноземних експертів та консультантів. Наразі він зареєстрований у Верховній Раді під № 10411 і перебуває на розгляді профільного комітету. Щоправда, на порозі новий склад парламенту, комітету та й уряду зрештою… Чи скоро у «нових облич» буде змога дістатися до розгляду документу — невідомо.
Але найгірше навіть не це. В АТУ вважають, що законопроект ніяк не вирішує питання утилізації відходів тваринного походження, що загрожує подальшим погіршенням епізоотичної ситуації.
Судіть самі: у переліку виключень, яких цей документ не стосується, якраз вказано відходи фекалій, побічні продукти тваринного походження, а також туші тварин, забитих з метою зменшення епізоотичних хвороб. Відповідно поза законом опиняються сфера утилізації тваринних відходів та виділення бюджетних коштів на цю мету.
А ці гроші якраз дуже потрібні! Про це свідчить відповідь Держпродспоживслужби на запит Асоціації тваринників України: «Утилізацію відходів тваринного походження здійснює ДП «Укрветсанзавод», до складу якого входять 18 філій, які розташовані в 15 областях України. На цей час 6 філій не працює, частина діє не на повну потужність».
І далі не менш цікаво: 2014 року «ДП «Укрветсанзавод» було профінансовано за бюджетною програмою «Заходи з боротьби зі шкідниками та хворобами сільськогосподарських рослин, запобігання розповсюдження збудників інфекційних хвороб тварин» у сумі 3000,00 тис. грн, при цьому використано 2145,89 тис. грн… За період 2015–2019 років ДП «Укрветсанзавод» коштів із державного бюджету на фінансування будівництва та реконструкцію підприємств з утилізації відходів тваринного походження та закупівлю обладнання не отримувало». Звідси зрозуміло, чому обладнання на філіях спеціалізованого державного підприємства давно застаріле та потребує оновлення.
Отже, як бачимо, процес перетворення свині на вид, що вимирає, в Україні проходить успішно…
Володимир КОЛЮБАКІН, спеціально для газети "Агробізнес Сьогодні"
