Отримані дані характеризують хімічний склад зеленої маси люцерни посівної різних укосів у фазу бутонізації — початок цвітіння, зміну вмісту та співвідношення структурних вуглеводів під час виготовлення сіна, кормову цінність, яка оцінюється не лише вмістом основних поживних речовин, а також показником НДК та кількістю легкодоступних вуглеводів.
Під час встановлення оцінки поживної цінності кормів використовують систему зоотехнічного аналізу, яку розробили німецькі вчені Генненберг і Штоман. Найбільшим сумнівам у ній піддаються показники сирої клітковини та безазотистих екстрактивних речовин. А тому в сучасній практиці під час розрахунків поживності корму і розробки раціонів враховують окрім сухих речовин, сирого протеїну, сирого жиру, сирої золи, показники нейтрально-детергентної клітковини (НДК) і вміст неструктурних вуглеводів (НСВ). Особливої уваги заслуговує показник НДК — індикатор якості, енергетичної цінності, перетравності, поживності корму рослинного походження, а в основі цього лежить уміст і співвідношення геміцелюлози, целюлози, лігніну. Зрозуміло, що структура клітковини під час розвитку та росту кормових культур змінюється, а тому важливо вибрати оптимальний період для використання та заготівлі їх зеленої маси, на що вчені звертають особливу увагу. Слід пам’ятати, що депресивна дія клітковини значною мірою залежить від умісту саме лігніну. Нема потреби доводити, що зелена маса кормових культур за вмістом поживних та біологічно активних речовин не має собі рівних, а собівартість кормової одиниці є найнижчою. Водночас ці корми не лише позитивно впливають на продуктивність тварин та якість продукції, а також покращують їх здоров’я і репродуктивну здатність. Зелена маса люцерни посівної до того ж є надзвичайно цінною, адже як усі бобові трави багата на вміст протеїну, вітамінів та мікроелементів, а також широко використовується для виробництва грубих та соковитих кормів. При цьому одним з основних чинників впливу на якість сіна силосу та сінажу є фаза стиглості та час скошування. Адже вміст та співвідношення основних поживних речовин та вуглеводних фракцій змінюється швидко і також впродовж тривалості фази.
Виробництво кормів із багаторічних бобових трав, в яких органічно поєднано високий вміст протеїну і його збалансованість за амінокислотним складом, заслуговує на особливу увагу. Люцерна є лідером серед багаторічних бобових трав. Метою проведених досліджень було дослідити, як перерозподіляються основні поживні речовини та вуглеводні фракції у сухій речовині зеленої маси цієї культури під час росту та розвитку. Азот визначали методом К’єльдаля, сирий жир — методом його екстрагування органічним розчинником нефрасом, сиру золу — методом сухого озолення. Вміст сирої клітковини визначали за Генненбергом та Штоманом, а НДК і КДК — із використанням нейтрального та кислотного детергентів. Легкорозчинні вуглеводні фракції вивчали із застосуванням екстрагування, гідролізу та фотометричного визначення щільності.
Під час годівлі тварин до уваги беруть уміст сухих речовин у кормі, при цьому поїдання залежить від її складу, а перетравність в організмі — від якості та співвідношення поживних складових. Люцерна посівна надзвичайно цінна багаторічна кормова культура. Якщо погодні умови сприятливі, то з неї можна отримати до чотирьох і більше укосів. При цьому зелена маса кожного з укосів цінна по-різному, адже характеризується певним вмістом основних поживних речовин та вуглеводних фракцій. Звичайно, вона має загальну характеристику вмісту поживних речовин, але вплив погодних умов вносить свої корективи. Дослідження хімічного складу зеленої маси та сіна люцерни посівної з різних укосів, проведених у фазу бутонізації — початок цвітіння, це підтверджують. Перше скошування проведено у першу декаду травня, друге — у другу декаду червня, третє — у другу декаду липня, четверте — у другу декаду серпня. Спостережено, що фази розвитку рослин люцерни посівної перед першим укосом були тривалішими на 2–3 доби, а температурні режими нижчі на 4–5 °С (рис. 1).
Рис. 1. Уміст основних поживних речовин у зеленій масі люцерни посівної у фазу бутонізації — початок цвітіння, % у перерахунку на абсолютно суху речовину
Зелена маса люцерни перших трьох укосів за хімічним складом була майже однакова. Вміст сирого протеїну був на рівні 23,0% сухої речовини, сира зола — 4,0%, сира клітковина — 20,0% і на 17% більше нейтрально-детергентної. Зелена маса четвертого укосу мала нижчий вміст протеїну і більше клітковини. Показник останньої відповідав 24,03%, тоді як НДК — 29,05%. Відповідно, вміст легкорозчинних вуглеводів був нижчим, що підтверджують показники БЕР і НСВ, а також проведені визначення вмісту та співвідношення вуглеводних фракцій у сухій речовині зеленої маси люцерни посівної різних укосів (табл. 1).
Таблиця 1. Вуглеводні фракції у зеленій масі люцерни посівної, % у перерахунку на абсолютно суху речовину
Вміст структурних вуглеводів був більший порівняно з першим укосом на 16%, з другим — на 20%, третім — на 27%. При цьому вміст геміцелюлози був приблизно на одному рівні, тоді як вміст целюлози вищий в середньому на 22%, а лігніну майже у два рази. Вміст легкорозчинних вуглеводів у зеленій масі четвертого укосу був найнижчим, в середньому на 8,5% і значною мірою внаслідок крохмалю. Адже вміст цукру був майже на одному рівні, а як порівняти із зеленою масою другого укосу — практично однаковий.
Сіно, виготовлене зі скошеної зеленої маси люцерни посівної різних укосів, мало дещо інший хімічний склад. Найбільше сирого протеїну в сіні другого укосу — 22,03% сухої речовини, третього і четвертого укосів — 21%, а першого — лише 18,00%. Водночас вуглеводний склад останнього характеризується вищим вмістом неструктурних — розчинних вуглеводів, зокрема цукру. Це підтверджують і показники БЕР та НСВ (рис. 2).
Рис. 2. Уміст основних поживних речовин у сіні люцерни посівної у фазу бутонізації — початок цвітіння, % у перерахунку на абсолютно суху речовину
Вивчаючи вміст і співвідношення вуглеводних фракцій у сіні із зеленої маси люцерни посівної різних укосів, встановлено, що кількість легкорозчинних вуглеводів із кожним укосом має тенденцію до зниження, як і вміст крохмалю (табл. 2).
Таблиця 2. Вуглеводні фракції у сіні з люцерни посівної, % у перерахунку на абсолютно суху речовину
Вміст структурних вуглеводів, навпаки, з кожним укосом підвищується, причому завдяки целюлозі та лігніну. Різниця між їх умістом у сіні першого і четвертого укосів становила 4,76% і 4,30% відповідно.
Якщо порівнювати хімічний склад зеленої маси із сіном, то в ній суттєво вищий вміст сирого протеїну — 21,5–23,6% проти 17,8–22,0% і неструктурних вуглеводів 21,58–19,97% проти 20,70–16,82%, але нижчий уміст структурних вуглеводів — 24,79–28,95% проти 26,46–35,57%. Практично без змін залишаються показники вмісту сирого жиру і золи.
Під час встановлення поживності зважали на вміст нейтрально-детергентної клітковини і неструктурних вуглеводів. Отримані показники кормових одиниць і обмінної енергії були більш точними і для зеленої маси перших трьох укосів майже на одному рівні. Зелена маса люцерни посівної четвертого укосу характеризувалася нижчим на 5% показником кормових одиниць і обмінної енергії — на 3,5% (табл. 3).
Таблиця 3. Поживність зеленої маси люцерни посівної у 1 кг сухої речовини
Сіно, виготовлене із зеленої маси люцерни посівної, з кожним укосом мало нижчі показники кормових одиниць і обмінної енергії. Вміст перетравного протеїну коливався в межах 155–170 г/кг сухих речовин зеленої маси і 128–159 г/кг сухих речовин сіна з люцерни посівної.
Балансові досліди на вівцях дали змогу вивчити, як перетравлюються основні поживні речовини і вуглеводні фракції сіна люцерни посівної, виготовленого із зеленої маси різних укосів у організмі тварин. Досліди проведено за схемою груп періодів по чотири тварини у групі з дотриманням усіх вимог балансових досліджень. З відібраних зразків корму, залишків, калу та сечі формували середні зразки, проходили підготовку до вимірювань, визначали показники згідно з нормативними методиками, отримані дані аналізували. Врахувавши вміст сухих і органічних речовин, сирого протеїну, сирого жиру, сирої клітковини та золи встановлено коефіцієнти перетравності основних поживних речовин практично на одному рівні для сіна люцерни посівної перших трьох укосів. Проте з кожним укосом спостерігається тенденція до їх зниження, а сіно четвертого укосу перетравлюється помітно гірше попередніх трьох (табл. 4). Особливо суттєва різниця у перетравності сирого жиру та не структурних вуглеводів, про що свідчить показник БЕР.
Таблиця 4. Коефіцієнти перетравності в організмі овець, %
Перетравність сирої клітковини була в межах 67–70%, і значної різниці між коефіцієнтами не спостерігали, хоча тенденція зниження з кожним укосом є. Серед структурних вуглеводів найкраще перетравлювалася геміцелюлоза, що підтверджують коефіцієнти перетравності сіна другого укосу — 81%, першого —80%, третього та четвертого — 78%. Перетравність целюлози з кожним укосом знижувалася з 84% першого і другого до 80% четвертого. Згодовуючи сіно тваринам, слід пам’ятати, що структурні вуглеводи є джерелом енергії в організмі дійних корів, а на кінцевому етапі вони є попередниками жиру в молоці, особливо це спостерігається за використання організмом тварини целюлози. І як свідчить практика, економічно недоцільно згодовувати високоякісні корми низькопродуктивним тваринам, але ще недоцільніше годувати неякісними кормами високопродуктивні тварини. Тому під час виробництва сіна з різних укосів варто визначатися, яким тваринам згодовувати яке сіно.
Показники поживності зеленої маси люцерни посівної четвертого укосу у фазу бутонізації нижчі, як порівняти з першими трьома укосами, а вміст структурних вуглеводів найвищий. Такий укіс проводять у другій декаді серпня, яка характеризується вищими температурами та меншою кількістю опадів, як наслідок, зелена маса цього укосу має низький вміст легкорозчинних вуглеводів, а саме крохмалю, та містить більше целюлози й лігніну.
Сіно, виготовлене із зеленої маси люцерни посівної перших трьох укосів, характеризується схожим вмістом легкорозчинних та структурних вуглеводів, а сіно, отримане із зеленої маси люцерни посівної четвертого укосу, має нижчий вміст крохмалю та вищий вміст целюлози і лігніну.
Л. П. ЧОРНОЛАТА, канд. с.-г. наук,
Інститут кормів та сільського господарства Поділля НААН
