Також збудник має виражену сенсибілізуючу дію на організм тварин. Наслідком інтоксикації стає порушення гемодинаміки, ураження нервової системи, гостра серцева і легенева недостатність, що може призвести до загибелі від асфіксії. Бактерії мають термостабільний токсин і продукують термолабільний токсин, який належить до групи гемолізинів. Іншими факторами вірулентності ієрсиній є адгезивність та інвазивність: здатність прилипати до клітини, проникнення і розмноження у ній. Завдяки цим властивостям розвивається комплекс порушень функцій організму тварин, зокрема, катарально-геморагічні процеси на слизових оболонках кишечнику, верхніх дихальних шляхів, матці; серозно-гнійне запалення кон’юнктиви, вуха, вим’я. У паренхіматозних органах вплив токсинів спричиняє розвиток зернистої і жирової дистрофії, гіперпластичних (селезінка) процесів. Ураження мікроциркуляторного русла карункулів матки сприяє виникненню абортів.
Вивчення симптомокомплексу, що виникає у різних тварин при експериментальному і спонтанному ієрсиніозі, дозволило з’ясувати основні клінічні ознаки хвороби. Встановлено, що у тварин різних видів і вікових груп захворювання проявляється неоднаково. Особливо часто уражується молодняк, у якого інфекційний процес протікає більш гостро, нерідко у септичній формі.
При вивченні особливостей перебігу кишкового ієрсиніозу у великої рогатої худобивстановлено, що у молодняку хвороба перебігає в гострій формі з симптомами розладу шлунково-кишкового тракту, рідше - з артритами і бронхопневмонією.
У телят захворювання супроводжується розвитком хронічної катаральної бронхопневмонії, спостерігається кашель, нежить, риніт, витікання із носової порожнини ексудату з домішками крові. Підщелепні лімфатичні вузли в таких випадках збільшені. При аускультації у телят виявляють хрипи. У багатьох хворих спостерігається задишка. Крім того, у тварин виявляють кон’юнктивіти, отити, опухання колінних, скакальних, тазостегнових суглобів, що призводить до виникнення кульгавості. Хворі телята пригнічені, відмовляються від корму. В подальшому у них розвиваються ознаки гастроентероколіту, який супроводжується тенезмами і болем у ділянці черевної порожнини.
У корів хвороба частіше проявляється латентно, при загостренні виникає діарея, аборти, мертвонародження, мастити. Крім того, спостерігається опухання суглобів. При обстеженні телят, що народилися від корів позитивно реагуючих на ієрсиніоз, виявлено ознаки м’язової слабкості - не піднімаються на кінцівки, тварини відмовляються від смоктання молозива в перші години життя, виникає ураження дихальних органів (важке дихання, кашель), спостерігаються ознаки діареї.
У ягнят, що позитивно реагували в діагностичних титрах з ієрсиніозними антигенами, хвороба клінічно проявляється ознаками діареї, пригніченням і погіршенням споживання корму.
У кіз у багатьох випадках встановлюються високі титри до ієрсиніозних антигенів, проте клінічні ознаки хвороби, притаманні для кишкового ієрсиніозу інших тварин, виявляють рідко.
У свиней патологія характеризується більш яскраво вираженими клінічними ознаками. Хвороба може охоплювати велику кількість тварин. Поряд з клінічно вираженими формами захворювання спостерігається асимптомний перебіг і бактеріоносійство (не тільки в кишечнику, а й у глотці). Найбільш чутливі до кишкового ієрсиніозу поросята від’ємного віку та підсвинки, в яких хвороба перебігає як гостро, так і хронічно. Гостре захворювання супроводжується підвищенням температури тіла на 0,3-0,5?С, прискоренням пульсу і дихання, анорексією, діареєю. У період розвитку хвороби пронос межується із запором, виникають ознаки пневмонії. Шкіряні покрови - в стані геморагічного діатезу, іноді дисциркуляторні порушення з боку судин шкіри черева. Кон’юнктива гіперемійована, з кутів очей виділяється слизисто-гнійний секрет із домішкою крові. У цей період частина тварин гине, а у поросят, що одужали, часто спостерігається хронічне запалення кишечнику. Хронічний перебіг, крім того, характеризується артритами, кульгавістю, дерматитами.
У свиноматок нерідко спостерігається порушення функцій відтворення, незаплідненість, мертвонародженість, аборти і мастити, а при експериментальному інфікуванні реєструють випадки сверблячки.
У кроликів початок захворювання, як правило, супроводжується втратою апетиту, розвитком кахексії протягом 2-10 тижнів. За 2-4 доби до смерті у цих тварин виникає анорексія, і різко виражена пригніченість, ознаки діареї.
Патологоанатомічні зміни. При ієрсиніозі в паренхіматозних органах знаходять множинні міліарні вузлики, що за морфологією є гранульомами з центральним некрозом і гнійним розплавленням, які дуже нагадують туберкульозні горбики. Гранульоми знаходять у печінці, селезінці, легенях, нирках, м’язах. У центрі гранульоми спочатку утворюється сметаноподібна речовина, що згодом ущільнюється, але не вапнується. Капсула у вузликах чітко виражена, має рівну внутрішню поверхню. У лімфатичних вузлах (шийні, мезентеріальні, колінної складки та інші) знаходять також гранульоми на різних стадіях розвитку. У коней виникає виразковий лімфангіт. У гризунів некрози виявляють також у стінці кишечнику, а в легенях - емфізематозні ділянки, збільшення печінки, гіперплазію і горбистість селезінки. В овець ураження найчастіше виявляють у легенях та лімфатичних вузлах, рідше в печінці, селезінці та нирках. У птиці при гострій формі хвороби відмічається характерне запалення кишечнику і гіперплазія селезінки.
При кишковому ієрсиніозі встановлюють ураження очей (серозно-гнійний кон’юнктивіт), вух (зовнішній серозний отит), шкіри (геморагічний діатез і дерматит), вим’я (серозно-катаральний мастит). На розтині у різних продуктивних і лабораторних тварин знаходять ураження шлунково-кишкового тракту (катарально-геморагічний гострий ентероколіт, абомазит, дифтеритичний ентероколіт і фібринозний некроз кишечнику), легень (гіперемія, абсцеси, некрози), печінки (зерниста, жирова дистрофія, абсцеси, гранульоми, некрози), селезінки (гіперемія, гіперплазія, абсцеси, некрози), нирок (гострий негнійний гломерулонефрит, некроз, нефросклероз), матки (катарально-геморагічний ендометрит), лімфатичних вузлів (серозно-катаральний лімфаденіт), суглобів і синовіальних сумок (серозний артрит, тендовагініт). У природних порожнинах - запальна рідина викликає серозно-катаральний плеврит і перитоніт.
Діагностика. Діагноз встановлюється на основі клініко-епізоотологічних, патоморфологічних даних і лабораторних досліджень.
У лабораторії досліджується патологічний матеріал (лімфатичні вузли, шматочки уражених органів), проводять мікроскопію мазків та мазків-відбитків з патологічного матеріалу, висіви на живильні середовища, виділення та ідентифікацію збудника хвороби, постановку біологічної проби; проводять серологічні дослідження у РА сироваток з ієрсиніозними антигенами з «Набору компонентів для серологічної діагностики ієрсиніозів тварин» (м. Харків, ННЦ ІЕКВМ, ТУ 46.15.091-95) згідно з «Тимчасовою настановою із застосування набору компонентів для серологічної діагностики ієрсиніозів тварин», затвердженої ГУВМ з Держінспекцією 16 листопада 1995 року за №15-14/52; використовують також ІФА (для діагностики псевдотуберкульозу), ЕLISА.
Профілактика захворювання. Засоби специфічної профілактики при ієрсиніозі не розроблені. В тваринницькому господарстві, де формується антропургічне вогнище ієрсиніозу, необхідно слідкувати за захворюваністю поголів’я і приймати ветеринарно-санітарні заходи щодо правильного утримання тварин і зниження інфікування навколишнього середовища.
Заходи боротьби з ієрсиніозною інфекцією грунтуються на проведенні комплексу організаційно-господарських, ветеринарно-санітарних і зоогігієнічних заходів, що забезпечують підвищення резистентності організму тварин, а також попередження зараження новонароджених збудником хвороби через об’єкти зовнішнього середовища; виключення можливості заносу в господарства збудників з інфікованими тваринами і кормами; утворення оптимальних умов утримання і годування тварин; дотримання ветеринарно-санітарних правил збирання і використання тваринницьких стоків і гною для добрив; контроль сировини і продуктів тваринного походження на ієрсиніоз.
При наявності діареї нез’ясованої етіології у тваринницькому господарстві (особливо, у молодняку), а також ураженні легень і суглобів тощо необхідно проводити бактеріологічне дослідження з метою виявлення збудника хвороби.
При виявленні інфекції хворих тварин ізолюють і лікують, у тваринницькому приміщенні проводять дезінфекцію і дератизацію. Режими дезінфекції і хімічні препарати, рекомендовані «Ветеринарним законодавством» при колібактеріозі молодняку сільгосптварин, можуть бути використані при ієрсиніозі, позаяк стійкість ієрсиній до дезінфікуючих препаратів і теплових впливів нижча, ніж у кишкової палички.
Ефективною вважають дезинфекцію 2%-м розчином формальдегіду, або 4%-м гарячим (70?С) розчином їдкого натру, чи освітленим розчином хлорного вапна, що містить 3% активного хлору, або 2%-м розчином перекису водню з додаванням 0,1%-ї молочної кислоти. Витрати розчину - 1 л на 1 м3 поверхні, експозиція - 3 год. Залишки деззасобів у клітках для телят і в стійлах для корів необхідно змивати водою.
Утелят захворювання супроводжується розвитком хронічної катаральної бронхопневмонії, спостерігається кашель, нежить, риніт, витікання із носової порожнини ексудату з домішками крові
У корів хвороба частіше проявляється латентно, при загостренні виникає діарея, аборти, мертвонародження, мастити
У свиноматок нерідко спостерігається порушення функцій відтворення, незаплідненість, мертвонародженість, аборти і мастити, а при експериментальному інфікуванні реєструють випадки сверблячки
