Якій системі утримання надати перевагу - важливе питання для керівників тваринницьких господарств. Загалом і в Україні, і за її межами в молочному скотарстві переважно зустрічається два способи утримання поголів’я: прив’язне та безприв’язне. Кожен із цих методів має як свої переваги, так і недоліки.
Прив’язне утримання молочної худоби до недавнього часу було основною системою у скотарстві. Перевагою цього методу порівняно з безприв’язним є те, що за кожною визначеною групою тварин закріплюється певний обслуговуючий персонал. Такий індивідуальний підхід дозволяє отримувати від корів вищу на 12-20% продуктивність, а також подовжувати строк їхнього господарчого використання на 2-3 лактації при оптимальній організації праці. Додатково полегшується спостереження за коровами, тож виявлення травмувань і поява захворювань реєструється швидше.
Стійлова система утримання протягом усього року здебільшого практикується у регіонах з інтенсивним рослинництвом при значній розораності землі. Це пояснює, чому на старих товарних комплексах іще за часів Радянського Союзу цей метод утримання у системі тваринництва як додатку до основного виду діяльності - рослинництва, мав найбільше розповсюдження.
Для організації прив’язного утримання доцільно використовувати дво- та чотирирядні корівники з відповідним наповненням їх по 100 та 200 голів ВРХ, при розташуванні в одному рядку не більш як 50 тварин. При прив’язному утриманні корови переважно видоюються із використанням молокопроводу та переносних доїльних апаратів безпосередньо на місці їхнього утримання, або ж за відсутності механізації - вручну. Для роздачі комбікормів застосовують кормороздавачі, для видалення гною - скребкові транспортери. З метою полегшення прибирання підлоги під тваринами з-під гною, її роблять зі схилом у 1-2° у бік гнойового проходу, а в якості матеріалу для підлоги використовують керамзит, бетон, асфальт тощо.
Зважаючи на жорсткість матеріалу, на якому повинні відпочивати тварини, при прив’язному утриманні велику увагу слід звертати на підстилку, в якості якої можна розкидати солому чи тирсу.
Зоогігієнічні вимоги у корівнику з прив’язним утриманням наступні: взимку температура повітря там не повинна падати нижче 10°С, відносна вологість повітря має утримуватися у межах 75%, а вміст таких шкідливих газів як вуглекислоти та аміаку не повинні перевищувати 0,25% та 0,2 мг/л відповідно. Важливо пам’ятати, що при прив’язному утриманні корови зазвичай страждають на гіподинамію - недостатність руху. Тож для профілактики негативних впливів прив’язного утримання тваринам необхідно організовувати двічі на добу прогулянки. Це сприяє укріпленню здоров’я поголів’я, а також є необхідним для нормальної роботи системи органів відтворення. При цьому вигульні двори можна облаштовувати вздовж стін корівника або розташувати їх подалі, поєднавши з літнім табором. На вигульному дворі норма площі у розрахунку на одну корову становить 8 м2 при твердому покритті або ж 20-25 м2 без покриття. Оскільки тварини на вигулі можуть перебувати доволі довго, важливо ставити там годівниці з розрахунку фронту годівлі у 0,8 м на корову, а також встановлювати навіси для захисту від дощу та сонця. Влітку при прив’язному утриманні корови отримують зелений корм у вигляді підкормки на вигульних майданчиках, взимку годівля відбувається у приміщенні з використанням індивідуальних годівниць та автопоїлок.
Загалом залежно від умов у господарстві як окремі варіанти можуть застосовуватися стійлова, стійлово-таборна, пасовищно-стійлова та пасовищна системи утримання худоби.
Стійлове утримання ВРХ протягом всього року вимагає від господарства достатньої заготівлі необхідних на зиму кормів: силосу, сіна, соломи тощо, а також організацію зеленого конвеєру влітку зі згодовуванням тваринам зеленої маси кормових культур із додаванням концентратів. Така система рекомендована для господарств із максимальною розораністю земель та мінімальною кількістю природних кормових угідь.
Залежно від природнокліматичних та господарчих умов прив’язне утримання має свої особливості. Утримання корів, наприклад, на прив’язі в стійловий період може комбінуватися із пасовищним влітку.
Стійлово-пасовищне утримання худоби взимку базується на згодовуванні тваринам силосу, сіна та соломи, а влітку - використання природних пасовищ разом із кормом культур зеленого конвеєру з додаванням концентратів. Система рекомендована для господарств із достатніми площами під природними кормовими угіддями та пасовищами у регіонах з достатньою кількістю опадів. Також наявність природних сінокосів та посівів культурних кормових трав спрощує господарствам заготівлю у необхідному обсязі сіна на зимовий період. При стійлово-пасовищному утриманні з травня по вересень худоба утримується на пасовищі і може додатково отримувати зелений корм із посівів кормових культур. Саме на цей період припадає одержання 50-60% річного виробництва господарством молока.
При стійлово-таборній системі ВРХ утримується у стійлах на прив’язі та в літніх таборах із ранньої весни до пізньої осені зі згодовуванням зеленого корму та силосу, якщо пасовища розташовані далі аніж 2-2,5 км від ферми. Завеликі відстані для щоденного перегону худоби є додатковим навантаженням на організм і можуть зменшувати молочну продуктивність. При цьому місця розташування таборів обирають на сухому піднятому місці, неподалік від місць вирощування кормових культур та джерел водопостачання. Майданчик з усіх боків облаштовується годівницями для згодовування зеленої маси, додавання мінеральних кормів, поїлками та навісами. У літніх таборах встановлюють переносні доїльні установки, а також забезпечують регулярне перевезення молока до місць первинної обробки та зберігання. Силос тваринам згодовують до початку пасовищного періоду, допоки господарство іще не має достатньо зеленого корму, а також починаючи з серпня-вересня, коли об’єми свіжої зеленої маси зменшуються.
Суть системи пасовищно-стійлового утримання худоби полягає у годівлі тварин шляхом їхнього випасання на природних та штучних (посівних) покращених пасовищах із використанням зеленого корму з культур зеленого конвеєру, тобто з підкормкою у стійлі. Практикується система у господарствах із достатньою кількістю природних та покращених пасовищ. Потреба тварин у зеленому кормі з посіяних культур визначається періодом їхньої вегетації на час скошування та кормовими і поживними якостями. На випасах тварин слід утримувати з початку пасовищного періоду, властивого певному регіону. Після того, як трави починають грубшати, корів повністю переводять на корми попередньо розробленого зеленого конвеєру. Зазвичай, із другої половини серпня корови з молодняком повинні випасатися на пасовищі, та у якості основного корму отримувати підкормку.
Пасовищне утримання практикують у господарствах із великими площами під природними та покращеними пасовищами. При цій системі розробка зеленого конвеєру набуває особливо великого значення. З цією метою для кожної групи худоби відводять перелік різних за складом трав та часом посіву ділянок. В першу чергу, тварин випасають на пасовищах, які швидко вигорають, розташованих на підвищених місцях, пізніше їх переводять до рівнинних та низинних пасовищ, з серпня-вересня використовують підкормки. Встановлено, що пасовищне утримання позитивно впливає на репродуктивну функцію корів, що, з одного боку, пов’язано з достатнім моціоном, а з іншого боку, - з вмістом поживних речовин у зеленому кормі. Але не слід забувати, що для високопродуктивних корів навіть при пасовищному утриманні на високоякісних пасовищах необхідна мінеральна підкормка та певна частка енергії, що поступатиме з концентрованими кормами. До того ж встановлено, що для задоволення власних потреб корови повинні мати змогу споживати до 60 кг зеленого корму на добу, нетелі - 45-55 кг, молодняк старший одного року - 15-20 кг, і молодше року - 10-15 кг. Отже, якщо пасовище не в змозі забезпечити такого об’єму зеленого корму для худоби, незважаючи на сезон необхідно додавати сіно, силос та інші соковиті корми поряд із концентратами.
Для попередження захворювання корів та виникнення проблем із молоковіддачею та якістю молока особливо великої уваги потребує переведення тварин від стійлового до пасовищно-табірного утримання і навпаки. Зміна звичайних обставин, до яких худоба звикає протягом певного часу, пов’язана з великим стресом, особливо яскраво негативний вплив від якого може проявитися при раптовій зміні годівлі. У зв’язку з різким переведенням тварин на зелені корми після стійлового періоду часто можуть спостерігатися розлади травлення, через невисоку поживність зеленої маси без додавання концентратів може падати продуктивність. Особливо небезпечним для ВРХ є згодовування занадто вологої зеленої маси, на пасовищі або з укосу після дощу. Це може призводити до розвитку тимпанії передшлунків і навіть загибелі тварин, якщо своєчасно не буде вжито відповідних заходів.
При переведенні корів після пасовищного періоду до консервованих кормів, особливо при їх поганій якості, можуть помічатися різного роду токсикози та отруєння, а також порушення нормальної роботи передшлунків. Зрозуміло, що погана якість кормів негативним чином відбивається на якості молока, що буде стосуватися як його якісного складу, так і вмісту сторонніх речовин. Отже, для попередження проблем із травленням переводити ВРХ з різних місць утримання слід із максимальним усуненням стресових факторів, особливо це стосується змін у годівлі. Переходити з зелених кормів до консервованих і навпаки слід шляхом поступової зміни раціону, додаючи нові корми частинами. Протягом усіх сезонів необхідно піклуватися про повноцінність раціону та відповідність його поживності потребам корів, згідно з їхньою продуктивністю. На пасовищі корови також мають споживати всі поживні речовини у повній мірі.
Велику увагу слід звертати на забезпеченість макро- і мікроелементами та вітамінами, для чого необхідно точно знати якісні характеристики як консервованих, так і зелених кормів. Тільки таким чином зміни умов утримання відповідно до технологічних вимог кожного з методів не будуть зумовлювати негативний вплив на здоров’я та продуктивність тварин, а дозволять повною мірою використовувати його позитивні сторони.
Враховуючи основний недолік прив’язного утримання - низьку ефективність використання праці та певні проблеми з відтворенням стада, цей метод утримання потребує подальшого вдосконалення щодо комплексної механізації та автоматизації основних процесів: доїння, годівлі, прибирання та утилізації гною. Більшу увагу необхідно приділяти також організації активного моціону для тварин у стійловий період. Варто зауважити, що у більшості країн Європи прив’язне утримання великої рогатої худоби практично втратило своє значення і зустрічається тільки інколи, на вже доволі застарілих підприємствах. Встановлено, що такий метод утримання не відповідає природнім потребам тварин у русі та контакті з іншими членами стада, не забезпечує високу продуктивність тварин при використанні менш досконалих пристроїв для доїння, не дозволяє тримати високий рівень запліднюваності по стаду без моціону, не кажучи вже про те, що один із найдорожчих засобів виробництва на європейських підприємствах - праця - використовується найменш ефективно.
Продовження у наступному номері.
