- Пане Ярославе, шиншиловодство - це одна з наймолодших галузей звірівництва в Україні. Ваше господарство стало першопрохідцем у цій сфері. Наскільки важко було працювати першими?- Перш за все, варто сказати, що кожне будівництво починається з «фундаменту». У нашому випадку цим фундаментом був досвід - річ, яку не можна купити, а лише набути працею та часом. На початку роботи найбільше не хотілося розчаруватися. Я розумів, що можна натрапити на різні, так звані, підводні камені, труднощі, котрі б могли дати негативний результат і змусили б засумніватися у тому, що я розпочав справді «свою» справу.
Труднощі на початку роботи виникали через мовний бар'єр, адже розпочинали ми зі співпраці з Німеччиною. Спілкуватися через перекладача можна тільки на побутовому рівні, а у нашому випадку мова йшла про технологію. Часто бувало таке, що ставлячи запитання, я не міг отримати повної відповіді, адже переклад не в змозі передати всі тонкощі та нюанси. А тому майже місяць довелось працювати в Німеччині на фермі, щоб очно навчитися цієї справи. Спільними зусиллями ми подолали цю перешкоду, і через короткий час після того, як до нас приїхали перші тваринки, ми змогли побачити хороші показники народжуваності та менший відсоток відходу. Тоді я вирішив придбати ще звірят, і вже майже 20 років займаюся розведенням шиншил та успішно впроваджую цю справу на території країн СНД.
- Що підштовхнуло Вас до розведення шиншил?
- Шиншила - це єдина тварина, якої не було у Радянському Союзі. Чому? Тому що вона не колгоспного рівня. Шиншиловодством не можна займатися колективно. Розведення шиншил - це приватний бізнес в доброго господаря, ним треба відповідально займатися і віддаватися цій справі.
Шиншиловодством я зацікавився на одній із виставок, але не як способом заробити гроші, а як цікавою і незвичною для нашої держави справою та новим напрямом сільськогосподарського виробництва. Я зрозумів, що це «моє» - гарний лагідний звірок, не пахне, не потребує великих площ… Все, що треба - догляд і стабільна годівля. Вже трохи згодом я вивів формулу успіху шиншиловода - генетика, селекція, мікроклімат, стабільні та якісні корми і частинка серця. Важливо, щоб цей ланцюжок був цілісним, бо як тільки випаде хоч одна ланка, то кінцевого результату не буде. Зрозуміти це допоміг досвід європейських країн. Зустрічаючись зі звіроводами Німеччини, Чехії, Польщі, я зрозумів, що світ потребує господарств такого типу, в розвинутих країнах активно працюють над розвитком шиншиловодства - як господарства, так і наука й державні структури. А у нас на той час не було зовсім нічого - шиншиловодство було білою плямою на всьому пострадянському просторі. Отакий комплекс причин, збігу обставин, внутрішнього чуття, зовнішніх чинників і підштовхнув мене до шиншиловодства.
Зазначу, що на той час розводити шиншил було дуже дорого: приблизно $3 тис. коштувало купити сім’ю шиншил - 4 самки і самця. Через це було багато скептиків, які не вірили в успіх, але я займався улюбленою справою і це давало мені натхнення і силу для подальшої віддачі, для подолання перешкод і досягнення успіху.
- Пане Ярославе, чи кожен може займатися шиншиловодством? Що потрібно тварині для життя у господарстві та які основні вимоги до утримання?
- Перш за все, кожен хто купує шиншил, мусить пройти спеціальне навчання. Образно цей процес можна порівняти з придбанням автомобіля - недостатньо лише права власності на транспорт, треба вміти їздити і дбати про своє майно. Саме тому ми надаємо консультації і продаємо комплект - звірі, корми, навчальна література.
Якщо ж говорити про те, хто може займатися шиншиловодством, то це справді кожен, єдина умова - треба любити цю справу, без цього бізнес успішним не буде. Ще раз хочу наголосити, що шиншиловодство - це справа приватного сектору. Маючи бажання, можна організувати ферму в себе вдома - це і задоволення, і прибуток, і гідна альтернатива різним заробіткам за кордоном.
Площі для шиншил у промисловому розведенні не перевищують 50 м2. Це тварина кліткового утримання, а оскільки клітки можна розмістити кількома ярусами, то на 10 м2 можна тримати навіть до 80 звірків. Обов’язкові невеликі площі, зумовлені необхідністю швидкої ізоляції тварин у випадку надзвичайної ситуації, наприклад, епідемії, адже шиншилу практично нічим не щеплять, єдина вакцина, яку вводять, - від стригучого лишаю. Серед інших умов утримання шиншил, звичайно ж, годівля. Доросла тваринка потребує приблизно 30 г корму на добу. Якщо врахувати те, що на сьогодні кормовиробництво в Україні вже розвинуте (наше господарство також брало в цьому участь, привізши рецептуру кормів з Німеччини), і кілограм корму коштує у межах 5 грн - цього дорослому звіру вистачає на місяць, то у сегменті годівлі шиншила дуже вигідний звір.
Загалом, знову ж таки висловлюсь образно, шиншила потребує таких умов, у яких людина може пити каву - належний обмін повітря, високий рівень санітарії та гігієни, кімнатна температура…
- Шиншила - це тільки цінне хутро…?- Шиншила - це не просто цінне хутро, це - королівське хутро. Воно має свою історію: коли іспанці привезли його у Європу, то носила його лише найвища знать, а за кількістю хутра шиншили на мундирі чиновника визначали його звання і статус; до 18 років принц не мав права носити це хутро… Воно унікальне тим, що з однієї цибулинки виростає 70 ворсинок по 12 мікрон кожна. Такого хутра немає жодна інша істота…
- Від чого залежить якість хутра шиншили?
- Розведення шиншил базується на трьох слонах - якість хутра, народжуваність і виживання. Саме за якістю хутра визначають якість самого звірка. Чим здоровіша тваринка, тим краще у неї хутро. Відповідно, це взаємопов’язано з годівлею. Оцінюючи тваринку, не треба спеціально вивчати її раціон - він у неї на спині. Фахівець за виглядом хутра може відразу сказати, чим звірка годували і чи було дотримано технології годівлі.
- Чи можна аналогічно за виглядом хутра визначити породу тваринки, і які породи нині найпоширеніші - для зоомагазинів і для хутра?
- Так, можна. Порода шиншили - це її забарвлення. Є стандартний колір звірка - чорна спинка, сірі боки та білий живіт, усі інші кольори - це мутація виведена з стандарту. Окрім забарвлення, ціна хутра визначається ще й висотою та густиною ворсу. Якщо ж говорити окремо про кольоровий спектр, на хутрові вироби використовують в основному звірків типу «стандарт». Саме таке забарвлення дає змогу відразу визначити, що виріб зроблений саме з хутра шиншили, і навіть лише на вигляд його неможливо сплутати з жодним іншим. Поєднання темно-сірого та білого, чіткий перехід від одного кольору до іншого, однаковий розмір та забарвлення усіх шкурок - це особливість шиншилового хутра для виготовлення найвишуканіших виробів.
Відповідно для продажу у зоомагазинах таких чітких вимог до кольору звірка немає. Там реалізують шиншил різних порід. Важко визначити, яка найпопулярніша - все залежить від особистих вподобань покупців.
- У формулі успіху шиншиловода Ви виділили генетику та селекцію тваринок. На якому рівні в Україні розвинені ці сегменти розведення шиншил? Де і як Ви вдосконалюєте поголів’я? - На сьогодні це незаповнена ніша шиншиловодства. В Україні на разі немає центрів, які вдосконалюють генетику та селекцію тварин. І загалом на науковому рівні шиншиловодством ніхто не займається. Частково це спричинено відсутністю ресурсів, адже науковий заклад повинен мати ферму, позаяк не можна робити висновок на двох-трьох шиншилах. Проте основна причина, на мою думку, - не розуміння чи небажання розуміти перспективність шиншиловодства. Поки що в аграрному секторі нашої держави перевагу надають, так званій, глобалізації - тим сегментам, де діє принцип «чим більше, тим краще». Але ж є люди, котрі не можуть займатися свинарством чи скотарством… Вони мають змогу організувати невелике господарство, а їхнє виховання чи погляди на життя, чи здоров’я, чи інші чинники не дають змогу займатися пріоритетними для держави, «великими» видами господарств. У таких випадках, розведення шиншил - ідеальний варіант. На жаль, якщо говорити про науковий і державний рівні, то в нас практично нічого не зроблено.
У нашому господарстві є певні напрацювання із селекції та генетики шиншил. Опираючись на власний досвід, я видаю брошури з рекомендаціями, правилами розведення тваринок. Якщо коротко охарактеризувати особливості генетики, то не можна спарювати шиншил з одного виводка до четвертого покоління. Рідне спарювання спричинює спад продуктивності, низьку народжуваність, непридатність використання тварин на плем’я, врешті-решт, зниження якості хутра. Також ми намагаємося контролювати народжуваність. З одного боку, висока народжуваність - це добре, а з іншого, якщо самка часто народжує, то знижується її генетичний потенціал, після восьми окотів підряд потомство не використовують на плем’я а тільки на хутро або «зоо». Цей процес контролювати важко, доводиться шукати «золоту середину», щоб підтримувати на належному рівні народжуваність і зберегти якісну продуктивну самку.
- Пане Ярославе, які є вікові особливості тварин? Коли у шиншили «дозріває хутро», від чого залежить цей процес і які оптимальні фізичні параметри звірків для продажу?- У цьому аспекті розрізняють окремо параметри самця і самки. Якщо довжина для всіх тварин стандартна 19-27 см із хвостом, то щодо ваги та віку є роздільні норми: для продажу самка повинна досягнути 6,5-7 місяців та ваги близько 470 г, самець, як правило, на місяць-два старший і його маса починається з 0,5 кг. Окрім цього враховують також забарвлення та показник народжуваності батьків. Якщо останній на високому рівні, то самця використовують для племінної роботи, адже продуктивність передається генетично.
- На якому рівні в Україні наразі система підготовки шкір: зняття, вичинка тощо? Ваше господарство здійснює такі процедури?
- Ми як засновники галузі на теренах нашої держави, маючи найбільший досвід розведення шиншил в Україні, володіємо і суттєвими технологічними напрацюваннями, а технологія - це загальний обсяг всього, що дає кінцевий результат. Тому якщо говорити про систему підготовки шкурок, то вона входить у загальну технологічну схему вирощування шиншил на хутро. Її рівень приблизно такий самий, як і рівень шиншиловодства в цілому. Ми ж, своєю чергою, навчаємо людей правилам підготовки шкіри, адже цей процес має вимоги до сушіння, до підготовки напівфабрикату, який у кінцевому результаті, буде товаром. Важливо, щоб усі ці процеси проводили правильно, адже мова йде про дорогий товар.
- Пане Ярославе, поділіться своїм досвідом збуту продукції. Чи розвинені в Україні ринки збуту і ч вдається Вам виходити на закордонні?
- Варто сказати, що нині основний процес - це продаж живого звіра, ринок збуту хутра розвинений гірше. Однак в Україні немає організованої системи продажу ні того, ні іншого. Наразі в нас не проводять аукціонів, які сприяли б популяризації шиншиловодства. Це чимала перешкода на шляху розвитку галузі, оскільки немає стимуляційного фактору для розвитку приватних господарств із розведення шиншил. Саме стимуляційні чинники для розширення галузі відіграють ключову роль. До прикладу, недавня фінансова криза стала одним із таких чинників. Як би це дивно не звучало, але кризовий період пішов на користь і нашій справі, і шиншиловодству загалом, оскільки у цей час багато людей втратило роботу чи розчарувалося у сфері своєї діяльності та почали шукати альтернативні шляхи зайнятості. Деякі з них знайшли їх саме у шиншиловодстві.
Якщо ж говорити про закордонні ринки збуту, то я б перефразував - не ми на них виходимо, а вони на нас. Так, починалося все навпаки, але починали ми з 5 звірків, а зараз у базі маємо близько 20 тис. - це тільки офіційно зареєстровані, а кількість тих, яких утримують зовсім дрібні господарства, ми контролювати не можемо. А у європейських країнах господарська діяльність дещо занепала - працюють лише ті, які й працювали 20 років тому, молоде покоління господарством займатися не хоче… Тому складається така ситуація: у нас є тваринки, а у них - ринки збуту. Свого часу я вирішив працювати шляхом «впровадження у маси», щоб відбувся своєрідний природний відбір - відбір доброго господаря. Нині так і складається, але поки що ринок збуту слабо організований. Сподіваюся, що ситуація виправиться, адже точно знаю, що майбутнє шишлили на наших теренах є.
- Які у Вас ще очікування щодо розвитку шиншиловодства і які плани втілюватимете найближчим часом?
- Вже багато зроблено: виготовлення кормів, які непотрібно завозити, власний цеоліт тощо. До прикладу візьмемо один лише факт - шиншили у звичайному піску не купаються, вони віддають перевагу цеоліту, який не містить кремнієвих кристалів, що зрізують ворсинки. У цілому світі цеолітних кар’єрів майже не залишилося, вони є тільки в Казахстані, Вірменії та… Україні. Маю велику надію, що вдасться долучити державні структури до підтримки шиншиловодства. Ми також активно працюємо над створенням організованого збуту на території нашої країни - це спонукатиме не тільки до кількісного збільшення господарств, а й до підвищення якості звірків. Нафта - це чорне золото, бавовна - біле, а шиншила має всі передумови, аби стати сірим золотом для України.
