Періоди лактації
Утворення молока пов’язане із великим функціональним навантаженням на органи травної, дихальної та серцево-судинної систем. Так, варто зазначити, що для утворення лише 1 л молока через судини вим’я повинно пройти близько 500 л крові. Відповідно, чим вища продуктивність корови, тим більшому навантаженню піддається її організм. Молокоутворення протягом часу лактації відбувається нерівномірно. В перші тижні проходить активне зростання продукування молока. При цьому у більшості корів так званий пік лактації або найвищі добові надої досягаються до кінця першого місяця. В окремих випадках пік лактації може зміщуватися на другий чи третій місяці після отелення. Після досягнення свого максимум молокоутворення починає поступово зменшуватися. При цьому корови можуть мати різний за тривалістю час лактації.
Про коротку лактацію говорять, коли її тривалість не перевищує 200 днів, а про довгу - коли вона продовжується понад 300. Оптимальною за тривалістю вважають лактацію у 270–300 днів, після якої тварини переходять у сухостійний період на 45–60 діб, який закінчується отеленням. Подовження або скорочення часу лактації можуть зумовлювати зниження середньодобових надоїв до 15 %, тож надто експериментувати тут не варто. Окрім того, надмірне подовження лактації, як правило, значно ускладнює нормальне відтворення стада. Таким чином, господарство повинне мати чіткий план дій, а проходження самої лактації, періоду сухостою і подальшого отелення можна розглядати як важливе взаємопов’язане коло, рівновага в якому необхідна для досягнення високої продуктивності тварин.Патології періоду отелення
Окрім організаційних моментів, велике значення для забезпечення високої молочної продуктивності має збереження здоров’я молочного стада. Тут на перший план виходять профілактика захворювань під час отелення, найбільш поширеними серед яких є післяродовий парез, затримка посліду та мастит. Ці три найчастіші патології періоду отелення здійснюють найбільший вплив на подальший перебіг лактації і можуть взагалі ставити під питання подальше продуктивне використання тварин. Вони викликаються багатьма різноманітними причинами, серед яких на перший план виходять недоліки у годівлі та утриманні. В свою чергу з них також вибудовується певний взаємопов’язаний ланцюжок ускладнень. При невідповідній годівлі й утриманні корови часто страждають на парез, або залежування, яке може ускладнюватися затримкою посліду та маститом. Хоча такий перехід не завжди має місце, і ці хвороби часто зустрічаються самі по собі в окремих корів. Масові прояви тієї чи іншої патології у стаді мають слугувати вказівкою на вагомі недоліки в управлінні стадом та повинні змусити господарство провести ретельний аналіз своєї роботи.
Післяродовий парез, або залежування (coma puerperalis) представляє собою гострий важкий розлад нервової системи, який виникає раптово, швидко прогресує і проявляється паралічем кишечнику, кінцівок, глотки та язику. Точні причини розвитку парезу у корів досі не встановлені, однак існує кілька теорій, які напевне мають місце всі у комплексі. Так, згідно з теорією гіпоглікемії, післяродовий парез пов'язаний із різким зниженням цукру у крові корови внаслідок посиленої роботи підшлункової залози, яка утворює надлишок гормону інсуліну.
За іншою теорією причиною парезу є гостра гіпокальціємія - зниження рівня кальцію у крові на фоні зростання частки фосфору та магнію. Такий стан спостерігається у результаті посиленого виділення кальцію у вигляді солей з молоком на фоні пригнічення роботи паращитовидних залоз. Також існує думка, що на розвиток захворювання вагомий вплив здійснюють нервові подразники, наприклад, від хемо- та барорецепторів та інших внутрішніх органів, на які здійснюється вплив під час отелення.
За сукупну дію перерахований факторів при виникненні парезу говорить те, що він частіш за все спостерігається у високопродуктивних корів віком 5–8 років. При цьому сприяють прояву захворювання ожиріння тварин та згодовування їм великої кількості білкових кормів у складі раціону. До того ж, залежування часто відмічається у корів, чиє отелення пройшло доволі легко і без значних ускладнень, та від яких очікують високого рівня продуктивності. Окрім цього, той факт, що у теличок парезу практично не буває, а більше страждають тварини на прив’язному утриманні, навіть з рецидивами кожної лактації, говорить про вагому роль системи утримання, а саме такого фактору як моціон у профілактиці даного захворювання.
Зазвичай післяродовий парез, або залежування реєструють у корів в перші три дні після отелення, однак інколи він може виникати і через кілька тижнів чи навіть місяців, або у тільних тварин чи під час пологів, що буває дуже рідко. На початку хвороби тварини пригнічуються, інколи з короткочасними періодами збудження, у них зникає апетит та жуйка. Корови невпевнено рухаються з загальним тремором всього тіла і особливо кінцівок, падають. Часто лежать, підібравши під себе кінцівки і майже не реагують на зовнішні подразники. Їхня голова викривляється і завертається до спини, утворюючи характерну для парезу позу. В такому стані температура тіла знижується до 35–36 °C, на дотик тварини прохолодніші, ніж зазвичай, особливо біля кінцівок та основи рогів, тактильна та больова чутливості значно послаблені. Якщо хвороба прогресує, може відмічатися послаблення пульсу, поверхневе дихання, сльозо- та слинотеча, випадіння язика. У корів відсутня пери-стальтика, що є дуже небезпечним, дефекація та сечовиділення не відбуваються. За таких умов може швидко розвиватися атонія і тимпанія рубця, які загрожуватимуть життю тварини. Парез може спостерігатися і у так званій атиповій формі зі слабко вираженими ознаками, коли тварини погано їдять і виглядають загально пригніченими. Зазвичай тоді їхня температура зберігається у межах норми, хоча помічають характерне залежування з викривленням шиї.
Без своєчасного лікування прогноз при парезі є несприятливим, і протягом кількох діб у корів може розвиватися тимпанія, чи аспіраційна бронхопневмонія, через 1–2 доби корова гине. Тварин, яких лікують, близько 90 % повністю одужують. Найбільш поширеним методом лікування парезу є механічне подразнення внутрішніх рецепторів вим’я у результаті нагнітання до нього повітря. Так, до кожної чверті вим’я повітря нагнітають поступово до повного розгладжування шкірних складок та появи характерного тимпанічного звуку. Далі соски обережно перев’язують і проводять легкий масаж для рівномірного розподілу повітря. Пов’язки знімають через 30–60 хвилин після процедури. Вони повинні бути достатньо широкими, щоб не травмувати сосок. Кінцівки і поперек корови також розтирають жмутом соломи і вкривають попоною. Паралельно із таким механічним подразненням тваринам роблять ін’єкцію кофеїну. Така повітряна терапія дозволяє коровам видужувати протягом 2–3 годин. За цей час відновлюється чутливість і перистальтика, підвищується температура і корови піднімаються на ноги.
Якщо стан корів не покращується, повторну обробку проводить через 4–6 годин. Окрім повітря, до вим’я також можна вводити 3–4 літри парного молока. Доїти корів рекомендується через 1–2 години, після того, як вони піднімуться. При цьому не можна видавлювати з вим’я повітря, необхідно дочекатися поки воно само поступово вийде. Слід зазначити, що навіть при дотриманні необхідних правил асептики та антисептики маніпуляції з вим’ям майже завжди призводять до розвитку маститу, тож профілактика залежування корів має виходити на перший план. Провідну роль тут відіграє забезпечення тварин повноцінними кормами під час тільності, а також нормоване введення до раціону концентрованих кормів, і особливий контроль за годівлею протягом сухостійного періоду та підтримання корів у оптимальній кондиції. Навіть у період стійлового утримання тільним коровам необхідно забезпечувати достатній моціон. Часто розвиток післяродового парезу відмічають у доньок високопродуктивних корів, які також страждали від цієї патології, тож до тварин зі спадковою схильністю до захворювання треба бути особливо уважними.
Іншою важливою патологією післяотельного періоду є затримка посліду (retentio secundinarum (placentae)), тобто навколоплідних оболонок, які залишилися у матці після отелення і мають при нормальному його проходженні виділятися протягом 5–6 годин. Причини затримки посліду є доволі різноманітними, однак їх можна систематизувати, до недостатньої напруженості післяродових перейм та атонії матки; спайок материнської та плідної частин плаценти; підвищеного тургору тканин карункулів. Вагомим фактором, який сприяє прояву цієї патології, є погані умови утримання тварин, особливо за відсутності моціону. Затримку посліду також відмічають при поганій якості кормів для тільних корів: згодовування мерзлих, гнилих, пліснявих кормів, незбалансованому, бідному на поживні речовини раціоні та деяких інфекційних захворюваннях, зокрема бруцельозі, тріхомонозі, тощо. Часто затримка посліду спостерігається після важкого отелення, коли між часом розриву плідних оболонок навколо плоду і його народження проходить більше 6 годин. Інколи затримка посліду може спостерігатися як ускладнення при післяродовому парезі.
Розрізняють повну, неповну та часткову затримки посліду. При повній затримці зберігається зв'язок хоріону з карункулами в обох рогах матки, а ззовні з родових шляхів звисає лише невеличка частина посліду. Про неповну затримку говорять, коли зв'язок хоріону з карункулами залишається тільки у рогу матки, де розвивався плід. Часткова затримка встановлюється при виявленні лише кількох зав’язків карункулів з хоріоном при більш детальному огляді плідних оболонок. За загальним станом у корів відмічають загальне занепокоєння, погіршення апетиту, спроби напружити черево і виштовхнути залишки посліду. Тоді при повній і неповній затримці у корів спостерігають кров’янисті виділення, а при частковій - бурого кольору. Інші важливі показники життєдіяльності тварини, такі як температура, дихання, пульс, перистальтика, тощо зазвичай у межах норми.На початку свого розвитку затримка посліду не викликає зниження молочної продуктивності. Діагноз на затримку посліду ставлять на основі зовнішнього огляду тварин із зазначенням часу, який минув після отелення. З лікувальною метою на початку хвороби (через 5–6 годин після отелення) коровам вводять препарати, які стимулюють скорочення матки для природного виведення посліду. Не можна з силою відривати послід, бо зазвичай у середині залишиться його частина, яка з часом призведе до серйозного ускладнення. Також не можна допускати, щоб частина посліду волоклася за коровою по брудній підлозі; треба усунути можливість наступання корови кінцівкою на його край. Для цього послід слід обмити дезінфікуючим розчином і прив’язати до хвоста. Поряд із цим тваринам проводять загальну підтримуючу терапію. Добрий результат дає випоювання коровам навколоплідних вод. Консервативні методи лікування пізніше 5–6 годин після затримки посліду рідко дають позитивний результат, через що виникає необхідність відділяти послід вручну. Однак після цього у 50–90 % корів розвивається запалення матки. Найбільшу небезпеку тут приховують залишки посліду, які можуть лишатися у порожнині матки непоміченими, розкладатися з часом і призвести до важких запалень і втрати відтворювальної здатності. Через це після відокремлення послід необхідно розкласти і ретельно продивитися на його цілісність.
Основною профілактикою затримки посліду у корів є забезпечення їх повноцінною годівлею та активним моціоном протягом тільності. Особливу увагу необхідно приділяти якості кормів і не допускати згодовування зіпсованих продуктів та великої кількості кислого жому чи силосу. Для стимулювання нормальної роботи статевих органів після пологів та профілактики затримки посліду коровам варто давати вилизувати новонароджене теля, бо таким чином до них потрапить велика кількість багатих гормонами навколоплідних вод. За потреби навколоплідні води можна також випоювати. Коровам необхідно забезпечити повний спокій протягом перших 3–4 годин після отелення, коли саме за нормальних умов у лежачому стані відбувається відокремлення посліду.
Мастит. Наслідками післяродового парезу та затримки посліду (особливо внаслідок розвитку ендометритів та метритів) може бути розвиток різноманітних маститів, оскільки запальні процеси легко поширюються на особливо вразливе в цей час вим’я корів. Окрім цього, причин для виникнення маститу є дуже багато. Серед них можна виділити переохолодження або травми вим’я, хвороби інших систем та органів та багато інфекційних чинників. При цьому мастит частіш за все спостерігається протягом перших двох місяців після запуску корови та після отелення. У молоці корови, яка страждає на мастит, часто можна помітити зміну його консистенції, появу згустків, гній чи навіть кров. Однак часто відмічають і приховану форму маститу, виявити яку можна лише з застосуванням спеціальних тестів.
Існує багато видів маститів, при цьому імовірність захворювання корови на один із них залежить від багатьох факторів, таких як умови утримання, годівлі, індивідуальних особливостей тварин, загального рівня гігієни господарства тощо. Збудниками маститу є безліч мікроорганізмів, які можуть легко переноситися через доїльні апарати або навіть повітряно-крапельним шляхом. Недостатня та незбалансована годівля значно знижують опірні сили організму, що також сприяє проявам маститів. Окрім того, дослідним шляхом було доведено, що у корів, які страждають на нестачу енергії у раціоні - так званий негативний енергетичний баланс - ризик розвитку маститу після отелення вищий. Важливу роль тут також відіграють індивідуальні особливості тварин: фізіологічний стан, особливо останні тижні тільності; вік та число лактацій; загальний стан організму та рівень імунітету; спадкова схильність.
Молоко від маститних корів не можна використовувати в їжу та згодовувати іншим тваринам, воно має утилізуватися згідно з інструкцією. Не можна допускати доїння маститних корів разом зі здоровими для попередження поширення інфекції. Для ефективного лікування передусім необхідно визначити причину маститу, його збудника, щоб подальша антибіотикотерапія була ефективною і повернула корові здоров’я у найкоротші строки. Без лікування гострі форми маститу можуть зумовлювати небезпеку для життя тварин або з часом переходити у хронічний перебіг, подолати який значно важче. Треба зауважити, що саме захворювання корів на мастит та його ускладнення, які виводять тварин із продуктивного стада на довгий строк, є основною причиною недоотримання від них молока. Відповідно, основним пріоритетом при роботі з молочним стадом має бути профілактика появи та розвитку маститів, а разом і з цим усунення факторів, які можуть становити небезпеку для подальшого ефективного використання стада. Важлива роль тут саме належить захворюванням навколо часу отелення - післяродовому парезу та затримці посліду.
