Прибутковість аграрного бізнесу у сфері рослинництва значною мірою залежить від ефективності здійснення селекційної діяльності та насінництва, адже створення нових сортів сільськогосподарських рослин дозволяє не лише отримувати високі врожаї, але й значно поліпшувати якість сільськогосподарської продукції та підвищувати її конкурентоспроможність на українському та міжнародному ринках.
Правове регулювання діяльності суб’єктів аграрного господарювання щодо виробництва, зберігання, транспортування та/ або використання насіння і садивного матеріалу здійснюється ЗакономУкраїни «Про насіння і садивний матеріал» від 26 грудня 2002 р. із наступними змінами та доповненнями, а також виданими на його розвиток підзаконними нормативно-правовими актами. До суб’єктів насінництва та розсадництва належать фізичні особи — підприємці та юридичні особи, які здійснюють виробництво насіння та/ або садивного матеріалу для його реалізації відповідно до зазначеного вище Закону.
В окремій статті 13 Закону України «Про насіння і садивний матеріал» закріплені права суб’єктів насінництва та розсадництва, а саме:
- на перевагу при розташуванні насіннєвих посівів сортів рослин (клонів, ліній, гібридів першого покоління) перехреснозапильних культур перед іншими товаровиробниками;
- вимагати відшкодування завданих збитків від перехресного запилення посівів перехреснозапильних культур іншим сортом внаслідок порушення їхнього права на перевагу при розташуванні насіннєвих посівів;
- звертатися до відповідних органів виконавчої влади або до суду в разі порушення прав, наданих їм цим Законом;
- брати участь у виконанні державних цільових програм щодо виробництва насіння і садивного матеріалу;
- брати участь у формуванні державного резервного насіннєвого фонду.
Перелік вказаних прав не є вичерпним, оскільки іншими законами, які регулюють здійснення аграрного виробництва, передбачені й інші права суб’єктів насінництва та розсадництва.
Враховуючи специфіку діяльності у сфері насінництва та розсадництва, особливий інтерес становить передбачене Законом України «Про насіння і садивний матеріал» право на перевагу при розташуванні насіннєвих посівів сортів рослин перехреснозапильних культур перед іншими товаровиробниками. Особливості реалізації зазначеного права суб’єктами насінництва та розсадництва визначені у Порядку узгодження розташування насіннєвих посівів, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 7 жовтня 2016 р. № 365 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 1 листопада 2016 р. за № 1413/29543). При цьому визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України «Про затвердження Порядку узгодження розташування насіннєвих посівів» від 26 березня 2013 р. № 220.
Угода про невисівання споріднених
перехреснозапильних рослин
У Порядку узгодження розташування насіннєвих посівів зазначено, що відповідно до запланованого обсягу виробництва насіння та садивного матеріалу суб’єкт насінництва та розсадництва узгоджує питання невисівання споріднених перехреснозапильних рослин з іншими суб’єктами господарювання, які використовують земельні ділянки, розташовані від насіннєвого посіву на відстані в межах норм просторової ізоляції.
За результатами узгодження може укладатися угода про невисівання споріднених перехреснозапильних рослин, а також про взаємні гарантії вчасного знищення падалиці культур, які є джерелом небажаного запилення на земельних ділянках в межах норм просторової ізоляції протягом вегетаційного періоду відповідного року. При цьому звертає на себе увагу той факт, що такий договір може укладатися, тобто його укладення не має обов’язкового характеру.
У чинному законодавстві не визначаються спеціальні вимоги щодо форми такого договору та його істотних умов. Тому при укладенні угод про невисівання споріднених перехреснозапильних рослин необхідно керуватися загальними вимогами Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р. щодо порядку та форми укладення договорів, а також приписами Господарського кодексу України від 16 січня 2003 р. щодо специфіки укладення господарських договорів між суб’єктами агробізнесу.
За договором про невисівання споріднених перехреснозапильних рослин одна сторона (суб’єкт аграрного господарювання) зобов’язана утриматися від розміщення у межах норм просторової ізоляції споріднених сільськогосподарських культур, які можуть завдати перехресного запилення протягом вегетаційного періоду відповідного року, а інша (суб’єкт насінництва / розсадництва) зобов’язана компенсувати збитки (пряму дійсну шкоду та упущену вигоду) суб’єкту аграрного господарювання, який утримується від розміщення споріднених сільськогосподарських культур у межах норм просторової ізоляції.
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні договору про невисівання споріднених перехреснозапильних рослин істотними умовами договору є:
- вид сільськогосподарських культур, на запобігання перехресному запиленню яких спрямований договір;
- земельні ділянки (поля), на яких розміщуються посіви таких сільськогосподарських культур;
- перелік споріднених сільськогосподарських культур, які можуть завдати перехресного запилення;
- норми просторової ізоляції при розташуванні насіннєвих посівів перехреснозапильних рослин;
- строк дії договору;
- гарантії вчасного знищення падалиці культур, які є джерелом небажаного запилення на земельних ділянках в межах норм просторової ізоляції протягом вегетаційного періоду відповідного року;
- порядок та розмір компенсації збитків (прямої дійсної шкоди та упущеної вигоди) суб’єкту аграрного господарювання, який утримується від розміщення у межах норм просторової ізоляції споріднених сільськогосподарських культур.
Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо. До договору про невисівання споріднених перехреснозапильних рослин може додаватися план-схема розташування насіннєвих посівів перехреснозапильних культур.
Відповідно до Порядку узгодження розташування насіннєвих посівів, суб’єкти насінництва та розсадництва мають право на перевагу при розташуванні насіннєвих посівів сортів рослин (клонів, ліній, гібридів першого покоління) перехреснозапильних культур перед іншими суб’єктами господарювання, що здійснюють товарне сільськогосподарське виробництво. Для реалізації вказаного права не пізніше 1 березня року, в якому здійснюватиметься посів, суб’єкт насінництва та розсадництва подає до відповідного територіального органу Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (далі — Держпродспоживслужба) план-схему розташування насіннєвих посівів перехреснозапильних культур. Під правом на перевагу при розташуванні насіннєвих посівів розуміють, що в разі подання суб’єктом насінництва та розсадництва плану-схеми розташування насіннєвих посівів перехреснозапильних рослин до відповідного територіального органу Держпродспоживслужби, інші суб’єкти господарювання не мають права розміщувати посіви споріднених перехреснозапильних рослин на відстані в межах норм просторової ізоляції. Суб’єкт насінництва та розсадництва, від якого план-схема надійшла першою, має право на перевагу при розташуванні насіннєвих посівів.
У разі надходження плану-схеми розташування насіннєвих посівів перехреснозапильних рослин, при розміщенні яких будуть порушені норми просторової ізоляції, територіальний орган Держпродспоживслужби протягом семи робочих днів з дати надходження відповідного плану-схеми повідомляє суб’єктів насінництва та розсадництва, що подали відповідні плани-схеми, який саме суб’єкт насінництва та розсадництва має право на перевагу при розташуванні насіннєвих посівів перехреснозапильних рослин.
Підставою для відмови в наданні переваги при розташуванні насіннєвих посівів перехреснозапильних рослин є відсутність суб’єкта насінництва та розсадництва у Державному реєстрі суб’єктів насінництва та розсадництва.
Право на відшкодування
У статті 13 Закону України «Про насіння і садивний матеріал» передбачено право суб’єктів насінництва та розсадництва вимагати відшкодування завданих збитків від перехресного запилення посівів перехреснозапильних культур іншим сортом внаслідок порушення їхнього права на перевагу при розташуванні насіннєвих посівів. Загальні питання відшкодування майнової шкоди, заподіяної внаслідок перехресного запилення рослин вирощуваного сорту іншим сортом внаслідок невиконання сусіднім виробником умов укладеного з ним договору щодо розміщення посівів перехреснозапильників, врегульовані у Цивільному кодексі України, відповідно до ст. 22 якого особа, котрій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:
- втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв’язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Особливості відшкодування збитків у сфері господарювання визначені у главі 25 Господарського кодексу України, у якій встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною;
- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною;
- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов’язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, — на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків. Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду.
Сторони господарського зобов’язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов’язання чи строків порушення зобов’язання сторонами.
Учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов’язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб’єктам, — зобов’язаний відшкодувати на вимогу цих суб’єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.
Сторона, яка порушила своє зобов’язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків. Сторона господарського зобов’язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі, якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов’язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше.
Т. О. КОВАЛЕНКО, доктор юрид. наук, професор
КНУ ім. Т. Шевченка
