Розподіл зерна на сухе, середньої сухості, вологе і сире зумовлений здатністю зерна до зберігання у звичайних умовах. Сухе зерно найбільш стійке, його можна закладати на тривале зберігання; зерно середньої сухості в теплий період потребує особливих умов зберігання та ретельного спостереження; вологе зерно можна зберігати лише в охолодженому стані; сире зерно без попереднього сушіння закладати на зберігання не допускається.
Режим зберігання в сухому стані є найбільш сприйнятливим для довгострокового зберігання зернових мас. Систематичне спостереження за станом партій сухого зерна, достатня ізоляція від навколишніх зовнішніх впливів дають змогу зберігати зерно з мінімальними тратами протягом декількох років. Вимоги щодо зберігання сухого зерна контролюються одним найважливішим чинником — умістом у ньому вологи.
За недотримання умов зберігання бувають втрати зерна. Наприклад, внаслідок тривалого зберігання сирого зерна (зокрема на відкритих площадках) до сушіння; за зберігання зерна, яке заражене шкідниками; за порушення режимів післязбирального оброблення і зберігання зерна; за перевезення в неспеціалізованих транспортних засобах і т. д.
Загалом усі втрати сільськогосподарської продукції під час зберігання поділяють на дві групи: втрати у вазі та в якості.
При цьому втрати можуть бути: біологічного та механічного походження. Біологічні втрати у вазі виникають внаслідок:
- дихання як характерної ознаки життєдіяльності зерна;
- проростання зерна;
- розвитку мікроорганізмів;
- самозігрівання;
- пошкодження шкідниками і кліщами;
- знищення гризунами.
Механічні втрати виникають внаслідок:
- травмування зерна (під час транспортування і навантажувально-розвантажувальних робіт, що призводить до пошкодження зерна);
- розпилювання (в результаті стирання частин зерна під час багаторазового переміщення);
- просипання (під час транспортування і навантажувально-розвантажувальних робіт).
Втрати якості зернової маси насамперед відбуваються під впливом:
- дихання (оскільки воно супроводжується виділенням теплоти і, як наслідок, підвищенням температури, зміною хімічного складу, технологічних і посівних властивостей);
- проростання (супроводжується зміною хімічного складу і технологічних властивостей);
- розвитку мікроорганізмів (супроводжується активізацією дихання зерна, накопиченням токсинів, зниженням технологічних і посівних властивостей);
- розвитку шкідників і кліщів (залежно від ступеня зараженості у зерні можуть знизитися технологічні властивості або воно може взагалі стати непридатним для переробки).
Для забезпечення збереженості зерна після збирання доцільно дотримуватися таких заходів:
До закладки на зберігання допускається насіння, доведене за показниками вологості та наявності домішок до стандартного рівня. Розміщення партій насіння проводять з урахуванням сортових та посівних якостей. Репродуктивне насіння можна зберігати насипом. Висота насипу для зернових і зернобобових культур не повинна перевищувати 2 м (за активної вентиляції — до 3 м), олійних — 1 м. Засік не досипають на 15−20 см до стіни.
Елітне та насіння вищих репродукцій слід тарувати в мішки, які штабелюють на дерев’яних піддонах етикетками назовні. Відстань мішків від підлоги повинна становити не менше 15 см, від стін сховища та між штабелями — 70 см, технологічні проходи між партіями насіння — 1,5 м. Гранична кількість рядів мішків (у висоту) в штабелі за зберігання у холодний період року становить: для пшениці, жита, ячменю, вівса, гречки, гороху, вики, кукурудзи — 8, проса — 6, ріпаку та сої — 5; льону довгунця — 12, люцерни, конюшини, тимофіївки — 5.
Зернову масу, призначену для тривалого зберігання, висушену до вологості, нижче критичної, зберігають у сухому стані. При цьому висота насипу не має значення. Температура зберігання сухого зерна хоч і несуттєво, але впливає на інтенсивність його дихання, тому завжди краще, коли вона нижча (у сховищах, під навісами тощо). Тимчасово або постійно (наприклад, зерно ячменю пивоварного) зберігають вологим (15−16%) в охолодженому режимі (з температурою нижче як 10 °С). Зернову масу вологістю понад 19% краще охолоджувати до 5−6 °С.
Періодичність перевірки температури зерна на складі
За зберігання зерна внаслідок втрат поживних речовин на процес дихання відбувається зменшення його маси — це природні втрати. Самозігрівання зерна, вплив на нього пліснявих грибів, пошкодження комахами, кліщами, поїдання гризунами є чинниками недбайливого господарювання. Втрати за зберігання на складі не повинні перевищувати встановлені норми природних втрат зерна.
Погіршення якості насіння під час зберігання може відбуватися від самозігрівання, розвитку комах, кліщів, мікроорганізмів тощо. Уникнути негативного впливу вказаних явищ можна за правильної підготовки складських приміщень та насіння, раціонального розміщення його у сховищах, підтримання оптимального режиму зберігання.
Внаслідок конденсації водяних парів на насінні під час зберігання утворюється водяна плівка, що значно впливає на розвиток мікроорганізмів. За вологості нижче і не значно вище за критичну спорові бактерії в насінні розвиваються лише тоді, коли є конденсована вода.
Свіжозібране зерно нерідко має підвищену вологість, внаслідок чого інтенсивно дихає, що сприяє його самонагріванню. Цей процес інколи починається через 1−2 год після вивантаження насіння з автомашини, і навіть невеликий ступінь самонагрівання негативно позначається на придатності його до зберігання.
Природні втрати зерна за зберігання, %
За вологості зерна 16% самонагрівання не спостерігається, а за вологості 18% відбуваються процеси, які супроводжують активний ріст плісеневих грибів. За вологості зерна 25% на 5-ту добу температура сягає 65 °С.
Партії зерна, які хоча б один раз частково самозігрівались, стають нестійкими за зберігання навіть у разі усуненні цього процесу. Мікрофлора, яка є, за найменших сприятливих умов знову активізується і швидко призводить до підвищення температури зернової маси.
Розвиток процесу самозігрівання (температура підвищується до 34−38 °С, цей період триває 3−7 днів) призводить до суттєвих змін в якості та властивостях зернової маси. У такому насінні можуть пройти біохімічні перетворення, які сприятимуть скороченню його довговічності. Низька вологість поєднана з низькою температурою — ідеальні умови зберігання зерна.
Вчасні ефективні заходи захисту від комірних шкідників та збереження зернопродуктів у коморах забезпечать постійний контроль за їхнім фітосанітарним станом. В Україні поширено 116 видів комірних шкідників. Серед них кліщів — 34%, комах — 60 (жуків — 51, метеликів — 9), мишоподібних — 6%. Потенційну загрозу можуть становити також карантинні шкідники, які проникають на територію нашої країни. За даними ФАО, втрати зерна і зернопродуктів за зберігання щороку становлять 10−15%. Приміром, у світі від комірних шкідників втрачається стільки зерна, що ним можна було б прогодувати 135 млн осіб. Кожен третій гектар зернових у світі засівають задля підтримки життєдіяльності шкідливих організмів.
Зараженість шкідниками партій будь-якого зерна, незалежно від їх цільового призначення, стандартами не допускається. Партії зерна, заражені шкідниками, вважаються некондиційними. Наявність шкідників не допускається навіть обмежувальними кондиціями. Як і показники свіжості, її визначають у першу чергу. У разі виявлення у зразку зерна хоча б одного живого шкідника хлібних запасів (крім кліщів), партію до приймання не допускають.
Щодо пошкодження комірними шкідниками, вирізняють показник зараженості та забруднення хлібних запасів. Зараженість свідчить про наявність живих шкідників та оцінюється технологічно відповідно до ДСТУ. Зараженість визначається кількістю екземплярів живих шкідників в 1 кг зерна (мертві належать до сміттєвої домішки, і за визначення зараженості їх не враховують). У документах, які характеризують якість зерна, обов’язково зазначають показник зараженості. Якщо в наважці не знайдено живих шкідників, то таке положення фіксують як «зараженість не виявлено».
Забруднення як гігієнічний показник характеризує кількість живих і мертвих комірних шкідників і придатність зернопродуктів для продовольчих потреб. Обидва ці показники враховують за визначення сумарної щільності зараження (забруднення) (СЩЗ). За сумарної щільності шкідників у межах 90 екз./кг зерно вважають не придатним для споживання. Якщо СЩЗ не перевищує 90 екз./кг, то таке зерно змішують із чистим від шкідників і доводять за кількістю шкідників до максимально припустимих рівнів (МПР) і, відповідно, використовують.
Шкідливі комірні комахи, маючи високу потенційну здатність до розмноження за тривалого зберігання зернопродуктів і сприятливих для їхнього розвитку умов, можуть накопичуватись у значній кількості. Так, науковці дослідили, що в лабораторних умовах дві пари жуків комірного й рисового довгоносиків у зерні пшениці за дев’ять місяців розвитку дають потомство відповідно 6211 і 7978 особин.
Завдання зі зберігання зерна та заходи з їх реалізації
Комірні шкідники дуже ненажерливі. Потомство однієї самиці млинової вогнівки за чотири місяці розвитку знищує 17,5 кг борошна, а одного комірного довгоносика — один кілограм зерна пшениці за рік. Живлячись зерном, шкідники забруднюють його шкірками від линянь, загиблими особинами, екскрементами, павутиною. Заражене шкідниками борошно склеюється в грудочки, ущільнюється, в ньому підвищується температура й вологість. Воно змінює колір, запах і смакові якості.
Прогризене та пошкоджене зерно набагато швидше заселяють плісняві гриби, що, проростаючи, псують його, виділяючи при цьому шкідливі речовини. Ці гриби, насамперед представники роду Fusarium, спричиняють отруєння — мікотоксикози людей і тварин. Тому не можна використовувати зіпсоване, запліснявіле зерно для виготовлення хлібопродуктів або на корм худобі. З такого зерна не буде якісного борошна та доброго хліба.
Великої шкоди завдають комірні шкідники насіннєвому матеріалу, знижуючи його кондиційні показники. Так, пошкоджене насіння пшениці та кукурудзи може втратити 27–75% схожості.
Одним зі способів боротьби з комірними шкідниками є охолоджування і проморожування зерна з перемішуванням вороху в холодну пору року. За зниження температури зерна до –5…–10 °С забезпечується знищення шкідників.
Для дезінсекції комірних приміщень, токів, зерна насінного і продовольчо-фуражного призначення застосовують хімічні засоби захисту. Оброблення комор можна провести інсектицидами Фастак (0,02 л/100 м² поверхні складу) або Актеллік (0,1 л/100 м²).
На 100 м² поверхні з металу витрачають 2,5 л робочого розчину, з цегли — 7 л, з бетону та дерева — 5 л. Ретельно обробляють щілини, стики, вентиляційні люки та інші місця, де можуть ховатися комахи.
Актеллік проявляє не тільки контактну дію, але й має фумігантний ефект. Тривалість захисної дії може сягати року. Для фумігації зернових запасів норма використання Актелліку та Фастаку становить 16 мл/т зерна.
Дезінсекцію аерозольними обробленнями та фумігацію виконують спеціалізовані сертифіковані організації з дотриманням правил безпеки.
Віталій ІЩЕНКО, заступник директора з наукової роботи, завідувач
лабораторії селекції зернових і технічних культур ІСГС НААН,
канд. с.-г. наук; експерт-дорадник з питань рослинництва;
Олег ГАЙДЕНКО, вчений секретар, завідувач відділу маркетингу
та наукового забезпечення трансферу інновацій ІСГС НААН,
канд. техн. наук, с. н. с., дорадник з питань механізації сільського
господарства та економіки сільськогосподарського виробництва;
Галина КОЗЕЛЕЦЬ, завідувач лабораторії науково-інноваційного
впровадження, первинного та елітного насінництва ІСГС НААН,
канд. с.-г. наук; експерт-дорадник з питань рослинництва;
Тетяна МОСТІПАН, старший науковий співробітник лабораторії
кормовиробництва та фітопатології ІСГС НААН,
експерт-дорадник з питань інтегрованого захисту рослин
