З 2009-2010 МР до сьогодні виробництво борошна зменшилось на третину (-35%). Про це повідомив директор ГО «Борошномели України» Родіон Рибчинський у своїй статті на порталі Agravery.
Він зауважив, що внутрішнє виробництво як бакалії, так і хлібобулочних виробів у регіонах падає, адже міське населення виїзжає на заробітки за кордон, а отже, немає сенсу виробляти більше.
"Лише за останні півроку виробництво чорного хліба по країні впало на 14%. Приміром, по житньому борошну спад виробництва за останні три сезони відбувся з 140 тис тонн до 94 тис. тонн у 2018 році. Жито українські фермери не хочуть вирощувати через його низьку рентабельність, а житницею країни потроху стає Білорусь, і з якої ми імпортуємо цей вид зерна. Водночас, трохи зросла переробка рису, ячменю та бобових культур, зокрема гороху. Адже просідання цін на нього і зменшення імпорту з боку Індії стимулює шукати переробку", - повідомив експерт.
Читайте також: Бакалійний кошик за рік подорожчав на 9%
Тенденція зменшення виробництва круп та борошна триватиме і надалі, що напряму стимулює підприємства замислюватися над експортом як борошномельної, так і круп’яної продукції.
До минулого сезону кількість борошна, що експортується, постійно зростала, переступивши рубіж у 400 тис. тонн. Україна постачала боршоно у 80 країн світу. При цьому основним покупцем продукту була КНДР (40% від загального експорту) туди продукція поставлялась як по прямим контрактам, так і транзитом через інші країни.
"Проте наша продукція пливла морем, тоді як Росія не так давно почала поставляти залізницею і КНР різко зупинила закупівлі з України. Але була і інша складність для виробників – у минулому році вони стикнулись із великою проблемою із залізничним транспортом – платформами та вагонами-зерновозами. Елементарно, не було можливості транспортувати висівки, «Укрзалізниця» давала лише 10% вагонів від запитуваного обсягу і підприємства вимушено простоювали – не було куди дівати товар. Відповідно, виробники борошна не могли укладати контракти із чіткими датами поставок для експорту. Бо згідно графіку борошно уже мало плисти кораблем у напрямку покупця, а насправді могло чекати на станції завантаження у вагон. Зрозуміло, що це б’є по іміджу країни, великі репутаційні втрати для виробника, який уже вклав чималі кошти у обладнання, сертифікати тощо",- пояснив Рибчинський.
Читайте також: Експортні можливості України
За словами експерта, український ринок не сформований сам по собі. Немає популяризації корисної круп’яної та борошняної продукції, або ж нової унікальної продукції, яку б захотілось купити споживачу.
"Як було три сорти борошна раніше, так і є, як була гречка так і є, а на її основі можна зробити купу цікавих, корисних продуктів. Приміром, Україна є провідним виробником кукурудзи в світі, проте всередині країни кукурудзяні крупи та борошно регулярно вживає лише декілька відсотків населення. Та й виробляють його саме для експорту, адже вирощують, як правило, фуражні сорти, а не для використання у їжу. Чому? Тому що елементарно немає культури споживання продукту і витрачатись на технології виробники не хочуть – краще продати через трейдера, чи напряму. Я веду до того, що іноді зовсім не обов’язково виробнику із потом на чолі шукати ринок збуту, його можна знайти і у середині країни, не витрачаючись на транспортування. Так, затрати на рекламу та просування будуть спочатку більшими, ніж "влізти" із своїм контрактом на багатий азійсько-африканський ринок, але і ризиків суттєво менше. Додам лише один промовистий факт – кожен 10-15 контейнер на шляху до цих ринків загадковим чином зникає у процесі транспортування, як і гроші за товар",- зауважив керівник ГО "Борошномели України".
За матеріалами agravery.com