У якості городньої культури скорцонеру вирощувати почали не так вже й давно (16–18 сторіччя), але в наш час вона завоювала неабияку популярність у Європі, пише АгроЮг.
Скорцонера (лат. Scorzonerahispanica) або Іспанський козелець є багаторічною рослиною. Сама назва походить від італійських слів «scorza», або кора, та «nera» – чорний. Крім того, «скорсоне» по-італійськи означає «отруйна змія». Як зміїна протиотрута скорцонера відома ще з часів Олександра Македонського. Вона була основним овочем, який подавали до царського столу. Зараз найбільшим виробником скорцонери є Бельгія, яка щорічно вирощує близько 2000 га цієї культури.
Читайте також: Коріандр: духмяний, корисний та вигідний
Скорцонера є унікальною рослиною, оскільки може бути як їжею, так і ліками. Гурмани називають її зимовою спаржею, а кулінари – чорним сальсіфі та овочевою устрицею, адже на смак вона є дуже приємною, а при приготуванні та подачі з молоком або вершками вона має легкий присмак устриці. В їжу вживають коріння, листки та квітки рослини, тобто всі її частини є їстівними. Квіти мають аромат, що нагадує какао, а з кореня можна зробити замінник кави.
Найбільш цінним у скорцонерини є те, що до її складу входить інулін (інулін регулює рівень глюкози у крові людини), який робить рослину лікувальною їжею для діабетиків та тих, хто зацікавлений в більш здоровому харчуванні. Саме ця незамінна особливість може зробити скорцонеру широко затребуваною у якості овочу в майбутньому, якщо вона стане більш відомою. За дослідженнями вчених коріння скорцонери за біологічною активністю вдвічі сильніше за женьшень.
Читайте також: Вирощування амаранту. Бізнес-план
Зазначається, що скорцонера дуже невибаглива, а технологія вирощування схожа з морквою. Вона є морозостійкою. Коріння у ґрунті при глибокому сніговому покриві переносять морози понад 30 градусів, а сходи – тривале похолодання та весняні приморозки. До того ж вона – посухостійка, холодостійка та самозапильна, що є незамінними якостями для вирощування в південних регіонах. Якщо коріння скорцонери залишити у ґрунті на зиму, то ранньою весною з них почнуть відростати пагони, які використовують у їжу. Корінь рослини досягає довжини 35–60 см в залежності від сорту та якості обробки ґрунту. Якщо ґрунт буде пухким, то й коріння буде рівнішим та більш видовженим. Корінь іспанського козельцю має чорний колір, але м’якуш у нього є білим. Рости може на одному місці на протязі 5-6 років, але для використання у кулінарії скорцонеру культивують, як однорічну культуру. Як стверджують фахівці, іспанський козелець невибагливий й до ґрунтів. Він може зростати на вапняках, степових та кам’янистих схилах, але найвищі врожаї дає наглибоко оброблених, пухких, багатих на органіку ділянках.
Однак відзначається, що є й деякі проблемами, з якими бельгійські та французькі агрономи стикаються при вирощуванні скорцонери. Це крихкість кореня, тому збирати врожай потрібно з обережністю та вручну, адже зламані корені довго не зберігаються. Тому спочатку викопують траншею уздовж ряду, потім виштовхують корені у траншею разом з ґрунтом, далі акуратно звільнюють коріння від його залишків. Друга проблема – не дати скорцонері цвісти. Якщо рослина зацвіте, коріння не втратить смак, але зменшаться у розмірі, тому квіти бажано зривати.
Читайте також: Органічна Україна
В останні роки селекціонерами створено багато сортів, що стійкі до зацвітання. У Бельгії працюють над сортами, які можна збирати механізовано. Як посадковий матеріал кращими сортами вважаються «Стрельнянская» (Україна), «Дуплекс» (Голландія), «Скорцонера» (Україна).
Це витривалі рослини, що стійкі до більшості хвороб та шкідників. Скорцонера відлякує тлю і морквяну муху, тому сумісні посіви з морквою дозволять не тільки раціонально використовувати площу, але, що найважливіше, захистити сусідні рослини від шкідників. Насіння висівають в кінці квітня – початку травня, щоб отримати зрілі коріння в вересні-жовтні. Скорцонера є дуже добрим медоносом.
За матеріалами agro-yug.com.ua