Банер

Підбір попередників і систем удобрення озимих зернових

В осінній період створюються передумови формування майбутнього урожаю озимих культур. Тому першочерговою умовою є організаційно-господарські й агротехнічні прийоми. Істотне значення мають всебічно та екологічно обґрунтована організація земельної території господарства (землевпорядкування), освоєння сівозмін із правильним чергуванням культур, добір сортів з урахуванням їх особливостей, конкурентоспроможності й толерантності до бур’янів, хвороб, шкідників та інших факторів, оптимізація систем обробітку ґрунту та удобрення, підготовка високоякісного насіння, добір строків і способів сівби, збирання врожаю тощо.

 
Обсяг і структура
посівних площ
Виробництво зерна озимих культур в цілому по Україні має здійснюватися на основі стабілізації землекористування і застосування інтенсивних технологій вирощування озимих культур, що здатні найбільш ефективно забезпечувати раціональне використання коштів та енергії. Оцінюючи результати виробництва зерна за останні 3 роки, можна зробити висновок, що досягнуто стабільність у виробництві зерна озимих, передусім пшениці, забезпечено нарощування валового збору зерна цієї культури за рахунок підвищення урожайності.

Яким бути клину озимих зернових під новий урожай — сказати непросто, як і утримати досягнутий високий рівень їх виробництва та урожайності. Перш за все необхідно визначитися з обсягами та структурою посівних площ озимих культур та обрати технологію, за якою вони мають вирощуватися. При цьому слід враховувати, що в основі сучасних технологій вирощування озимих культур перебуває теорія формування урожаю, що забезпечує скорочення розриву між потенційною і реальною продуктивністю рослин, підвищення виходу необхідної продукції (зерна, білка, олії тощо) із загального врожаю.

Сівозміна
Сівозміна є заходом, що майже без додаткових матеріальних витрат сприяє підвищенню урожайності польових культур при розміщенні відповідно до їхніх біологічних вимог на 20–25%.

Значення сівозміни є комплексним і включає вплив на кількість ґрунтової вологи, циркуляцію і доступність поживних речовин, температуру ґрунту, розвиток корисних мікроорганізмів, утворення рістстимулюючих речовин, які містяться у рослинних рештках, фізичну структуру ґрунту. Попередник має вплив на якість створення насіннєвого ложа для наступної культури, наявність шкідників, бур’янів та збудників хвороб.

Першочерговим завданням для галузі рослинництва Кіровоградської області є досягнення стабільно високих обсягів виробництва зернових культур як шляхом мінімізації дії несприятливих факторів погодно-кліматичних умов, так і оптимізації структури посівних площ та впровадження сучасних високоінтенсивних технологій їх вирощування.

Вирощування різноманітних культур у правильно побудованій сівозміні забезпечує їм кращі фітосанітарні умови, дає змогу збільшити в ґрунті запас органічної речовини та покращити його фізичні властивості.

Удобрення має
бути збалансованим
В умовах посухи ефективність багатьох агроприйомів, передусім добрив, способів обробітку ґрунту, біостимуляторів, мікроелементів, позакореневого підживлення та інших, знижується, а часто їх застосування не дає позитивного ефекту. Але не всі це враховують, тому витрати на підвищене ресурсне забезпечення технологій не завжди дають очікувану віддачу й обертаються для господарств збитками.

Останніми роками в господарствах під посів озимих культур застосовується лише стартова доза мінеральних добрив (у середньому 37 кг д. р./га), але частка навіть мінімально удобрених площ становила 68%.

Наукові дослідження свідчать, що підживлення озимої пшениці після непарових попередників аміачною селітрою із розрахунку 60 кг/га д. р. і більше за умов посухи призводять до підгорання посівів та зниження врожаю. Наприклад, посіви озимої пшениці в умовах 2007 року після гірших попередників краще почувалися без добрив або за внесення азотних добрив не більше 30 кг/га д. р. Тому дози добрив завжди слід узгоджувати із запасами вологи в ґрунті. Посуха карає виробника за порушення законів землеробства й технології вирощування.
 
Урожайність озимої пшениці залежно від системи удобрення
та попередників за різного насичення сівозмін соєю
 

За відсутності гною у нинішніх умовах занепаду тваринництва, для поповнення органічної речовини в ґрунті доцільно використовувати подрібнену солому озимих та ярих культур. Встановлено, що сидерати та солома — цінне органічне добриво, за допомогою якого можна моделювати природний процес ґрунтоутворення та відтворення родючості ґрунтів в агроценозах. Найкращі результати дає загортання її відразу після збору врожаю в нормі 4–6 т/га дисковими знаряддями на глибину до 10 см з обов’язковим внесенням 7–10 кг азоту на тонну соломи з наступним приорюванням восени. Без дотримання цих вимог продуктивність рослин знижується. Крім того, використання соломи без внесення мінеральних добрив для удобрення колосових викликає алелопатичну втому ґрунтів, через що можливе зниження їх продуктивності. Тому доцільно вносити солому під культури з тривалим періодом вегетації — цукрові буряки, кукурудзу на зерно і силос, соняшник, баштанні.

Важливим заходом підвищення продуктивності культур є використання сидеральних добрив, особливо у поєднанні їх із соломою та пожнивними рештками. При цьому поліпшується поживний режим ґрунту і збільшується коефіцієнт використання поживних речовин із добрив та ґрунту на 5–28%. У той же час в окремих господарствах області солома спалювалася, а на значній частині площ при її загортанні не вносяться мінеральні добрива.

Основне удобрення і підживлення озимих можна проводити розкидним способом, у тому числі за допомогою авіації. Але при цьому нерівномірність внесення становить 25–60%, внаслідок чого ефективність туків знижується на 15–20%. Крім того, в результаті перемішування із ґрунтом частина добрив, особливо фосфатів, на кислих та карбонатних ґрунтах утворюють малодоступні рослинам важкорозчинні сполуки.

Згадані втрати можна компенсувати, застосувавши локальне внесення. При цьому коефіцієнт використання поживних речовин із добрив зростає на 30–40%, тобто можна зменшити дозу майже в 1,5 разу й отримати запланований урожай. Локалізація внесення туків здійснюється шляхом використання культиваторів-рослино-підживлювачів або сівалок СЗ-3,6 та СЗС-2,1. Добрива вносять стрічками через 15–30 см, а сівбу культури ведуть перпендикулярно до напрямку внесених добрив. Оптимальна глибина загортання добрив — 10–12 см.
 

Дані досліджень свідчать, що саме при рядковому та основному удобренні забезпечується найвища окупність мінеральних добрив врожаєм.

Одними з кращих способів підживлення сільськогосподарських культур є позакореневе підживлення із застосуванням КАС та ЖКУ.

Важливим завданням науково-дослідних установ аграрного напряму є визначення умов найбільш ефективного використання органічних і мінеральних добрив у конкретних ґрунтово-кліматичних умовах. Досить висока вартість і значні витрати на їх використання потребують нових підходів до оптимізації доз добрив з метою економії матеріальних і енергетичних ресурсів. Під системою добрив прийнято вважати застосування добрив у сівозміні з урахуванням попередників, родючості ґрунту, кліматичних умов, біологічних особливостей польових культур, складу та властивостей добрив.

Сучасне землеробство України перебуває на етапі переходу від інтенсивних великовитратних технологій вирощування сільськогосподарських культур до більш раціональних і менш енергоємних, за яких широко застосовуються принципи мінімізації технологічних операцій, впроваджуються елементи біологічного землеробства з використанням на добриво соломи й іншої побічної продукції. Також велика роль у сучасному веденні сільського господарства належить використанню сидеральних культур.

Дослідження урожайності 
озимини залежно 
від попередників
Досліджуючи рівень врожаю пшениці озимої залежно від попередників у короткоротаційних сівозмінах, за різного насичення сівозмін соєю, використовували три системи удобрення: без застосування мінеральних добрив та побічної продукції попередника, мінеральну та органо-мінеральну. За мінеральної системи удобрення вносили добрива в кількості, розрахованій для п’ятипільних короткоротаційних сівозмін, видаляючи побічну продукцію попередників. За органо-мінеральної системи застосовували норми добрив як у мінеральній системі удобрення, але з додаванням побічної продукції попередників. На зелене добриво у зайнятому пару навесні сіяли гречку, а з 2009 р. як парозаймаючу культуру почали використовувати цукрову кукурудзу, яка, окрім зеленої маси, що зароблялася у ґрунт, забезпечувала й основну продукцію — качани з зерном молочної стиглості.

За результатами досліджень, проведених Кіровоградською ДСГДС НААН впродовж 2007–2013 рр., встановлено, що при вирощуванні пшениці озимої після чорного та сидерального пару у зернопаропросапній сівозміні з насиченням соєю 20% застосування мінеральної та органо-мінеральної систем удобрення підвищувало урожайність цієї культури на 0,65 та 0,56 ц/га, або на 12,2 та 10,7% порівняно до варіанту без добрив.

Пшениця озима у зернопросапній сівозміні з насиченням соєю до 40% після попередника соя формувала значно нижчий урожай, ніж після пару. Проте після сої зростання врожаю від застосування добрив було більшим, ніж у зернопаропросапній сівозміні. Мінеральні добрива та добрива в комплексі з побічною продукцією попередника забезпечували істотне збільшення урожайності озимої пшениці — відповідно, 0,83 т/га (20,8%) та 0,90 т/га (22,2%) порівняно до варіанту без добрив.

Пшениця озима у зернопросапній сівозміні з насиченням соєю до 60% після попередника соя формувала значно нижчий урожай, ніж після чорного та сидерального пару у зернопаропросапній сівозміні. Водночас у зернопросапних сівозмінах із насиченням соєю 40 та 60%, при вирощуванні без добрив, озима пшениця формувала майже рівний за значеннями урожай. При застосуванні мінеральної та органо-мінеральної систем удобрення рівень врожаю пшениці озимої становив 3,73 та 3,99 т/га, що на 0,60 та 0,83 ц/га перевищувало показник варіанту без добрив.

Таким чином, вища урожайність пшениці озимої формувалася при вирощуванні культури по чорному та сидеральному пару за всіма системами удобрення, а застосування мінеральної та органо-мінеральної систем удобрення сприяло значному зростанню врожаю відносно варіантів без добрив.

Ігор СЕМЕНЯКАдиректор, канд. с.-г. наук, доцент
Юрій МАЩЕНКОзаступник директора з науково-
інноваційної діяльності та розвитку
експериментальної бази; завідувач
науково-технологічним відділом збереження
родючості грунтів та контролю якості
продукції, канд. с.-г. наук
Олег ГАЙДЕНКОвчений секретар; завідувач
науково-технологічним відділом селекції,
насінництва трансферу інновацій,
канд. техн. наук, с. н. с.
Максим МУДРІЧЕНКОмолодший науковий
співробітник лабораторії землеробства 
Кіровоградська ДСГДС НААН
   

Опубліковано в журналі

№14(357) липень 2017

Cхожі статті

Агротехнічні прийоми попереджають хвороби
Який урожай кукурудзи в Україні слід очікувати та за якою ціною?
Соняшник: продавати або переробляти
Не покладайте надій на дощі і добрива
Вирощуємо царську траву
Від традицій до інновацій у картопляному догляді
Вибір стратегії контролю бур’янів у посівах кукурудзи