Шалена диспропорція між вартістю мінеральних добрив і вирощеного зерна змушує вітчизняних фермерів істотно заощаджувати на обсягах діючої речовини, яку вносить у ґрунт. Чимало господарств знизили норми міндобрив у два чи навіть у три рази. Декому доводиться взагалі сподіватися тільки на природну родючість ґрунту

Локальне внесення добрив за смугового обробітку ґрунту може забезпечити низку агрономічних та економічних переваг для агровиробників

Фосфор є одним із найдефіцитніших для рослин елементів живлення, проте від його нормального засвоєння безпосередньо залежить нормальний розвиток кореневої системи.

Останніми роками на потребу сільськогосподарських культур у сірці стали звертати дедалі більшу увагу. Річ у тім, що в багатьох регіонах України, та й не тільки в нас, відчутно знизилося надходження сірки в ґрунт проти попередніх періодів. Тому застосування сірковмісних добрив набуває особливої актуальності.

Застосування певних груп препаратів дає можливість зменшити хімічне та пестицидне навантаження на продукцію соняшнику та ґрунти шляхом зменшення застосування мінеральних добрив і пестицидів за збільшення врожайності культури. До того ж доза використання інсектицидів, гербіцидів, фунгіцидів й акарицидів зменшується на 20–30%.

Кукурудза та соняшник відіграють визначальну економічну роль у бюджеті більшості вітчизняних господарств. У нормально забезпечених вологою регіонах до них додається соя, котра за правильно обраної технології вирощування також здатна забезпечити фермерам гарні прибутки. З іншого боку, ці просапні ярі культури потребують особливих підходів як до технології обробітку грунту, так і мінерального живлення з огляду на непередбачуваність погодних умов та потребу в пролонгованому доступі ключових макро- та мікроелементів.

Знаєте, якщо вчасно дати селітру — просто душа радіє. Буквально за декілька днів пшениця аж оживає, — дещо романтично описує власні польові спостереження фермер із Кіровоградщини. Випадковий попутник вирощує озиму пшеницю всього лишень на площі 30 га. Ясна річ, заощаджує на чому можна, в тому числі і на мінеральному живленні рослин. Однак весняне внесення азотних добрив — це святе. Від нього безпосередньо залежить майбутній урожай.

Традиційна технологія обробітку ґрунту, так само як і мінімальна передбачають чіткий зрозумілий механізм основного внесення мінеральних добрив. За допомогою тарілкових розкидачів, рідше обприскувачів, якщо йдеться про КАС, добрива рівномірно розподіляються поверхнею поля та заробляються у ґрунт на визначену глибину. Із технологією ноу-тілл, на перший погляд, справа виглядає не вельми зрозуміло.

Азотне живлення гороху та сої — це ключовий момент, від якого залежить буквально все.

Завдання внесення мінерального живлення рослин в Україні нині набуває нового звучання. Якщо раніше у більшості господарств вважалося достатнім розсипати нітро­амофоску полем і приорати її, а навесні заробити в ґрунт селітру чи карбамід, то сьогодні такий підхід діє далеко не скрізь.