Банер

Чому специ втікають із влади

Інна РІВНЕНСЬКА, спеціально для "АС"
Ми так на них сподівалися — на реформаторів у владі. А вони звідти тікають. Спочатку Павло Шеремета, потім іноземні фахівці. Останню бурю сколихнув Олександр Боровик.
Користуючись тим, що з аграріями активно спілкувалася минулого тижня новий молодий заступник міністра фінансів України Олена Макеєва, пробуємо розпитати, як їй ведеться на чиновничій посаді. Чому ж, на її думку, спеціалісти, потенційні реформатори так швидко втікають із влади? І ось яку відповідь отримали.

 

Скажемо прямо, середовище держслужби для реформаторів не зовсім сприятливе. Особливо для тих, хто працював у бізнесі — багато нового, некомфортного. По-перше, у бізнесі, коли маєш ідею, є можливість одразу її втілити і швидко побачити результат. Тим більш коли маєш власну справу, працюєш сам на себе, і у тебе є можливість контролювати всі процеси. У держапараті все інакше: ти є членом команди, до якої треба дослухатися. І пристосовуватися. Це головний дискомфорт, під який треба перебудуватися, переналаштуватися.
 
По-друге, найчастіше результат своєї роботи отримуєш не одразу. І це є для багатьох дуже деструктивним фактором. Намагаюся багатьох колег оптимістично підбадьорювати, адже просто є система, в якій треба діяти, певних правил потрібно дотримуватися. Але в той же час важливо займатися тими питаннями, які є для вас основними мотиваторами, які приносять справжнє професійне задоволення. Треба так організовувати свій графік, делегувати повноваження, обов’язки, щоб цього драйву не втрачати. Наприклад, моя мотивація — це податкові реформи. Якщо я годину-дві в день виділяю цій темі, розробці і впровадженню нових актуальних підходів — це для мене як свіже повітря. Бачу динаміку.
 
У мене як молодого чиновника (я ж тільки 2 місяці у владі) до системи багато запитань, на які поки що не можу знайти відповіді. Як на мене, маємо парадоксальну ситуацію. Нібито у всіх одна мета — багата, заможна Україна. Для уряду, бізнесу, парламенту. Навіть стратегія є до 2020 року, підписана Президентом. Але чомусь одна одну усі ці гілки ніби не чують. Отже, якщо спільна стратегія є, а усі врізнобій, то значить щось не так із тактикою. Намагаюся для себе розібратися. Скажімо, наше міністерство через спеціальні групи працює із парламентськими профільними комітетами, супроводжуємо розробку та прийняття законопроектів. Активно взаємодіємо із бізнесом — раз на тиждень зустрічаємося з представниками котроїсь із галузевих індустрій, крім того, з громадськими професійними організаціями. Так само парламентарі ведуть діалог із виборцями, де є ті ж бізнесмени, усі прошарки населення. Чому усі ці діалоги не дають поки що спільного результату — ще не маю для себе відповіді. Думаю, це десь на рівні філософії щось закладено. Багато хто найперше печеться про особисті проблеми. От, приміром, як повернути собі ПДВ. Байдуже, що у пенсіонерів пенсія жебрацька. Не поєднується…
 
Який вихід? Поки що усвідомлюю, наприклад, те, що треба змінювати загальний настрій. Будемо депресувати — точно нічого не доб’ємося. У мене перед очима нещодавній тренінг лектора із Південної Африки. У ньому брали участь представники нашого високого бізнесу. І нам дали завдання розбитися на групи по троє і поговорити про свою країну. Результатами лектор жахнувся: «Як ви можете з таким настроєм щось зрушити з місця, якщо у ваших розмовах тільки й чулися слова «війна», «нестабільність», «непередбачуваність». Ви жодного позитивного слова навіть не згадали про свою країну. Ви мислите негативно — поміняйте настрій!»
 
Визнаймо: шукаємо, у кого краще, ніж у нас, хто за нас зробить найбруднішу роботу. Насправді усюди є плюси і мінуси, треба реально та оптимістично подивитися навколо й засукати рукави. Важливо, щоб кожного дня робився якийсь крок у визначеному напрямку. Це важко. Але результат того вартий. Мабуть, це важче, аніж світитися на телеекранах і набирати очки на своєму звільненні.
 
Крім того, мені здається, що принаймні частині тих фахівців, які пішли із влади, просто у певний момент забракло терпіння, вони вчинили занадто емоційно і вже за кілька днів пошкодували. Хтось все одно мусить зробити прорив.
   

Опубліковано в журналі

№11(306) червень 2015

Cхожі статті

Огляд аграрної політики
Іди-іди, дощику. Рік 1930
Зима в сільському господарстві Південної півкулі
Біг навколо землі
Сільське господарство під час війн. Історичний досвід великої країни
Сівозміна - порядок на землі
Земля чекає дбайливих господарів