Банер

Новий номер

№10(353) травень 2017



	 

	Молочна продуктивність

	купити електронну версію:

	  
Архів номерів
Передплата

Основні рубрики

 


 



Агентство Промышленных Новостей

«Дубілізм», або арешт продовжено

Ігор ПЕТРЕНКО, спеціально для "АС"
Аграрна реформа знову гальмується: українська земля залишається й далі юридично «замороженою». Дію мораторію на купівлю-продаж та відчуження земельних ділянок продовжено Верховною Радою до 1 січня 2017 року. Українському фермерові-хліборобу сьогодні легше отримати землю у власність, емігрувавши, як наші предки, у Канаду.

 

Петрові Порошенку набридли дошкульні закиди, що він досі не продав свої фабрики, як обіцяв. «Частина мого бізнесу в Росії конфіскована Путіним, частина — арештована. Неможливо продати арештований бізнес», — сказав Президент в інтерв’ю Deutsche Welle. Чому ж страждання Порошенка не допомогли йому зрозуміти жалі мільйонів українців — такі самі, як і в нього?
 
Який «воріженько» арештував українську землю? Хіба можна працювати на повну силу, не маючи права повністю розпоряджатися власним майном, батьківськими гектарами? Бізнес потребує свободи, аграрний — насамперед. Тарас Шевченко і Янка Купала давно сформулювали споконвічну мрію хлібороба: своя хата, земля і воля. (І як бонус — вишневий садок.)
 
У Криму на Донбасі землю справді прихопив Путін… Є надія, що окупаційний «мораторій» — не надовго. Але чому ж не вільні розпоряджатися землею полтавчани, харків’яни, одесити, волиняни, херсонці? Вони захищають її в АТО — і що? Заради кого? Мабуть, заради холдингів, які орендують мільйони гектарів за копійки…
 
Ну, до цього йшло. І сталося як «анонсоване вбивство». Ми багато чули, що «не напрацьована законодавча база», «землю розкуплять китайці», «нас усіх обдурять», «земля — це святе, нею не торгують», і тому подібні словесні маніпуляції, які не витримують серйозної критики. Замість того, щоб вирішувати якесь важливе питання, наші посадовці його уміло відкладають, відтягують, переносять, уникають, переосмислюють, оголошують надзвичайно святим або надто грішним, складним і сакральним... Це — стиль української бюрократії, зрощеної з олігархією через шестерні корупції.
 
Але ж у неготовність українців до ринку не вірять навіть «ватніки»! Бо у тій-таки Росії земля вже давно є ринковим товаром, не кажучи вже про цивілізовані країни. Відкрито цей ринок у Грузії й Молдові, від яких ми теж безсоромно відстаємо. Однак багато наших аграрних псевдодіячів прагнули й далі тягти «гарну й нову пісню», агітували за той-таки мораторій — безкінечний тупик. Бо виступали не за селянсько-бізнесові інтереси, а за олігархічні. А вони давно очевидні: оренда мільйонів гектарів за безцінь, експлуатація скоробагатьками загальнонародного ресурсу на халяву.
 
«Нам треба не землею торгувати, а розвивати переробну галузь», — глибокодумно вчить депутат Валерій Дубіль від «Батьківщини», що голосував за цей мораторій. Це все одно, що сказати: автомобілю треба не про двигун дбати, а насамперед про кузов. Земля — це ж основний засіб виробництва, рушій агробізнесу, без власності на неї промислова переробка для селянина втрачає серйозний економічний сенс. Що переробляти, коли сировину забирає орендар гігантських латифундій? Щоб зрозуміти весь цинізм позиції цього депутата і його колег, процитуємо пана Дубіля далі: «Невже ми маємо менше можливостей, ніж Польща, яка постачає овочі, фрукти, м’ясо у більшість країн Європи»?
 
Мабуть, не знає депутат, що якраз Польща є одним з успішних прикладів застосування приватної власності на землю. Більшість польських земель не було націоналізовано навіть за комуністичного окупаційного режиму. Ринок землі в Польщі нині функціонує вільно, активно й ефективно, ціни на землю встановлюються на основі попиту та пропозиції. Ото і є головний секрет їхнього успіху. Але у наших депутатів немає бажання (чи хисту) серйозно вивчати досвід посткомуністичних реформ хоча б у тій-таки Польщі.
 
Звісно, для України переробка сільгосппродукції, а не експорт ріпаку, соняшнику й кукурудзи була б благом. Але хто ж цьому заважає найбільше? «Безземельні» велетенські холдинги. Орендарям навіщо переробка? Їм потрібен швидкий експорт сировини. Як написано в біографії нардепа, пан Дубіль працював фельдшером, будівельником. Входив у соціал-демократичну партію, бур’янисте коріння якої тягнеться до Віктора Медведчука, кума того-таки Путіна. Так-от які «експерти» вирішують, як бути українцям з їхньою землею. Тому продовження мораторію було б правильно охрестити за прізвищем цього депутата: «дубілізм».

От навіщо їхали наші предки століття тому в Канаду, Аргентину, Бразилію? Що тягло їх за океан? Земля і воля. Чому уряд Канади не боявся, що усе скуплять українці? Навпаки: надавав їм ділянки безкоштовно! Бо толковий іноземець, працьовитий землероб — це благо для всіх. Навіть якщо інвестори з України ступали на канадійський берег лише в одній свитці — вони були готові віддавати суспільству головне: розум, волю і працю. То чому українці змогли холодну Канаду зробити процвітаючою, а теплу Україну — не можуть? Соціологічне дослідження, проведене проектом «АгроІнвест», показало, що насправді понад 50 % селян прагнуть мати землю у приватній власності, вони готові розпоряджатися нею на власний розсуд, не питаючи порад у «дядька Дубіля». Хоча, з іншого боку, результати опитування, проведеного агентством AgrіSurvey у травні 2015 року, свідчать: 56% аграріїв проти ринку землі. Бджоли проти меду? Та ні. Основними причинами такого ставлення до продажу землі є, як свідчать опитування, недовіра до органів влади та страх перед конкуренцією з аграрними холдингами. Тобто ми боїмося бюрократів і олігархів, а тому… хай вони й далі хазяйнують так, як раніше! Парадокс? Ні, класична маніпуляція, коли той, хто лякає — він же пропонує «кришування» й захист.
 
Але ж нібито в Україні зараз прогресивна влада? Ми неодноразово чули запевнення у любові до земельної реформи і від Адміністрації Президента, і у Кабінеті міністрів. Нині стверджувати, що український парламент і уряд роблять серйозні помилки, означає отримати статус непатріота. Але чим, як не помилкою, є продовження мораторію? В Адміністрації Президента підрахували: сьогодні парламентом реалізовано лише 40 % із запланованого коаліційною угодою на 2015 рік. Бачте, депутатам ніколи голосувати за візовий режим з ЄС, за фермерські сільські господарства, за 60 % обіцяного виборцям... А за арешт землі — бігом!.. Знайшли і час, і натхнення, і аж 309 голосів.
 
Гаразд, давайте назвемо це не помилкою, а — як?.. Як точніше? Тріумфом маніпуляторів?.. Бо так само чинили Партія Регіонів і комуністи, поставивши рекорд Гінесса з перенесення мораторію — пересовували й переголосовували його аж із 2002 року! І знову — за рибу гроші. За продовження арешту землі проголосувало не лише аграрно-олігархічне лобі (екс-птахівник Олександр Бакуменко та інші), а й регіональний ар’єргард — ОППО-блок.
 
Підіграла депутатам і позапарламентька партія «Свобода», яка перед прийняттям мораторію повсюдно заявляла: «Сьогодні наші хлопці на Донбасі ціною свого життя захищають українську землю від агресора, тож ми в тилу тим більше не маємо права допустити її відчуження великим олігархічним капіталом… Ми підтримуємо запровадження довгострокової оренди строком до 50 років». То хто не дає користуватися землею справжнім власникам, у тому числі й демобілізованим бійцям АТО? Той самий олігархічний капітал, який нею користується зараз, під мораторієм — і користуватиметься далі. Причому він нерідко російського походження… Таке враження, що «свободівці» вступили у пропагандистські лави «корисних ідіотів Путіна», де вже пасуться французькі й чеські ультрапатріоти й ультраліві. Воно й зрозуміло: як для комуністів, так і для націоналістів права людей, у тому числі й майнові, значать мало. Для тих і інших люди, їхня приватна власність, їхні культурні й економічні потреби є лише розхідним ресурсом у руках вождів-харизматиків.

До речі!.. Чому в РФ ринок землі — давно відкритий, а в нас проросійські партії його так старанно гальмують? Так само, як протидіяли всіляко Угоді про асоціацію України з Європейським Союзом. Виглядає, що таке гальмо — це один із прийомів гібридної війни. «Русскій мірЪ» прагне так чи сяк позбутися аграрного конкурента. Хай скніє Україна під мораторієм… І поки Петро Порошенко не може продати цукеркову фабрику у Липецьку, фермер з української Калинівки не в змозі розпорядитися, як хоче, батьківським земельним паєм — наприклад, взяти під нього кредит на розвиток господарства. «Земля — це святе»? Хтось на неї молиться, натомість інші — цинічно заробляють...
 
Хіба не відомо, що при оренді часто застосовуються «сірі схеми», «мертві душі», тіньова торгівля землями та інші юридичні махінації? Великі холдинги, крім іншого, використовують несільськогосподарські землі, загальні ґрунтові шляхи, водойми... А у підсумку навіть податків до ладу не платять, а виводять гроші, здобуті від такої експлуатації «нічийної» української землі, в закордонні офшори. 50 років «свободівської» оренди — це розмай і розмах корупційних схем для олігархії, це ще два покоління безземельних українців, це багаті латифундисти і бідна держава.
 
Тож наведемо насамкінець сумну думку екс-міністра економіки, доктора економічних наук Володимира Ланового: «На жаль, обидва постмайданівські уряди, очевидно, із задоволенням пролонгували дію грабіжницької моделі і зі здивуванням дізналися, що за цих солодких для влади умов керована нею економіка летить шкереберть».
   

Опубліковано в журналі

№23(318) грудень 2015

Cхожі статті

Біогазова альтернатива розвитку АПК України
Зернобобові культури - вигідна справа
Державний земельний банк: мета створення та організація діяльності
Олія з рижію — джерело всіх ненасичених жирних кислот
Індекс прибутковості свинарства
Україна прямує до аграрного успіху
Надмірний контроль: бар’єр для бізнесу чи гарантія якості?