Банер

Новий номер

№14(357) липень 2017



	 

	Жнива: фініш та старт

	купити електронну версію:

	  
Архів номерів
Передплата

Основні рубрики

 


 



Агентство Промышленных Новостей

Стратегії на посівну

Ірина БОВЧАЛЮК, спеціально для "АС"
Представники різних аграрних господарств поділилися своїми планами нинішньої посівної кампанії. Кожен аналізує наступний сезон з точки зору особливостей саме їхнього типу господарювання.

 

 

 

Олександр ВАЩУКФГ «Ващук», Томаківський р-н, Дніпропетровська обл. (200 га в обробітку)
 На мою думку, зараз усе залежить від того, яку ти перед собою ставиш мету. Особисто я хочу довести власним досвідом, що в Україні перспективно вести класичне сімейне фермерське господарство. У тому, що я і моя родина житимемо з фермерства, не сумнівався ніколи. Досвіду набував, працюючи в крупних агропідприємствах, доріс там до високих посад. Заробив грошей. Зрештою переконався, що найкращим для себе роботодавцем є я сам. Відшліфовувати досвід і вміння треба поступово. Якщо займатися чимось — то конкретно і якісно: довів «до ума» 1 га землі — тоді бери наступні 3. Сільське господарство є перспективним, але тільки тоді, коли вкладаєш кошти. А у нас поки що є багато тих, хто працює екстенсивно. Вкладати треба у виробництво, яке дає реальний прибуток. Збільшення кількості землі його не забезпечує. Наше завдання — вкладати у рослину, в ефективне виробництво, у систематизовані знання. Поки не сядеш і конкретно не розкладеш свої думки та плани, результатів не отримаєш, одні лиш намагання.
 
Зараз із батьком обробляємо 200 га землі. Забезпечені технікою — не найновішою, але цілком пристойною. Купували упродовж кількох років, дещо доробляли своїми руками, бо нам подобається і самим конструювати. Вважаю, що ідеальний варіант для такого типу господарства, як наше, мати в обробітку до 500 га землі. Це у розрахунку на середньостатистичну сім’ю з чотирьох людей, де є, як мінімум, двоє працездатних чоловіків. Двом під силу сідати за кермо й управляти технікою на 500 га без залучення інших ресурсів.
 
Ставити у сівозміні тільки на найрентабельніші культури, той же соняшник, не можемо. Дозволяємо таку розкіш, як пари (до 10% площ). З досвіду останнього сезону переконалися, що на парах ситуація з вологою набагато краща, бачили це, зокрема, на ріпаку.
 
Ситуація з посівами озимих дуже складна, сподівань на великий урожай немає. Особливо важко прогнозувати врожайність ячменю. Дається взнаки нестача вологи з осені. Дивимось економіку: щоб вийти на нульову рентабельність, то треба на ячмені отримати 27–28 ц/га. І 26 ц/га по пшениці. Стоїть питання: чи доцільно за нинішніх умов вкладатися, ставити на інтенсивну технологію, виходячи з реального потенціалу врожайності.
 
Головна проблема таких дрібних господарств, як наше, у тому, що не можемо запропонувати заставу, яку хочуть банки під кредитування. Виробничий потенціал для них — не аргумент. Розраховуємо на власні кошти і, можливо, якісь інші приватні залучення. Думаю, особливістю і перевагою сімейного господарства є те, що у нас немає штату співробітників, адміністративного навантаження, зайвих накладних витрат. Самі заробляємо на себе і свій розвиток. Тому коштів вистачає навіть у такий скрутний сезон.
 
Катерина ДАЦЮК, директор СТОВ «Бесідки», Славутський р-н, Хмельницька обл. (1200 га)
 Наші посіви дуже потерпіли через посуху. Особливо складно з ріпаками, які сіялися надто пізно і потрапили у ранній жовтневий приморозок. Зрештою 40% ріпаку треба пересівати. Стан озимих можна оцінити як 50 на 50 — сорти, адаптовані в Україні, показали себе краще, аніж імпортні. Сподіваємося, що загалом зможемо вийти зі скрути. Зокрема, допоможуть кредитні угоди на засоби захисту від компаній-постачальників. Але на запланований з осені прибуток вже розраховувати не доводиться. Занадто багато непередбачених витрат.
 
На основних площах сіємо пшеницю. Стратегічно важливим є ріпак, бо дає перші гроші на початку жнив і має хорошу віддачу. Але це дуже трудомістка культура, тому не завжди виходить сіяти стільки, скільки хотілося б. Маємо ячмінь та гречку. Минулого року була і соя, але через загрозу посухи від неї відмовилися — дуже боляче вкладати гроші і потім спостерігати за загибеллю посівів. Волога і тепло для нас зараз є основними чинниками впливу на врожай. Віддачу чекаємо від усіх культур потроху.
 
Давно хотіли налагодити переробку у своєму господарстві, але ніяк не можемо знайти вільних коштів, аби вкласти у таке виробництво. На жаль, через збитки мусили позбутися тваринництва. З року в рік економимо на основних засобах, не можемо собі дозволити оновити машино-тракторний парк, зокрема, щоб дотримуватися інтенсивної технології обробітку ґрунту.
 
Думаю, багато в чому на розвиток господарств впливають особливості логістики. Приміром, нам 50 км діставатися до райцентру — багато коштів з’їдає дорога. Ще один фактор — трудовий ресурс. Свого часу із села виїхало більшість мешканців, залишилося 120 чоловік. Зараз маємо 15 співробітників зі стабільною зарплатнею, на жнива наймаємо додаткові кадри.
 
Дуже ризиковано поки що вкладати кошти в орендовані землі, доки не зрозумілі питання власності. А треба ж будувати житло людям, платити заробітну плату. Такі фермерські господарства, як наше, мають перспективу, але їх оптимальний розмір залежить від регіону і кількості рук, на які можуть опертися. Фермерам під силу заробляти гроші, платити податки, отримувати прибутки й утримувати громаду. У нашому районі за новою адмінреформою вже утворилося 2 громади. Люди самі організувалися, об’єдналося 27 сіл. Мусить щось змінюватися. Я 20 років працюю і плачу податки, а реально в село гроші досі не поверталися, тому для мене адмінреформа надзвичайно важлива і принципова.
 
Роман ЛЕЩЕНКО, директор ТОВ «Агродар», Черкаська обл. (3 тис. га)
 Нам пощастило із порівняно м’якою зимою, але у 2015 році пережили дуже посушливі літо й осінь, опади мали тільки наприкінці вересня. Через це стратегічно вирішили не сіяти ріпак. Зробили ставку на озиму пшеницю та ячмінь, балансували з європейською та українською селекціями. Стан посівів більш-менш нормальний. Вже підживили озимину. Певною мірою ризикували: вносили аміачну селітру як підживлення ще 7 лютого, такого раніше не робили ще ніколи. Дуже відчуваємо зміни клімату: зима стає м’якшою, весна теплішою.
 
З фінансуванням ситуація плачевна. Банківські ставки сягають 25%, посіви навіть ключових культур під заставу не розглядаються, основні засоби оцінюються копійками. Щоб отримати оборотні кошти, треба фактично все господарство передати у заставу. Я не готовий так ризикувати.
 
Є сподівання на такий інструмент, як аграрні розписки — там все просто і зрозуміло. Але поки що вони не набули масового поширення, а практикуються на рівні пілотних проектів. Крім того, з розписками поки що працюють тільки компанії, у яких продукти найдорожчі. За теперішніх ризиків не завжди є можливість купувати найдорожче. Якщо це не впливає на технологію, використовуємо перевірені генерики, щоб зекономити.
 
Якісний захист для нас стратегічно важливий. Не можемо собі дозволити зменшення урожайності, адже збільшилися орендна плата, фіксований податок, інші витрати. Треба викладатися наповну, не розслаблятися, шукати кошти. Мене, наприклад, дуже цікавили б аграрні розписки щодо мінеральних добрив. Якби компанії-постачальники мінеральних добрив запустили б механізм аграрних розписок, до них би точно черги стояли. Так само із якісним посівним матеріалом. На доброму насінні теж не можемо економити.
 
Форвардні контракти реально можна обговорювати тільки з кількома іноземними компаніями, частково з Аграрним фондом. Державної підтримки фактично немає. Тому сподіваємось тільки на Бога і на власні ресурси. Трохи підтримує спів­праця з компаніями-постачальниками ЗЗР, що практикують часткову передоплату, товарні кредити.
 
Особливих ілюзій щодо урожайності не маємо. Вологи в ґрунті немає, будемо боротися за її утримання. Мусимо максимально уникати ризиків, наприклад, щодо посівів сої.
 
Раніше купували нову техніку, тепер хіба що вживану. Оновлювати її треба постійно. Намагаємося також економити на інтенсифікації виробництва, взаємозамінності працівників, коли 1 співробітник без проблем може працювати на 4–6 агрегатах. Для цього вкладаємось в освіту і навчання своїх кадрів.
 
Дмитро СКОРНЯКОВ, генеральний директор агрохолдингу «Харвіст», Донецька обл. (97 тис. га)
 Те, що колеги називають зміною клімату, ми вже сприймаємо як звичне. Утім, минула осінь навіть для нас була вкрай посушливою — перші дощі випали у листопаді. Щороку сіємо в суху землю — для нас це вже нормально. Знову ризикнули, відсіяли все, хоча сусіди не досівали через посуху по 20–30% плану. Ми виграли завдяки надзвичайно теплій зимі. Пшениця відновила вегетацію вже у лютому, я такого раніше не бачив. І відповідно зараз майже підтягнулася до рівня минулого року, а він був трохи вище середнього за рівнем урожайності озимих зернових. Тому трохи відлягло від серця, вже підживили озимину.
 
Відсіяли горох, ячмінь, гірчицю. Регіон у нас такий, що мусимо ризикувати і сіяти рано, бо, посіявши пізно, вже гарантовано нічого не отримаємо. Днями беремося і за соняшник.
 
Щодо фінансування, то усвідомлюємо: своїх грошей та ресурсів, які реально знайти на ринку, в принципі вистачає для підтримки того рівня, на якому перебуваємо. Але розвиватися далі немає за що. Хоча розвиватися є куди. Досі Україна залишається крупним гравцем, але поки що за рахунок екстенсивного розвитку, гарних площ. Натомість ми мало виробляємо преміального товару. В умовах, коли іде конкуренція не між компаніями, а між країнами, нам потрібні принципово інші, в рази більші вкладення. Скажімо, у проекти зрошення, особливо на півдні України, проекти сучасних садів та багато інших. На жаль, джерел ресурсів для якісного стрибка поки що не бачу. Тому ближчі кілька років будемо топтатися на тому ж рівні, що й зараз.
 
Маємо великий напрям молочного тваринництва. На ньому, на відміну від рослинництва, особливо болюче позначаються податкові зміни. Боюся, що молочне тваринництво ризикує перетворитися на соціальний проект. Держава має або підтримати сектор, або визнати неспроможність ним ефективно займатися.
 
Основним видом економії продовжує бути економія на основних фондах. По суті, живемо за рахунок амортизації тієї техніки та обладнання, які придбали у кращі часи. Вкладатися у них так, як хочеться не маємо можливості.
 
Коментар
 
Тарас ВИСОЦЬКИЙгенеральний директор Асоціації «Український клуб аграрного бізнесу»
 Вартість нинішньої посівної кампанії, за розрахунками УКАБу, становить 90,1 млрд грн, що на 34% більше минулорічних показників.
 
Якщо оцінювати загальні тренди нинішнього сезону, можна виділити три фактори. Перший: прогнози свідчать, що попри попередні побоювання аграрії зможуть вийти у майбутньому загальному врожаї на середній показник минулих років. У різних регіонах порівняно стабільна ситуація з озимими культурами та намірами на посіви.
 
Другий фактор, вплив якого усі визнають, — недостатність обігових коштів на посівну. Це пов’язано з політичними факторами, перш за все з податковою реформою. Ситуація показує, що зміни у законодавстві стосовно спецрежиму ПДВ в плані відшкодування при експорті мають вплив, але він не критичний.
 
Третій фактор полягає у тому, що ніколи обігових коштів не буває достатньо для покриття витрат. Їх треба залучати ззовні. Класика підказує, що залучені кошти для виробництва мають складатися з трьох рівних складових: власних коштів, класичних банківських кредитів і запозичених коштів інших фінансових напрямів, таких як форвардні продажі, товарні кредити, непряме, невалютне фінансування.
 
Банки мало готові збільшувати фінансування. Для того щоб рухатися далі — поліпшувати технології і збільшувати виробництво, наявних обсягів явно недостатньо. Тут могла би допомогти держава: з точки зору підтримки розвитку, а не проїдання, максимально простимулювати доступне фінансування для агровиробників. Вони б самі вже вирішили, на що витрачати ці ресурси.
   

Опубліковано в журналі

№7(326) квітень 2016

Cхожі статті

Приорати солому… і заробити більше
Три сценарії розвитку ринку землі
Випробування земельною спадщиною
Девальвуй, не девальвуй – все одно…
Непотрібне - знищити
Агрохолдинги: розрив шаблону
ГМО: нові вигоди - нова шкода?