Банер

Новий номер

№14(357) липень 2017



	 

	Жнива: фініш та старт

	купити електронну версію:

	  
Архів номерів
Передплата

Основні рубрики

 


 



Агентство Промышленных Новостей

Шувра Чакраборті: «Йдучи назустріч попиту, отримуємо чимало користі»

На Міжнародній конференції «Ведення агробізнесу в Україні» увагу багатьох учасників привертав бізнесмен індійської зовнішності, який висловлював цікаві думки щодо експорту продукції з України. Пан Шувра Чакраборті виявився директором транснаціональної експортно-імпортної компанії AMC Overseas (FZE), яка займається в Україні торгівлею й інвестиціями, а також проектами для харчової промисловості. Підприємець погодився відповісти на кілька питань «Агробізнесу Сьогодні».

 

  • Пане Чакраборті, звідки географічно ваше підприємство? Чим ви займаєтеся у нас?

— Наш головний офіс розташований у місті Дубаї, це Об’єднані Арабські Емірати. Також маємо представництво в Індії. Наше географічне розташування дозволяє з’єднувати логістикою Азію, Африку та Європу. Зокрема, з України ми веземо соняшникову олію, кукурудзу, зернові, сою, горох, нут, сочевицю, лляну і ріпакову олії, насіння гарбуза… Також деякі спеції, наприклад, коріандр. Ми його чимало відправили з України у Південно-Східну Азію. Нам взагалі багато чого цікаво в Україні. Люцерна, наприклад. Але поки немає задовільної логістики, щоб її експортувати. Як правильно везти люцерну за 5000–6000 км, щоб і якість зберегти, і перевезення було не дуже дорогим? Але ми любимо вирішувати такі складні завдання.

Скажімо, один з арабських шейхів доручив мені знайти пекаря — фахівця, що зміг би пекти у великій кількості смачні ватрушки. Не посміхайтеся, це цілком серйозно. Компанія шейха має щорічний оборот розміром $23 млрд по всьому світі. Нещодавно, до прикладу, він вклав $2 млрд у В’єтнам.

  • Чому саме ватрушки, цікаво?

— Його діти, гуляючи десь у Нью-Йорку, випадково в магазині побачили невідому їм раніше їжу — ватрушку. Скуштували, і вона їм дуже сподобалася. Продавець не говорив ні арабською, ні навіть англійською. Він тільки зумів їм повідомити, що така VATRUSKA виробляється у Східній Європі. Мені як фахівцеві з вашого регіону переслали фотографію ватрушки й важливе доручення шейха. Він хоче знайти в Україні майстра з випічки у промислових масштабах і запропонувати йому роботу в Об’єднаних Арабських Еміратах. Але український пекар має бути готовим, що ватрушки не обов’язково будуть точнісінько такими, як у Полтаві чи де. Він повинен розуміти: якщо доведеться трошки пристосувати продукт, наприклад, до смаків арабських жінок, то треба буде це здійснити.

  • Але ж, скажімо, в Індії аграрний сектор доволі розвинений, а за виробництвом спецій країна, напевно, лідирує у світі? От у нас продається, скажімо, індійська куркума…

— Так. Те, що тут не виробляється, ми охоче ввозимо. Але й на внутрішній ринок Індії іноземна продукція допускається. Ми, наприклад, беремо горох у вас і вже перероблений експортуємо.

  • В якому сенсі перероблений? На порошок чи як?

— Ні. Очищаємо його, шліфуємо та розфасовуємо у пакети для реалізації кінцевому споживачеві. Це вже та переробка, що дає непогану додану вартість. Горох у такому вигляді, як він зазвичай виробляється фермерами в Україні, коштує $250–300 за тонну. А розфасованим та упакованим стає утричі дорожчим. У нас є ідея: випускати також тверді горохові супи тут, в Україні, і потім експортувати їх в Індію — матимемо ще більший ступінь переробки того ж таки гороху.

Продавати сировину — це нескладно. Переробляти — складніше, але й відкриваються нові можливості та ринки. Перевезення товарів з України в Азію або Африку займає, приміром, 30–40 днів. Молоко сире можна продати тільки протягом 2 днів. А сухе — зберігається й продається 2 роки, тож його зручно експортувати.

  • Індія має 1,25 млрд народонаселення, із них десь третина — вегетаріанці. Ми розуміємо, що продукцію рослинництва там поважають, потребують. Щойно через неврожайний рік уряд Індії знизив до нуля ввізне мито на пшеницю. Наш виробник знає, що в Азії чи Африці існують цікаві ніші… Але українець не завжди уявляє, як туди потрапити зі своєю продукцією?

— Так, українські виробники іноді не впевнені, яку частину шляху вони могли б пройти. Та й не в усіх є кошти і бажання, аби поїхати в Африку чи Індію подивитися, що там і як. Хоча, у принципі, в ОАЕ або в Індію українці вже їздять масово, але насамперед на пляжі, до моря. І не бояться тамтешньої кухні!… Тому що у нас багато подібного: картопля, горох, олія… Напевно, усім нам непогано було б ширше дивитися на світ.

Ми намагаємося донести українським виробникам ще й таку думку. Тутешній продукт, якщо його вивезти закордон, не обов’язково має споживатися в такому ж абсолютно вигляді, як на його батьківщині. І не варто боятися, якщо потрібно буде щось трошки видозмінити, пристосовуючи товар до нового ринку. Коли я прагну щось продавати, я вивчаю культуру моїх партнерів, і не тільки культуру споживання. Україна — це безліч можливостей. Ваша країна має гарних інженерів, непогану інфраструктуру, а грамотність населення — 100%! Однак треба не лише чекати, коли до вас прийдуть із пропозиціями, а й самим варто робити кроки назустріч.

  • Принагідно тоді хочу спитати, пане Чакраборті, про халяльну курятину з України, тобто таку, що не порушує мусульманські харчові заборони. Чи влаштовує вас контроль за якістю цієї продукції, що випускається нашими птахофабриками?

— Дійсно, для мусульманських країн обов’язкова умова купівлі — м’ясо повинне бути халяльним. У світі 1,4 млрд мусульман. Це великий споживчий ринок, і треба до нього прислухатися, тому що інакше ви не продасте. У кожній мусульманській країні є своє агентство, і їхні представники виїжджають до виробників і тут, на місці, перевіряють, чи є продукт правильним.

От іще схожий приклад: в Україні вважають, що коров’яче масло повинне бути жовтим. А араби полюбляють, щоб було білого кольору. Ну, ми ж не почнемо сперечатися, який колір кращий, якщо хочемо продати? Простіше зробити крок назустріч: відбілити масло. І покупці залишаться задоволені, і продавці.

  • Отже, фермер везе товар за моря — 30 днів у дорозі… Передоплату навряд чи зразу дадуть — треба чекати закінчення реалізації, напевно? Купа питань…

— Звичайно, при експорті багато таких проблем виникає. От ще наведу приклад: вологість гороху. Вона для теплих країн не повинна перевищувати 14%. Якщо більша, то велика ймовірність випаровування вдень і випадання конденсату вночі, а далі — виникнення цвілі, і такий горох покупцеві не потрібен. Тому продукт з більшою вологістю обов’язково слід підсушити. Постачальники мають навчитися враховувати ці дрібні деталі. Україна могла б годувати півсвіту, але потрібно при цьому розуміти, як донести свою якісну продукцію до споживача. А таке знання приходить із контактів, у торговельних поїздках.

Ми працюємо із більш ніж 40 країнами, особливо активно в Азії й Африці, де, до речі, живе більшість населення Землі — і, відповідно, більшість споживачів продуктів харчування. Причому там постійно зростає народонаселення, піднімаються економіки багатьох країн Азії й Африки, і відповідно спостерігається зростання споживання. Якщо Україна піде назустріч тамтешньому попиту, вона отримає для себе чимало користі.

Записав Ігор Петренко
   

Опубліковано в журналі

№1-2(344-345) січень 2017

Cхожі статті

З піонером через дорогу. Підприємець Головін та його круті партнери поблизу Диканьки
Барт Інжма: «Я впевнений, що Україна має багато можливостей»
Наука - це компасу бурхливій стихії сучасності
Горизонти Родоніту
Всі технології - в одному Домі
Олег Чор: характер економіки диктує те, що треба захищати
Якісний сервіс і партнерська допомога — це про Nufarm