Банер

Світове сільське господарство: під прицілом Азія та Тихоокеанський регіон

Федір ВЕРХОВЦЕВ, спеціально для "АС"
За даними Продовольчої і сільськогосподарської організації Об’єднаних Націй (FAO) один із 7,5 осіб у світі страждає від хронічного голоду. Ситуація особливо складна в Африці, на південь від Сахари, і в Південній Азії. Потреба в їжі постійно зростає. Схоже, що співвідношення 1:7,5 буде змінюватися у бік зменшення другої цифри, якщо нічого не робити вже зараз для боротьби з голодом. Українські міністри і політики регулярно заявляють про важливу роль України в дотриманні продовольчої безпеки, згадують і про програми FAO. Однак сільське господарство проблемних регіонів і само не стоїть на місці. Про прогнози його розвитку в Азії і Тихоокеанському регіоні далі. А там вже і ваш вихід, українські експортери.

 

До питання про продовольчу безпеку
Незважаючи на швидко зростаючу економіку, в 2010 році в регіоні налічувалося 578 млн людей, які недоїдали, що становило 62% світових показників. З цієї кількості 91% жили всього у 6 країнах: Індія, Китай, Пакистан, Бангладеш, Індонезія і Філіппіни. Всупереч усім зусиллям, абсолютні цифри не змінювалися протягом 20 років.

alt

Незважаючи на всі активні й уповільнені кризи, зростання світової економіки в майбутньому все ж очікується, а разом з тим особливо активним він повинен бути в Південно-Східній Азії. Там, за оцінками, до 2050 року 63% населення буде жити в містах. Це означає, що чисельність сільського населення, людей, які зайняті в сільському господарстві, знизиться, ускладнюючи ситуацію. Справа не тільки в кількості населення, а й у зміні дієтичних вимог (перехід на інший тип харчування і, ймовірно, більшу його калорійність у складі).
 
Середнє світове споживання на рівні 3000 ккал на людину в день очікується до 2050-го, у Східній Азії — 3225 ккал. При цьому в деяких країнах значного зниження відсотка тих, хто не доїдають, не прогнозується, із найбільш абсолютною кількістю таких у Південній Азії, що, власне, відбувається і зараз. Питання продовольчої безпеки в цьому регіоні, актуальне сьогодні, залишиться таким і в довгостроковому прогнозі. Як не дивно, найбільше схильні до небезпеки ті країни, економіка яких більшою мірою залежить від сільського господарства, тому споживання їжі залежить там головним чином від місцевого виробництва. При постійній негативній тенденції у співвідношенні кількості виробленої їжі і чисельності населення, перспективи Південної Азії виглядають похмуро.
 
А ось в Східній Азії, за прогнозами ФАО, число тих, хто не доїдає, має знизитися до 63 млн, тобто 2,8% прогнозованої чисельності населення. Як і колись в обох регіонах (Південь і Схід) основну їжу становитимуть злаки — до 50% одержуваних калорій на людину в 2050-му. При цьому очікується, що зросте частка м’ясних продуктів, овочевих масел і цукру в сумі щоденних калорій.
 
Треба виробляти всього більше
Скільки ж їжі повинно виробляються до 2050-го з урахуванням зростання споживання? Якщо сказати одним словом, то багато. За прогнозами ФАО, через 37 років у світі має виробляється, для порівняння з даними 5-8 річної давності, на 1 млрд більше тонн злакових, на 196 млн т більше м’яса, на 660 млн т більше коренеплодів, на 172 млн т більше сої, на 429 млн т більше фруктів і на 368 млн т більше овочів!
 
Вражаючі цифри! Навіть цікаво, які цифри можуть в тому (не)ймовірно світлому майбутньому прогнозувати наш Мінагропрод, щедро роздаючи прогнози десятків мільйонів тонн врожаю зернових в останні роки? Який-небудь міністр Кайдашнюк поставить, мабуть, завдання на 250 млн т зернових врожаю 2049/2050. Це все зі сфери прогнозів і фантастики. Однак при порівнянні очікуваного зростання з тим, що було в минулому, видно уповільнення темпів. Наприклад, зростання сільськогосподарського виробництва з 1961-63 по 2005-2007 рр. становило 170%, багато в чому завдяки зеленій революції. Вона як комплекс багатьох факторів: активного виведення більш продуктивних сортів рослин, розширення іригації, застосування добрив, пестицидів, сучасної техніки — дуже добре спрацювала на Сході, хоча і не настільки багатогранно як на Заході. Так, виробництво злаків зросло на 300%, що знизило ціну на них на 40%, скоротивши відсоток хронічно голодуючих удвічі: з 34 до 17. Як приклад, зростання споживання і зміни дієти підходить навіть така країна, як Республіка Корея. Там споживання молока за цей період зросла в сотні разів, збільшилося і споживання м’яса.
 
Інтенсифікація неминуча
Справа не тільки в нових сортах або гібридах, ефективних препаратах і техніці. Зростання чисельності населення, зміна клімату, збільшення території пустель ставить питання не тільки на майбутнє: чи достатньо землі, щоб задовольнити прогнозоване зростання? Відповідь все-таки — ні, а тому подальша інтенсифікація неминуча. У глобальному плані близько 91% зростання виробництва очікується від збільшення урожайності і тільки 4,3% — від розширення площ, тоді як ще 4,5% — від збільшення інтенсивності культур. У країнах, що розвиваються, 12% прогнозованого зростання у виробництві сільгоспкультур очікується від нарощування оброблюваних площ, тоді як від інтенсивності культур зростання становитиме близько 3% при інших 85% — від підвищення урожайності.
 
Клімат, що дозволяє збирати два врожаї
Велика частка зростання оброблюваних площ припаде на незначну кількість країн, що розвиваються: Індонезія, Нігерія, Ефіопія та звана житницею 21-го століття Бразилія. Майже всі ці країни зі сприятливим кліматом, який дозволяє збирати два-три врожаї на рік. Так, у Бразилії, крім традиційних сільськогосподарських площ, розглядається як майбутній полігон місцева цілина, центральне плато з достатнім зрошенням і потенціалом не тільки з фруктів або овочів, але й зернових культур.
 
Що й казати, якщо вже в Україні помітний відсоток м’яса з цієї країни, що розвивається. Можна сказати, що у нас вже все, що можна розорано (а скільки закинуто), і взагалі нехай вони собі там розвиваються, а ми ж тут мало не країна Євросоюзу (правда, Румунія з кіньми в сільському господарстві вже там, і завдяки німецьким інвестиціям скоро може скласти помітну конкуренцію в регіоні). Розмір оброблюваних площ у деяких країнах Азії, як Китай і В’єтнам, почав скорочуватися, а Казахстан вже переорієнтує свій зерноекспорт на Схід. Є над чим подумати.
 
Водне забезпечення
Наступне питання — це вода. Історично зрошення було визначальним фактором підвищення продуктивності і врожайності. Смарагдові поля в дельті Нілу зеленіють вже не одну тисячу років, Саудівська Аравія вирощує пшеницю по суті в пустелі, а начебто взятий кілька років тому китайський кредит повинен піти на відновлення системи зрошення українських земель. Сільське господарство споживає близько 70% водних ресурсів планети. Прогнози в цій галузі особливо складні.
 
За прогнозами ФАО, загальна площа зрошуваних земель повинна розширитися на 20 млн га, або 6% до 2050 року. І більше половини очікуваного розширення повинно відбутися у Південній Азії (на 3 млн га) та Східній (8 млн га).
 
Клімат і нафта
Існують критичні чинники, здатні істотно вплинути на виконання прогнозів. По-перше, ціна на сиру нафту. Потім — вплив зміни клімату і, нарешті, просування біопалива.
 
Не варто забувати, що ціна сирої нафти була нижчою на 20 доларів за барель в 1999-му, відтоді збільшившись у кілька разів, ризикуючи, втім, знизитися до цієї ж цифри, чого ми всі хочемо зі зрозумілих причин. Зростання цін на нафту не могло сумним чином не позначитися на собівартості продуктів харчування, пов’язаної зі зростанням вартості хімічних добрив, перевезень, палива для зрошення тощо. Не можна сказати, що буде з ціною на сиру нафту навіть у найближчому майбутньому, тим паче цей фактор невпевненості в нестабільному світі може серйозно вплинути на представлені довгострокові прогнози.
 
Політична та соціальна стабільність у країнах-виробниках нафти — один з моментів, який треба враховувати. Близький Схід не страждає від голоду, але його розривають збройні конфлікти, які тільки дивом залишаться досить локалізованими в майбутньому. Нафта — їх благо і покарання — дуже впливає на глобальне виробництво.
 
Зміни клімату неминучі в найближчі десятиліття. Це бачать і відчувають по всьому світі — Південно-Східна Азія може перенести ще не один цунамі. Як пом’якшити його удари — питання екології, наслідки людської діяльності (наприклад, руйнування коралового пояса, який зміг би пом’якшувати удари стихії). Це питання безпосередньо пов’язане з сільських господарством, бо руйнівні наслідки стосуються не тільки інфраструктури, а й призводять до людських жертв, тобто позначаються на чисельності трудових ресурсів.

alt

Середні світові температури на поверхні землі, за прогнозами, зростуть від 1,8° С до 4,0° С до 2100 року. Здається, що це далеко, але тут варто згадати, наприклад, українське літо 2012, щоб зрозуміти, як удавана далека перспектива стосується і хати скраю. У глобальному плані це тягне за собою підвищення концентрації оксиду вуглецю, зміна звичної схеми випадання опадів, збільшення кількості шкідників, бур’янів і хвороб та й просто опустелювання земель. Вплив на сільське господарство, хоча і повсюдне, буде розподілено нерівномірно. В Азії та Тихоокеанському регіоні негативна зміна клімату виражається і в тому, що збільшилась кількість удвічі за 10 років повеней і засух. Нічого не нагадує? Це не може не позначатися на виробництві та ціні сільгосппродуктів.
 
Третій фактор невизначеності в довгостроковому погляді на проблему — розвиток виробництва біопалива. Деякі чиновники Євросоюзу вирішили, що це добре, в США їх підтримали, і ось ми маємо цей неоднозначний фактор. Енергетичні біржові товари мають велику гнучкість ціни в порівнянні з харчовими. Наприклад, кукурудза надзвичайно дорожчає при зростанні ціни сирої нафти і відповідно підвищується ціна на біоетанол. Це, в свою чергу, впливає на ціну кукурудзи на силос, що призводить до зростання вартості м’яса.
 
З іншого боку, біоенергетичні культури змагаються із харчовими культурами за використання землі і води, які й без того вже в дефіциті, таким чином, створюючи загрозу продовольчої безпеки. Розумний і виразний компроміс між продовольчою безпекою та біоенергетикою — ця тема актуальна у нас, стосується і голодуючих Азії. Зрештою, заяви про те, що Україна нагодує чи не весь світ, зовсім ще недавно звучали постійно. Впливати на ціну сирої нафти ненабагато простіше, ніж на зміни клімату. Не допустити перевиробництва біопалива на шкоду харчовому виробництву здається трохи більш легким завданням.
 
Яке ж майбутнє світового виробництва сільськогосподарських продуктів? При належних інвестиціях на збільшення виробництва продуктів харчування, ресурсів, за прогнозами ФАО, має вистачити на 9,2 млрд людей. Про те, що буде далі, по всьому світі, зокрема в Азії і Тихоокеанському регіоні, дізнаються вже наші нащадки.
   

Опубліковано в журналі

№9(304) травень 2015

Cхожі статті

Ліквідамбар у Межигір’ї
Фундамент для майбутнього
На смітник історії, або Операція «декомунізація»
Традиційні цінності машинобудування
Парадокси мобілізаційних часів
Чому немає агробізнесу на Марсі?
Туреччина аграрна. Погляд туриста