Головною причиною відкриття «ринку землі» є пошук ефективного землевласника: думка

 Чим обумовлена необхідність прийняття закону про ринок землі в Україні, на Вашу думку?

Починаючи з 2007 року, коли була розпочата процедура обговорення проєкту закону «Про обіг земель сільськогосподарського призначення», в якій я брав активну участь, ставив за мету зрозуміти, чим обумовлена потреба відкриття ринку землі. Ведення агробізнесу тоді, на початку 2000 років, як і сьогодні був, є і залишається прибутковим.

Яка була потреба в ринку землі? Для мене ця проблема має виглядати так – у роз’ясненні причинно-наслідкових зв’язків. Я бачу і розумію, що впровадження ринок землі в Україні – наслідок. А причина в чому полягає?

Маю бачення причини «ринку землі», вона в мене своя, і підкріплюється науковими даними. Вона стосується якості ґрунтів нашої держави. Пропонує поглянути на динаміку втрат гумусу ґрунтами України починаючи з 1990 до нинішнього року. В кількісному плані ця картина може бути дещо іншою, але в якісному вона точно відповідає суті справи. Тобто 20 років поспіль, Україна має динаміку, з якої українські ґрунти втрачають гумус. За неофіційним, але досить науковим підґрунтям вважається, що гумус визначає певною мірою, якщо не повною, родючість ґрунту. Так от виходить, що починаючи з 90-го року минулого століття родючість постійно падає. Тут виникає питання «Як же так?». Ми з 1990 року маємо негативну динаміку втрат гумусу ґрунтами України, ця динаміка є неприйнятною, така, яку треба виправляти терміново. Це дуже тривожний симптом, який свідчить, що українській землі потрібен ефективний власник.

Ефективний власник землі можна вести мову про різні варіанти – може бути в формі оренди, державної власності, колективної тощо - неважливо, але динаміка погана якості ґрунтів і вона вимагає пошуку власника. На мій погляд «ринок» міг би стати, тим заходом який би дозволив розв'язувати цю проблему у правильному напрямку. Українським сільськогосподарським землям потрібен справжній господар і тому можна розглядати «ринок», хоча для цього треба було ще зробити кроки. Я залишаюся на позиції, що головною причиною відкриття «ринку землі» є пошук ефективного землевласника.

Як зробити таким чином, щоб якість землі, наші чорноземи власне мали гумус який зростає, але не зменшується? Завдяки чому, які законодавчі ви пропонуєте для цього?

Чудово розумію, які принципові недоліки в цьому законі, аби про ці недоліки поговорити з точки зору не просто її фіксації, а з точки зору їх виправлення, з точки зору будівництва нових підходів до проблеми. Продемонструю наступну річ. Перша, це базові постулати, які ми повинні запам'ятати, які не прописані в законі, а на жаль, не в земельному кодексі, на базі якого ми пишемо цей закон. Земля – це така власність, з якою власник не може поводитися як він захоче. Бо земля – єдина і годуватиме усіх. І другий постулат – це землі сільськогосподарського призначення мають залишатися такими вічно.

Ці два постулати – це та парадигма, з якою ми повинні починати. На мою думку, одному юридичному або фізичному суб’єкту підприємницької діяльності, варто давати 200 або 1000 гектарів ріллі, про що я написав ще до того, як цей закон був прийнятий. З іншого боку я не розумію цифру у 10 000 гектарів, оскільки це перший крок до латифундії. У 2007-2008 роках був визначений підхід у виділенні агрокомпаніям чи фермерам від 200 до 500 га залежно від кліматичної зони України і це розумно. В нинішньому законі вказано, як на мене, ненормальний кількісний підхід.

Інший підхід, якого в цьому законі не має, це право на володіння землею. Тобто власник землі повинен мати досвід оренди аграрних земель, аграрну освіту, практичний досвід роботи з технологіями, машинами, персоналом, що дає перспективу того, що власник знає як поводитися із землею. До речі, у багатьох країнах Заходу право володіти землею розглядається серйозно і з вимогами, а ми цього не хочемо навіть розглядати. Принаймні, на першому етапі реалізація закону – власник землі повинен мати право на це володіння. І ще серйозніший закон, який зараз викладу у конкретній формі, і його форму можна обговорювати, вона може бути предметом дискусій.

Відповідальність за землю, що чітко враховується завдяки такому показнику як родючість ґрунту, який можна оцінювати через такий показник, як гумус.

Чи вважаєте Ви, що основними інститутами, що контролює, державними структурами мають бути саме центральні управління відомств, або це має бути Держгеокадастр чи все-таки місцеві громади? Яке має бути співвідношення контролюючих структур на етапі впровадження ринку землі?

На це питання дуже легко відповідати. Треба створити таку контролюючу структуру, що працює незалежно від власника землі. На мій погляд, це мають бути абсолютно незалежні державні інстанції. Такі інстанції, на які не мають впливу ні губернатор, ні громада, ні власник, ніхто! Це представники держави, які стоять на одній єдиній сторожі – не допустити негосподарського відношення до землі.

Стосовно об'єднаних територіальних громад, то Ваші рекомендації в майбутньому вводити таку посаду як агроном-консультант, чи дорадник, чи фахівець з використання саме сільськогосподарських земель?

На мій погляд, ці територіальні громади мусили б створити такий департамент у власних виконавчих структурах, і у них першими помічниками мають стати аграрні вищі. Для нових територіальних формувань фахівців готують аграрні вищі, а спілкування аграрного вищих з територіальними громадами мало б зворотний зв'язок, тобто виш завжди розумів би, що треба удосконалити у фахівця аби він відповідав усім вимогам, щоб наш добробут від цього тільки зростав.

Як Ви рекомендуєте діяти саме аграріям, фермерам і великим господарствам в розрізі ринку землі? Яким має бути їхня оптимально ефективна діяльність?

З точки зору монополії, прийде час коли вступить в норму можливість придбання однією агрокомпанією 10 000 гектарів ріллі, ще через рік може бути показник у 100 000 га. Наразі немає стримувального фактора, через який господарювання землею було б дбайливим власником землі. Сьогодні аграрії, які працюють нам ній, повинні все-таки розуміти, що від них має йти перший крок законодавчого рівня. Вони повинні ініціювати прийняття законів і обмежень, про які я казав.

Питання стосовно нормативно-грошової оцінки землі. Яка ваша точка зору: треба тут якісь зміни, удосконалення, уточнення вносити? Сьогодні принаймні у міністерстві економіки, сільського господарства України говорять, що є нормативна грошова оцінка земель і варто починати від цього рахувати купівлю-продаж землі на ринку.

У чинному законі про ринок землі говориться про те, що ціна має бути не меншою за нормативно-грошову оцінку. Як на мене, ціну має встановлювати ринок. Повертаючись до першого питання: «Яку мету переслідують на державному рівні?» Як на мене, це пошук ефективного власника – значить ціна повинна бути прийнятною.

Чи Ви вважаєте, що велика кількість земельних паїв одночасно вийде на ринок? Який Ваш прогноз: це може бути 1%, 2% чи можливо і до 10% паїв першого року будуть продаватися/купуватися?

Якби у нинішньому законі були прописані обмежувальні норми, про які говорилося, то я сказав, що землі продавалося б дуже мало. За відсутності цих обмежень говорити про обсяги важко. Все залежить від ситуації на конкретний момент на ринку – попит може бути або не бути, 50 на 50%. Або буде ажіотаж, або його не буде.

Ваші побажання тим, хто господарює на землі, фермерам і власникам землі, паїв, які сьогодні є власниками паїв і вони роздумують. Щоб ви побажали, як себе вести у 2021 році?

Для тих хто сьогодні підготовлений до роботи на землі, для тих хто має практичний досвід і матиме можливість — купуйте землю, ставтеся до неї по-хазяйськи. Навіть без обмежувальних факторів у законі про ринок землі, про який говорилося сьогодні. Навпаки, своїм відношенням професійним до такої власності як земля, створюйте приклад господарського відношення і водночас з тим гуртуйтеся і пробивайте на законодавчому рівні ті контролюючі норми, про які йшла мова.