Банер

Зберігання картоплі

Ольга ВЛАСОВАканд. с.-г. наук
Інститут захисту рослин НААН
Картопля в Україні — це незамінний продукт харчування. Недаремно в народі її називають «другим хлібом». Вуглеводи картоплі є істинним джерелом енергії для людського організму. Бульби вміщують суху речовину, крохмаль, вітамін С, калій та інші важливі елементи.

 

Наша держава займає третє місце у світі за масштабами споживання картоплі. В Україні її вперше посадили у 1805 році в Харківській губернії. На територію Карпат вона потрапила з Австрійської імперії та довгий час не сприймалась місцевим населенням. На сьогодні найбільші площі для посіву картоплі відведені у Китаї та Індії, де вирощується третина всього врожаю бульби у світі. А у 1995 році картопля стала першою рослиною, вирощеною у космосі.
 
При великих витратах праці і матеріальних ресурсів її врожайність залежить від ґрунтово-кліматичних умов. Картоплю вирощують в різних зонах України: на піщаних і суглинкових ґрунтах, чорноземах — від Полісся до Степу. Рослина картоплі характеризується високою пластичністю, проте нормальний ріст і розвиток проходить при забезпеченні у відповідних кількостях світлом, теплом, повітрям, водою і елементами живлення. Всі сорти мають генетичний потенціал якості. Як цей показник буде використовуватись у кожному конкретному випадку у виробничих умовах, залежить не лише від технології вирощування картоплі, але й від погодних умов вегетаційного періоду. Водночас вплив метеорологічних чинників не можна розглядати окремо від ґрунтових умов, внесення добрив, біо­логічних особливостей сорту.

Сорти ранньої групи стиглості збирають із настанням фізіологічної стиглості бульб, а саме у серпні, середньостиглі — до середини вересня, а пізньостиглі — до початку жовтня.

Періоди зберігання
Ключове місце в підготовці картоплі до закладання на зберігання є післязбиральна доробка. При цьому враховується цільове призначення картоплі (для харчових цілей, промислової переробки, корму для тварин, насіння), тривалість зберігання, фізіологічний стан, рівень ураженості фітопатогенами.

При правильних умовах зберігання цим свіжим овочем можна насолоджуватися і в весняний період. Способи зберігання картоплі залежать від масштабів виробництва.

Перш ніж закладати картоплю на зберігання, її необхідно ретельно перебрати, аби не допустити потрапляння бульб, пошкоджених хворобами та шкідниками, порізаних, битих. Також перед закладанням картоплю треба просушити на відкритому повітрі протягом декількох годин. Це сприяє зміцненню шкірки, підвищує стійкість картоплі до механічних пошкоджень, зменшує розвиток збудників хвороб.

Під час зберігання розрізняють основні періоди:

  • лікувальний;
  • пониження температури;
  • зберігання.
 
Лікувальний період починається відразу після збирання і триває від 5 днів до 3 тижнів, залежно від ступеня визрівання і наявності механічних пошкоджень. Максимально довгий лікувальний період триває близько 20 днів. Його необхідно проводити за температури 11–13 °C.Скоротити лікувальний період до 10 днів можливо, коли температура зберігання становить 17–19 °C.

Після закінчення лікувального періоду настає плавний перехід до зниження температури. Під час цього періоду температуру від 15–18 °C необхідно знизити до 2–4 °C. Темп зниження 0,5 °C за добу. Тривалість періоду зниження температури залежить від сорту. Чим пізніше сорт дозріває, тим довше триває період зниження.

Основні вимоги
до зберігання
Після досягнення оптимальних показників настає основний період зберігання. При 2–4 °C гальмуються всі біохімічні та фізіологічні процеси всередині бульб.

Більшість насінної і кормової картоплі зберігають у буртах і траншеях. При зберіганні картоплі, особливо в південних областях, важливо стежити за тим, щоб запобігти з осені її самозігріванню.

Взимку настає стан глибокого спокою бульб, який триває, залежно від сорту, 140–230 днів до початку їх проростання, тобто до весни. Великий вплив на збереження картоплі має відносна вологість повітря. Оптимальні показники становлять 90–95%. Підвищення вологості стимулює утворення паростків, що є не допустимим. Підвищення більше 95% призводить до утворення крапельної вологості на поверхні бульб, і як наслідок, викликає розвиток хвороб і втрату врожаю.

Для зберігання картоплі придатне сухе прохолодне темне приміщення, найкращим для цього є підвал або льох, які не промерзають. При зберіганні на світлі в бульбах виробляється шкідлива для людського організму речовина — соланін.

Зберігати картоплю можна в ящиках з отворами для вентиляції. Ящики ставлять на підставку висотою 15–20 см, з невеликою відстанню між стіною.

Можна зберігати картоплю, розсипавши на соломі, прикривши урожай зверху соломою або рогожею. Бульби з дефектами слід зберігати окремо і використовувати передусім.

Іноді при зберіганні картоплі промерзає верхній шар, де потім розвиваються хвороби та гнилі. Аби цього уникнути, верхній шар вкривається порожніми ящиками або мішками.
 
Норми втрат та зниження якості продовольчої картоплі
при зберіганні у спеціалізованих картоплесховищах за жовтень-квітень
 

Способи зберігання
врожаю картоплі
Найбільш поширений спосіб зберігання картоплі в буртах (кагатах), коли на високому сухому місці викопують завглибшки 35 см коло діаметром 4,5 м. Всередині облаштовують душник із нещільно збитих трьох дощок для вентиляції повітря з картоплі, яку насипають навколо нього висотою понад 1,5 м. Потім бульбу прикривають тонким шаром соломи, щоб до неї не торкалася земля. Поверх насипають викопану землю. Якщо кагат розташовано не на високому місці, де б вода стікала природним чином, навколо викопують невеличкий рівчачок для її стоку. При настанні сталих температур сформований кіпець додатково накривають гноєм, перемішаним із соломою, або іншими рихлими матеріалами (листям дерев, хвої тощо). Під час сильних морозів отвір душника прикривають солом’яним снопом. У такий спосіб картопля зберігається до нового врожаю.

У погребі
Підпілля (погріб) повинно бути ретельно просушеним, вичищеним від сміття і по можливості побіленим. Необхідно одночасно при цьому відремонтувати або зробити витяжну трубу чи віддушину (для видалення зайвої вологості).

Догляд за овочами та картоплею, закладеними на зберігання у погребі, полягає в тому, щоб не допускати, з одного боку, занадто великої вологості і високої температури, для чого потрібно своєчасно провітрювати приміщення через спеціальну витяжну трубу, а з іншого — не допускати взимку промерзання врожаю, для цього необхідно провести утеплення погребу зовні, присипавши його землею, тирсою, торфом, а взимку снігом.

Перед закладанням на зберігання категорично не можна мити картоплю. У домашніх умовах картоплю зберігають у льохах, підпіллях, комірках. Найголовніші умови для кращого збереження картоплі:

  • температура повітря від +2 до +3 °C;
  • помірна вологість повітря;
  • відсутність світла;
  • вентиляція.
 
В ящиках
Якщо немає льоху, рекомендується зробити утеплений герметичний ящик для зберігання картоплі. Його конструкція забезпечує підтримання плюсової температури і циркуляцію теплого повітря всередині. Ящик об’ємом 1 м³ вміщує близько 350 кг картоплі. Для надійного утримання тепла стінки, дно і кришка ящика повинні бути подвійними. Простір у них заповнюється будь-яким утеплювачем, наприклад, сухою тирсою, листовим пінопластом. Щоб картопля не зеленіла від світла, її потрібно прикрити зверху темною тканиною. З метою захисту картоплі від промерзання у нижніх кутах, а також для запобігання її від загнивання, при зберіганні необхідно забезпечити циркуляціютеплого повітря всередині ящика. Для цього перед закладенням картоплі на дно ящика необхідно покласти дерев’яну решітку з товстих (приблизно 20–30 мм) рейок.

У ямі
Бувають випадки, коли весь урожай у льох або інші приміщення не поміщається, і доводиться зберігати картоплю в ямі прямо на городі.

Яму слід вирити на високому сухому місці з низьким стоянням ґрунтових вод. Для відтоку дощових і талих вод влаштовують канавки.

Картоплю, призначену для використання наприкінці зими або на початку весни, можна зберігати в ямі. Останню виривають в сухому щільному ґрунті глибиною у 2 м. Яма заповнюється до половини картоплею, а інша половина засипається спочатку сухим піском шаром 5–10 см, а потім сухою землею. Зверху над землею яму накривають соломою, торфом.

Можна зробити яму вдосконаленого типу. Для цього необхідно зробити над нею стелю, утеплити землею, а в стелі зробити люк. З такої ями картоплю можна виймати протягом усієї зими.

Якщо картоплю завантажують у яму в гарну погоду, її можна закривати не відразу, а почекати, поки бульби охолонуть, і з них випарується зайва волога. У дощову погоду, коли яму доводиться закривати відразу, на дно її ставлять вертикально снопи зі стебел кукурудзи або пучки соломи, які є своєрідною витяжною трубою, що проходить через насип картоплі та укриття.

Продовольчу картоплю зберігають переважно у стаціонарних сховищах з активною і примусовою вентиляцією. Залежно від типу вентиляції, висота насипу картоплі у засіках може бути як 2–2,5 м, так і 3–4. Якщо сховища не обладнані калориферами для створення в зимовий час теплової завіси, то у верхніх шарах насипу чи у верхніх контейнерах при зберіганні утворюється конденсаційна волога, яка призводить до великих втрат бульб від гнилі. Для зниження негативної дії значного перепаду температур над поверхнею насипу та всередині його, картоплю накривають гігроскопічним матеріалом (матами з соломи або рогози) або у контейнер зверху насипають столові буряки (1/4 місткості), які стійкі проти конденсаційної вологи.

При зберіганні бульби витрачають запасні поживні речовини. Втрати їх маси залежать як від умов вирощування, так і від якості закладених на зберігання бульб.

Зі встановленням постійної температури вентилювання проводять лише з метою обміну повітря. У сховищах щоденна тривалість вентилювання становить 30–60 хвилин. При настанні морозів та нерізкому коливанні температури вентиляцію проводять через день20–30 хвилин.

Для зберігання бульб в умовах фермерських господарств і присадибних ділянок будують тимчасові польові сховища у вигляді надземних, напівзаглиблених і глибоких траншей, які в різних регіонах мають свої особливості конструкції, де принцип системи вентилювання здебільшого є природним, але краще застосовувати примусове.

Частина городників під час закладання бульб на зберігання часто перешаровують їх із дрібно нарізаним листям горобини, нагідків, полину гіркого, що значно зменшує відсоток зараження бульб мокрою бактеріальною, сухою фузаріозною гнилями.

У південному Лісостепу та Степу України восени довести картоплю до певного режиму зберігання за допомогою вентилювання неможливо, оскільки навіть уночі температура повітря не буває низькою. Оскільки вирощена на півдні України картопля проростає набагато раніше, ніж вирощена на півночі, треба поєднувати вентилювання з використанням холоду від пересувної холодильної установки. Таким способом можна вивести в режим зберігання картоплю, яка знаходиться у буртах і траншеях південної зони.

Порівняння різних способів зберігання картоплі показує, що зберігання врожаю навалом обходиться дешевше, ніж у контейнерах. Це зумовлено високою вартістю тари. Але процес зберігання необхідно контролювати щодня.

У ранньовесняний період продовольчу картоплю зазвичай перевозять у холодильники, де врожай досягає зниження температури та відбувається гальмування процесу проростання.

Товарну обробку та фасування картоплі перед її реалізацією проводять на сортувальних і фасувальних машинах. Свіжі рани на бульбах у весняний період не заживають, тому перебирання картоплі треба проводити на механізмах, які не пошкоджують бульб. Як правило, сортувальні машини у великих сховищах розміщені всередині і при сортуванні та фасуванні бульб, крім загального, встановлюють додаткове освітлення, яке дає змогу повністю видаляти пошкоджені бульби й використовувати їх залежно від якості.

Насіннєву картоплю сортують і розміщують під тонким шаром соломи для захисту її від весняних приморозків та для озеленення. Особливо ретельно відбирають хворі бульби від здорових, а придатні для садіння обов’язково дезінфікують, обробляючи фунгіцидами.

Частими причинами втрат врожаю картоплі в основний і весняний періоди зберігання, крім інфекційних захворювань, є задуха, переохолодження та підморожування. Щоб запобігти їхньому прояву, підтримують рекомендований для кожного сорту режим зберігання.

Захворювання, які уражують
картоплю під час її зберігання
Фузаріоз (суха гниль) розвивається на травмованих бульбах у вигляді концентричних плям (кругів), вкритих опуклими подушечками спороношення гриба сіро-білого, жовтого або рожевого забарвлення. М’якоть під плямами пухка, суха, має бурий колір. Уражена тканина чорніє, повністю руйнується і перетворюється на «мумію».

Бульби, що уражені фузаріозом, схильні до розвитку мокрої бактеріальної гнилі.

Мокра бактеріальна гниль уражує шкірку бульби, вона набуває коричневого кольору, тканина розм’якшується і перетворюється на слизувату масу з неприємним запахом, згодом бульба повністю згниває.

Кільцева гниль. Часто хвороба має прихований характер. Хворі бульби за слабкого ураження зовні не відрізняються від здорових, але на розрізі по судинному кільцю в них помітне пожовтіння і розм’якшення тканини. Судинне кільце уражених бульб має жовтувате, жовте і кремове забарвлення. Під час натискування виділяється жовта слизова маса. Сильне зараження бульб призводить до повного руйнування їх судинної системи.

В умовах підвищеної вологості бульби, уражені збудником кільцевої гнилі, згнивають, утворюючи осередки гниття, які можуть поширюватися на весь бурт. Посадка такими бульбами спричиняє появу карликових рослин з укороченими міжвузлями і дрібними листками. Рослини гинуть від закупорювання судин бактеріями до моменту цвітіння або дають кілька дрібних бульб.

Ризоктоніоз або чорна парша — дуже поширена хвороба картоплі у всіх ґрунтово-кліматичних зонах нашої країни.

Нараховується декілька форм прояву ризоктоніозу. Захворювання проявляється у вигляді чорної парші, заглибленої плямистості та сітчастого некрозу бульб, загнивання вічок та паростків, відмирання столонів та коренів, а також у вигляді сухої гнилизни підземної частини стебла у вигляді коричневих виразок різної величини та «білої ніжки» стебел.

Тверді чорні блискучі випуклі склероції на бульбах за зовнішнім виглядом нагадують невеличкі шматочки чорнозему, що прилипли до її поверхні, у зв’язку з чим хвороба дістала назву «чорна парша». Склероції нещільно з’єднанні з поверхнею бульби, вони легко зшкрібаються без пошкодження перидерми бульби, але не відмиваються водою. У цій формі ризоктоніоз майже не завдає шкоди бульбі (склероції знаходяться на поверхні, не викликаючи пошкоджень на бульбі).

Збудник хвороби може заражати паростки картоплі під час зберігання при проростанні склероціїв, але в більшості випадків бульби заражаються у період від садіння до появи сходів. І чим цей період триваліший, тим більшої шкоди завдає ризоктоніоз. Під час зберігання на бульбах, уражених ризоктоніозом, інколи розвивається гниль, у результаті чого вони можуть повністю згнити. Зниження врожаю картоплі від ризоктоніозу варіює за роками і сортами, досягаючи 40% і більше, а за зниження якості можливі й подальші втрати, які досягають 60%. Слід зазначити, що всі ранньостиглі сорти уражуються хворобою сильніше, ніж пізньостиглі.

Бугорчаста парша поширена в північних областях України. Під час зберігання бульб у сховищах вона, на відміну від інших видів, залишається непомітною, хоч первинне ураження відбувається ще в полі на початку періоду їх утворення. Проявляється лише через 4–5 місяців після закладання бульб картоплі на зберігання і до весни сильно прогресує. На шкірці уражених бульб з’являються бурі та чорні плоскі й опуклі пустули різних розмірів, вдавлені плями неправильної та округлої форми, округлі темні бугорки діаметром 3–4 мм. Навколо кожного бугорка є невелика вдавленість. Розміщуються бугорки на бульбах поодиноко або зливаються по 35 штук в одну. У разі одночасного розвитку бугорчатої та сріблястої парші поверхня бульби темніє, робиться нерівною і лущиться.

Срібляста парша поширена в північно-східних областях України. Інфіковані бульби під час зберігання, особливо за підвищеної температури, легко уражуються вторинною патогенною інфекцією. За сприятливих умов у сховищах продовжується розвиток хвороби, що призводить до значних втрат і погіршення якості цієї продукції. У разі сильного ураження бульби втрачають свої насіннєві якості, знижується енергія проростання вічок або їх повне відмирання, зменшується число пагонів, утворюються слабкі і ниткоподібні паростки. Це призводить до зрідженості і нерівномірності росту і розвитку рослин. Недобір урожаю картоплі від сріблястою парші може сягати 25% і більше.

Порошиста парша. Шкідливість хвороби виявляється у зниженні товарних якостей бульб. Вони загнивають під час зберігання, тому що в місцях виразок не утворюється пробковий шар, а це спричиняє заселення й розвиток грибів і бактерій, які зумовлюють гнилі. Оскільки виразки утворюються здебільшого у вічках, то уражені бульби й мають понижену схожість.

Останнім часом збільшилася шкодочинність стеблової нематоди. Хвороба набула широкого поширення, що різко знижує якість насіннєвої і продовольчої картоплі. З проникненням нематод у бульби шкірка на них знебарвлюється, а потім стає свинцево-сірого кольору, легко відділяється від м’якоті і тріскається. Нематоди знаходяться на межі здорової та ураженої частини бульби. Шкідливість стеблової нематоди проявляється зниженням насіннєвих і товарних якостей бульб. Крім того, вона є першопричиною загнивання картоплі при зберіганні.

Фітофтороз — найнебезпечніша хвороба, яка вражає картоплю. Втрати врожаю сягають 50–70%. У нашій країні захворювання на фітофтороз поширене повсюдно. Зокрема, західні її регіони належать до зони підвищеної шкодочинності фіто­фторозу, де щороку спостерігають масовий розвиток цієї хвороби. Це призводить до значних втрат врожаю картоплі. Втрати врожаю картоплі від фітофторозу в одній і тій самій кліматичній зоні неоднакові й залежать від багатьох факторів, в тому числі від часу появи хвороби й інтенсивності її розвитку. Більш ранній вияв захворювання сприяє більшим втратам врожаю. Фітофторозом уражуються усі сорти картоплі, і жоден із них не володіє повною стійкістю до всіх рас гриба. На бульбах хвороба проявляється у вигляді твердих, темно-бурих плям. Уражені бульби згодом загнивають. На ураженій фітофторозом бульбі видно іржу, гниль м’якоті, яка поширена у вигляді язичків всередину бульби, поверхня у неї вдавлена, плямиста.

Найкращі сорти картоплі
для вирощування
Гала. Ранній високоврожайний сорт картоплі. Бульби округло-овальної форми жовтого кольору. Картопля сорту Гала цінується за високу товарність, стійкість до механічних пошкоджень, прекрасні смакові якості і лежкість при зимовому зберіганні. Сорт стійкий до картопляної нематоди, раку, парші, середньостійкий до фітофторозу.

Імпала. Ранній високоврожайний сорт картоплі. Бульби-жовті, овальної форми, вічка дрібні, шкірка гладка, м’якоть ясно-жовта. Сорт стійкий до раку, картопляної нематоди, менш стійкий до фітофторозу і ризоктоніозу, слабо уражується вірусними хворобами і паршею звичайною.

Скарлет. Ранній, дуже урожайний сорт картоплі, відноситься до голландських сортів. За врожайністю перевершує багато відомі сорти. Бульби видовжено-овальні з гладкою шкіркою червоного кольору, жовтою м’якоттю і дрібними вічками. Сорт картоплі Скарлет стійкий до раку, а також скручування листя. Він добре переносить посуху, тому придатний для вирощування в дуже жаркому кліматі. Бульби добре зберігаються взимку. Сорт Скарлет стійкий до найбільш відомих вірусних захворювань, але слабо стійкий до парші звичайної. Сорт чутливий до фітофторозу бадилля.

Повінь. Ранній, дуже урожайний сорт. Бульби рожеві, м’якоть кремова. Дуже добре зберігається. Стійкий до ураження раком, бактеріальної гниллю, паршею, картопляною нематодою, вірусними інфекціями.

Невський. Середньостиглий високоврожайний сорт столового призначення, має високу однорідність бульб, дрібні вічка, добре переносить високі температури повітря і ґрунту під час вегетації, добре зберігається. Бульби великі. Стійкий до ураження вірусами, фіто­фторозом, паршею. Нестійкий до нематоди.

Слов’янка. Середньостиглий, столового призначення. Бульба довга, з дрібними вічками. Шкірка — частково червона. М’якоть кремова. Стійкий до збудника раку картоплі, золотистої картопляної нематоди.

Пікассо (Голландія). Сорт пізньостиглий, столового призначення. Бульби округлоовальні, жовтого кольору з рожевими вічками й кремовою м’якоттю. Стійкий до раку і картопляної нематоди, сприйнятливий до фітофторозу, середньо уражується скручуванням листя та паршею звичайною.
   

Опубліковано в журналі

№23(342) грудень 2016

Cхожі статті

Шок! За мить — крижані продукти
Бездоганна морква до весни
Зберігаємо часниковий урожай
Біг-беги – доступна технологія
Зберігання зерна: як не втратити зібране
Умови зберігання фруктів та овочів у сховищах
Зберігання груші