Сезон загалом склався непогано, хоч і нерівномірно за медоносами. Урожай акації вийшов вельми середній, гречки — значно нижче середнього, натомість липа та соняшник порадували, особливо в північних регіонах. Таку картину описує на сторінках AgroTimes голова ради директорів «Пасіка 21» Сергій Шаронін.
Ціна відреагувала одразу, причому першою — не на український урожай. Гуртова закупівельна на акацію здригнулася на тлі повідомлень про непоганий урожай у Румунії. Слідом акуратно посунула вниз і закупівельна на соняшниковий мед — щойно ринок відчув перспективу високого збору.
Зовнішня статистика при цьому показує зворотний рух. За січень-липень 2026 року Україна експортувала 18,87 тис. тонн меду на 65,79 млн доларів, а середня експортна ціна зросла з 2,49 долара за кілограм у 2025 році до 3,49 долара цьогоріч, свідчать дані Українського клубу аграрного бізнесу. Для порівняння, за весь минулий рік за кордон пішло 50,11 тис. тонн на 124,92 млн доларів. Найбільшим покупцем залишається Німеччина — 4,78 тис. тонн за сім місяців, далі Франція, Бельгія, Польща та Іспанія.
Ціну всередині країни валить не врожай
Чинників, які тиснуть на внутрішню закупівельну ціну, Шаронін називає кілька, і врожай серед них лише один.
Процес пришвидшують очікування стрімкого вичерпання цьогорічної безтарифної квоти на ввезення до ЄС і активне обговорення зміни правил оподаткування. Окремо він звертає увагу на розрив у регулюванні: встановлені державою мінімальні експортні ціни на рівень внутрішніх гуртових закупівельних цін не поширюються.
Третій чинник — фінансовий стан самих пасічників. Після минулого, сумного для бджільництва року більшість господарств потребує коштів, тому мед продають активно. Причому продають переважно ті, кому треба готувати бджіл до зими, сплачувати накопичені борги або кому продукцію просто ніде зберігати. Обсяги виходять чималі: усім потрібні лікарські препарати, багатьом — цукор на підгодівлю, а після збирання врожаю доводиться розраховуватися ще й по зарплатах і кредитах на інвентар та бджоломатеріал.
Ті, хто має сховище, поводяться інакше. Перехідних запасів із 2025 року не залишилося зовсім, тому всі, хто може собі це дозволити, притримують оптові продажі й відновлюють резерв, потроху торгуючи вроздріб.
Дрібні пасіки збивають ціну для всіх
Найтонший механізм тиску, який описує Шаронін, стосується роздробу.
Частина дрібних пасік вважає надбавку в 10–15% до гуртової ціни цілком достатньою, щоб виправдати морочливість із роздрібною торгівлею. Їхні невеликі обсяги швидко розходяться серед друзів і знайомих, не завдаючи клопоту з рекламою, логістикою відвантажень, поїздками на ринки та поверненнями — а отже, і без відповідних витрат.
Наслідок виходить за межі цих пасік. Занижена роздрібна пропозиція тисне на загальний рівень роздрібної ціни, а вже він заохочує великих покупців — експортерів і торгівельні мережі — опускати гуртову планку ще нижче. За оцінкою автора, навіть несуттєвий обсяг продажів за демпінговими цінами створює проблеми решті гравців ринку.
