Агробізнес сьогодні

Час переводити сидерати із категорії «бажаного» до «гостро необхідного»

Цей похідний показник залежить від особливостей технології вирощування культур сівозміни, наявності в чорноземі органічної речовини рослинних решток, рівня ущільнення орного шару та способів основного обробітку.

Як не лише заробляти, а й при тому економити на добривах і покращувати ґрунт? Нічого видумувати не треба, вважає фермер Анатолій Бойко, який господарює у Яготинському районі Київщини. Ще наші предки вирощували горох. Після нього будь-яка культура матиме досить азоту у ґрунті й чудові умови для свого розвитку.

З появою в Україні нових форм власності на землю в останні десятиріччя, розпадом колгоспів та радгоспів, розпаюванням земель та появою фермерства, зросла кількість господарств, що мають невелику площу землекористування, вузьку спеціалізацію та обмежений набір вирощуваних культур.

Правильно розроблена сівозміна має цілий ряд переваг, основні з них — це попередження накопичення й розмноження хвороб та шкідників, раціональне використання поживних речовин і вологи, значне зниження рівня засміченості, покращення якості вирощеної продукції.

Важливим резервом збільшення виробництва сільськогосподарської продукції на зрошуваних землях південного Степу України є розширення площ під проміжними посівами, завдяки яким можна отримувати два-три врожаї на рік.

Основою будь-якої сучасної системи землеробства є інтенсивні технології вирощування сільськогосподарських культур у сівозміні.

В Україні в цілому та в Донецькій області зокрема найвищий у світі рівень розораності території та сільгоспугідь, що породжує інтенсивну водну та вітрову ерозію ґрунтів. 

В осінній період створюються передумови формування майбутнього врожаю озимих культур. Тому першочерговою умовою є організаційно-господарські й агротехнічні прийоми. Істотне значення має освоєння сівозмін із правильним чергуванням культур, добір сортів з урахуванням їх особливостей, оптимізація систем обробітку ґрунту та удобрення тощо.

Забур’яненість посівів продовжує залишатися однією із найбільших проблем в аграрному виробництві. Внаслідок неефективного здійснення заходів контролю бур’янів сільськогосподарські виробники зерна втрачали 10–20% урожаю, а на надміру засмічених площах ці втрати збільшувалися в 1,5–2,0 разів.