Про цю технологію відомо багато, їй приписують ледь не чудодійні властивості, однак і сьогодні сівба сидератів належить до явищ, що мають епізодичний характер. Цьому є ціла низка об’єктивних пояснень: небажання витрачати додаткові кошти, неповне уявлення про неї, відсутність вологи в оптимальні строки висіву тощо. Та разом із тим, факт залишається фактом: саме правильне включення сидератів у технологію вирощування культур дає змогу компенсувати негативний ефект відсутності органічних добрив, нормалізувати сівозміну, особливо у південних регіонах та досягти цілої низки супутніх переваг.
Впродовж останніх років мені довелося відвідати, мабуть, сотні зо дві господарств, розташованих у різних областях України та поспілкуватися із багатьма агрономами і власниками. Серед них регулярний висів сидератів практикують не більш як 4–5 господарств з усієї цієї кількості. Ще дехто висіває сидеральні культури час від часу — як експеримент або ж якщо так складаються обставини.
Разом із тим, я не почув жодного поганого слова про таку практику з боку тих фермерів, які всерйоз займаються сидератами. Тим паче, про те, що це якимось чином подорожчує вирощування тієї чи іншої культури. Навпаки, сидератна основа на полях господарства дає змогу заощадити суттєві кошти на пальному, мінеральних добривах та гербіцидах, паралельно вирішуючи інші важливі для агронома завдання.
Наведу технологічний підхід, який мене найбільше вразив. Мова про ТОВ «Агропрогрес-Теребовля» у Тернопільській області, де сидератами займаються вже понад 10 років. Поля господарства фактично не знають ані плуга, ані інших потужних грунтообробних знарядь. Усю потрібну роботу із розрихлення грунту виконує коренева система рослин, насіння яких входить до складу сидеральних сумішей.
Після збирання кожної культури відразу ж провадиться висів сидеральних сумішей, до складу яких може входити до 8–9 різних культур — гірчиця, соняшник, олійна редька, вика та ін. Причому, власне, висів здійснюється навіть не спеціальною дрібнонасінною сівалкою, а за допомогою дискового лущильника. Себто лущення стерні провадиться водночас із сівбою сидератів.
Ця вся краса буяє аж до зими. Перезимовують, ясна річ, не всі рослини із сидеральних сумішей, а за 10–12 днів перед сівбою ярих культур вже пожухлий сидератний «килим» скроплюють Раундапом. Як варіант — можна пройтися якимось знаряддям. У результаті насіння висівається просто в сидератний «газон», де воно себе чудово почуває і дає гарні врожаї. Аналогічним чином готується поле і до сівби озимих культур.
Що ми тут маємо? По-перше, в господарстві практично не вносять добрив центнерами під основний обробіток. Достатньо дати певну кількість стартових гранульованих добрив разом із насінням та позакореневих підживлень ключовими мікроелементами на кшталт бору чи цинку. Натомість зростає природня родючість грунту в силу об’єктивних факторів — органіка є органіка. Плюс постійно присутній додатковий грунт завдяки наявності бобових у сидеральних сумішах.
По-друге, зниження витрат на обробіток грунту. По-третє, на полях господарства дуже рідко виникає потреба у внесенні гербіцидів — сидеральні суміші «задушать» будь-які бур’яни. До того ж у такому здоровому середовищі меншою є і загроза спалахів захворювань та шкідників рослин.
І нарешті, цей органічний «килим», що дихає, чудово зберігає вологу.
Не менш ефективним є правильне використання сидератів у поєднанні з класичною технологією обробітку ґрунту. Ясна річ, що під плуг проситься хоча б 20 т/га гною, і дуже сумно, що внесення органіки ВРХ на сьогодні є недоступним для більшості господарств. Її присутність сприяє зниженню ущільнення ґрунту, покращенню його фізико-механічних властивостей і зрештою вищій здатності вбирати та зберігати вологу.
Однак якщо гною немає, то його непогано можуть замінити якраз пожнивні посіви сидератів. Це фактично якісна органіка, яка, будучи висіяна в серпні-вересні, встигає розпушити землю, оздоровити його, задушити бур’яни і падалицю, а після того, як її пустять під плуг — розчинитися і поліпшити навіть найбідніший і найгірший ґрунт. Чотири-п’ять років — і навіть щира глина може перетворитися на нормальне життєдайне середовище для культурних рослин.
Не менш важливою може бути роль сидератів у пом’якшенні негативних факторів відсутності сівозміни у господарствах, особливо там, де прийнятну рентабельність забезпечує лише дві-три культури. Класичний приклад — чергування «соняшник-озима пшениця-соняшник». У цьому разі висів, скажімо, гірчиці або бобових на сидерат дозволить підтримати агрофон у більш-менш нормальному стані.
Разом із тим, розмаїтість видів сидератів та агрономічних підходів дає змогу буквально спрямовувати сприятливі фактори для підвищення родючості конкретного поля. По-перше, це стосується традиційних бобових культур, що використовуються у сидеральних посівах — вики, люпину, люцерни, конюшини тощо. Тобто постійного надходження додаткового азоту, який буде незайвим під час вирощування основних сільгоспкультур. По-друге, вміло оперуючи сидератами, можна досягти певного покращення рівня Ph у той чи інший бік. Якщо більшість сидеральних культур сприяють розлужненню грунтів, завдяки утворенню гумінових та оцтової кислот, то окремі їх види, наприклад гречка, чудово висівати якраз на кислих грунтах.
Деякі сидерати, як фацелія, не маючи великої зеленої маси, сприяють бурхливому розвитку грунтової біоти та корисних мікроорганізмів. Кореневі виділення редьки олійної та взагалі хрестоцвіті культури буквально оздоровлюють грунт, покращуючи його фітосанітарний стан, пригнічуючи збудників захворювань. Буркун сприяє «розсоленню» грунтів тощо.
Про що це свідчить? Передусім про те, що за вмілого підходу до планування посівів сидератів можна досягти цілої низки агрономічних виграшів, які в іншому разі будуть просто недоступними або ж потребуватимуть чималих коштів. У принципі, посіви сидератів варто планувати так само ретельно, як і висів основних культур у сівозміні. Їх можна поділяти на умовні функціональні категорії, застосовуючи почергово чи залежно від потреби. Наприклад, категорія «бобові» — збагачення грунту азотом — перший рік, категорія «біомаса та розущільнення грунту» — другий, категорія — «покращення фітосанітарного стану грунту» — третій…
У перспективі це дасть змогу суттєво заощаджувати на основному внесенні добрив. Підраховано, що один гектар сидератів забезпечує додатково отримати доступні від 130 до 200 кг азоту, 55–60 кг фосфору, 150–200 кг калію, а також широкий спектр мезо- та мікроелементів. Це красномовні цифри, не кажучи вже про накопичення органічної речовини та бурхливий розвиток біоти. Своєю чергою, вартість якісної сидератної суміші не перевищує 300 грн/т.
Як уже зазначалося, із сидератами потрібно навчитися працювати. Перш за все посіяти тоді, щоб вони проросли і «вбилися у колодочки». Годі й казати, що висів у суху стерню нічого не дасть, тому обов’язково потрібно розраховувати терміни сівби. Потрібно також усвідомлювати, що посіяти їх ніколи не пізно, і краще мати 10-сантиметровий килим сидератів на поверхні поля, аніж нічого. Проте якщо ми не плануємо лишати сидерати до весни, тоді заробити в грунт їх бажано заздалегідь, щоб біомаса встигла перепріти в грунті до настання стійких морозів.
Наприкінці маю сказати, що так чи інакше, а без органічних добрив діла не буде. Дуже добре, якщо це дасть довгоочікуваний поштовх тваринницькій галузі в Україні, і кожне господарство матиме змогу вносити традиційну органіку ВРХ в грунт. Якщо ні, то від сидератів ми нікуди не подінемося — на сьогодні це об’єктивно найдешевший та найпростіший спосіб зберегти та підвищити родючість грунтів.
Ігор ПАВЛЮК, спеціально для газети "Агробізнес Сьогодні"
