Чим більшою буде різниця між капіталовкладеннями у кожен гектар і отриманим прибутком від реалізації врожаю, тим більші кошти заробить господарство. Своєю чергою, це сприятиме більш інтенсивному розвитку агровиробництва.
Однак незрідка прагнення отримати якомога більшу рентабельність виробництва може зіграти злий жарт із фермером. Надмірна оптимізація витрат здатна поряд із тимчасовим фінансовим виграшем створити цілу низку нових серйозних проблем. Є чинники, якими нехтувати не варто.
ПЕРШЕ: якісні ЗЗР
Ми часто спілкуємося з керівниками, агрономами, технологами провідних аграрних компаній, які з року в рік стабільно отримують високі результати як врожайності, так і рентабельності виробництва. Одне із найпоширеніших наших питань під час такого спілкування: як ви ставитеся до вибору препаратів для захисту рослин? Практично завжди ми отримуємо одну й ту саму відповідь: це якісні оригінальні препарати або якісні генерики.
Декілька років тому, на той час директор із виробництва одного з найбільших вітчизняних агрохолдингів, відомий агрономічний фахівець Владислав Тютюнник пояснив різницю поміж якісними і неякісними препаратами: «У хорошому препараті більша частина вмісту — це діючі речовини плюс допоміжні для засвоєння препарату речовини. Ми його внесли — він гарантовано подіяв і безпечно розклався в ґрунті. Якщо ми візьмемо ЗЗР сумнівного походження, то у ньому на 1 л препарату може бути 100 г діючої речовини. Усе інше — якісь відходи хімічної промисловості, які використали як фон для ДВ. Якщо ми його виллємо на ґрунт, то можемо тільки здогадуватися, як воно вплине і на посіяну культуру, і на наступні культури, і, накопичуючись, — на біоту в ґрунті взагалі».
Так воно і є. Різниці 5–10% у вартості препаратів спроможні завдати збитків, які у багато разів перекриють одноразову вигоду на вартості препаратів. Розливши хімікати, що погано розкладаються в ґрунті чи не розкладаються як слід взагалі, ми отруюємо землю, завдаючи шкоди як рослинництву, так і навколишньому середовищу.
Частково це стосується і надмірного застосування якісних препаратів. Фермери звикають до того, що проблему із забур’яненістю, яку раніше розв’язували за допомогою дворазового боронування чи культиватора, сьогодні швидше і простіше подолати шляхом додаткового внесення гербіциду суцільної дії. Ця тенденція років 7 тому дійшла до того, що майже повсюдно позникали просапні культиватори і ротаційні борони. Мовляв, навіщо морочитися, якщо є обприскувач…
Повсюдне захоплення мінімальним обробітком ґрунту посилило цю проблему, оскільки виживати стала набагато більша кількість бур’янів, які почали виробляти резистентність до найпоширеніших діючих речовин у складі гербіцидів. Незароблені в землю пожнивні рештки в умовах теплих зим, своєю чергою, стали відмінним середовищем для розвитку шкідників та збудників захворювань. Утворилося замкнуте коло, яке кожен агровиробник із різним успіхом намагається розірвати на свій лад.
ДРУГЕ: ґрунтообробіток
Ситуацію ускладнюють очевидні кліматичні зміни на території України, які змушують дуже обережно ставитися до ґрунтообробних операцій. В хід ідуть нові технології обробітку ґрунту, такі як стрип-тіл і вертикальна технологія та вже обов’язкове глибоке рихлення полів.
Втім, традиційні технології поступово повертають свою популярність. Знову шириться практика застосування міжрядної культивації та ротаційного обробітку посівів, повертає свої позиції оранка, яку багато хто чергує з глибоким рихленням. При цьому неминучі втрати вологи компенсуються набагато більш успішною боротьбою із забур’яненістю полів, адже бур’яни тягнуть із ґрунту і вологу, і поживні речовини. Причому до сталевого плуга чи культиватора резистентність їм виробити навряд чи вдасться.
Це далебі не означає, що в Україні не варто практикувати ноу-тіл чи мінімальну технології. Приклади десятків і сотень господарств, які успішно працюють саме таким чином, доводять, що варто. Але лише у тому разі, коли ця технологія є по-справжньому ефективною і напрацьовується впродовж багатьох років. А не так: минулого року ми орали, а у цьому, щоб заощадити «солярку», посіємо все в стерню і заллємо дешевими гербіцидами… Раз чи два така технологія може й «проскочить», однак у перспективі навряд чи із того вийде щось путнє.
Тому, вочевидь, що знижувати витрати потрібно там, де це реально сприятиме розвитку технології. Це чітко розраховане внесення якісних препаратів у нижчих нормах із профілактичною метою — на випередження проблеми. Це застосування нових легкодоступних для кореневої системи рослин добрив у нижчих нормах, аніж традиційні нітроамофоска чи суперфосфат. Це диференційоване внесення добрив, відключення секцій сівалок, контроль висіву та інші чинники, кожен з яких дає змогу заощадити якусь частку вкладень у гектар, даючи змогу отримати додатковий прибуток.
Це і є реальний шлях до підвищення рентабельності вирощування культур: із чітким дотриманням фітосанітарного стану на полях, недопущення надмірної хімізації ґрунту і турботою про його структуру. І це нормальна сівозміна, яка є одним із ключових чинників успішного вирощування сільгоспкультур.
ТРЕТЄ: тваринництво
При цьому варто нагадати і про такий «тягар» на рентабельності агровиробництва, як тваринництво. У переважній більшості випадків у господарствах, де є ВРХ, ферми вважаються соціальними проєктами, оскільки дають змогу підтримувати декілька десятків робочих місць. Застарілі технології утримання худоби є або збитковими або забезпечують мінімальну рентабельність, а нове сучасне обладнання та модернізація ферм потребують мільйонних капіталовкладень.
Та з іншого боку є господарства, які, незважаючи ні на що, вперто тримають по тисячі-дві голів ВРХ і навіть планомірно нарощують поголів’я. Їхня аргументація бездоганна: так, прибутки тут невисокі і мороки вистачає. Але: ми щороку вносимо гній на 200–300 га, ми маємо розкішну сівозміну і ми маємо додаткове джерело отримання живих грошей. Якщо не вродило, то здали на м’ясо пару сотень бичків і отримали якісь кошти на посівну. Та головне: де вирощуються бобові трави і вноситься гній, там стабільно отримуємо високу врожайність, а рослини є більш стійкими до стресів. Цікаво, що у господарствах, розташованих на Півдні, регулярне внесення органічних добрив дає змогу вирощувати без зрошення навіть кукурудзу на зерно з непоганою врожайністю від 60 до 80 ц/га.
За непростих кліматичних та економічних для сільського господарства умов рентабельність залежить від універсалізації агровиробництва. Не варто сподіватися винятково на те, що ми пройдемося разок дисковою бороною, кинемо 100 кг нітроамофоски, заллємо усе дешевим гербіцидом і зберемо понад 70 ц/га озимої пшениці. Такий підхід вже декілька років підряд доводить свою хибність, і головне, — безперспективність. Турбота про ґрунти, нехай навіть і про орендовані, — це запорука стабільного отримання у рослинництві хорошої рентабельності.
Ігор КОВАЛЕНКО, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
