Вирощування кукурудзи у сумішках із соєю значно поліпшує кормові якості. За сівби кукурудзи і сої в один рядок по 50 тис./га кожної врожайність тримається на рівні чистого посіву кукурудзи, а збір протеїну збільшується на 2,8 ц/га, значно зростає забезпеченість кормової одиниці перетравним протеїном — 103–116 г.

Серед кормових культур надзвичайно цінною є люцерна посівна, яку використовують як у складі сумішок, так і самостійно у вигляді зеленої маси, сіна, силосу, сінажу. Найоптимальніший період використання її зеленої маси фази бутонізації та початок цвітіння, але хімічний склад рослин, зокрема структура, залежить від тривалості фаз, укосу, а головне, кліматичних умов.

Тваринники здавна вважають люцерну «ніжною королевою фуражних культур» за високі поживні якості та вигідність у кормовиробництві. Проте вирощування її має чимало особливостей, які необхідно враховувати агроному. 

За виходом кормових одиниць і виготовлених кормів не на багато поступаються кукурудзі багаторічні трави — люцерна й еспарцет. Проте величина виходу кормових одиниць і корму з одиниці площі та собівартості виготовлених кормів варіює у широкому діапазоні залежно від напряму використання посівів багаторічних бобових трав.

Люцерна є традиційною кормовою культурою для України і має тривалу історію використання у різних регіонах світу. Передовими країнами за масштабами посівів люцерни є США, Аргентина, Канада, Італія, Австралія, Китай, Франція, Румунія, Болгарія. В Україні, на жаль, посіви цієї культури протягом останніх 10 років є незначними.

Люцерна є одним із найдавніших видів кормової культури. Це високоврожайна і, що головне, стійка до погодних умов культура. А ще — найдешевший корм і багате джерело амінокислотного складу, протеїну та каротину.

Важливу роль відіграють багаторічні трави в підвищенні родючості ґрунтів, захисту їх від водної та вітрової ерозій тощо. Ці культури є найбільш продуктивними і стабільними в польовому кормовиробництві.

Кліматичні зміни, що відбуваються внаслідок глобального потепління, та закономірна обмеженість ресурсів спонукають людство до пошуку адекватних заходів із розробки нових технологій виробництва продуктів для життя. Певною мірою це стосується й галузі землеробства. Одним із шляхів у таких умовах є зміна пріоритетів щодо вже відомих та залучення у виробництво нових недооцінених рослин.