Кукурудза на силос і зелений корм
Кукурудза є основною силосною культурою Кіровоградщини, вона посідає одне з провідних місць серед кормових культур, тому підвищення її продуктивності у нинішніх умовах є важливою проблемою кормовиробництва, адже встановлено, що рівень виробництва тваринницької продукції прямо залежить від рівня врожайності кукурудзи на силос.
Дослідження багатьох наукових установ, зокрема і Кіровоградської дослідної станції, свідчать, що звуження ширини міжрядь у поєднанні з іншими чинниками, підвищує врожайність кукурудзи на 20–25%.
Єдиним недоліком кукурудзи як кормової культури є низький уміст протеїну в урожайній масі. За збирання чистих посівів кукурудзи на силос на одну кормову одиницю в середньому припадає 60–70 г перетравного протеїну за потреби 110 г за зоотехнічними нормами.
Найдоступнішим і найефективнішим для всіх господарств способом збагачення силосної сировини кукурудзи протеїном є сумісні посіви з бобовими культурами, соняшником, сорго-суданськими гібридами, мальвою й іншими культурами.
Вирощування кукурудзи у сумішках із соєю значно поліпшує кормові якості. За сівби кукурудзи і сої в один рядок по 50 тис./га кожної врожайність тримається на рівні чистого посіву кукурудзи, а збір протеїну збільшується на 2,8 ц/га, значно зростає забезпеченість кормової одиниці перетравним протеїном — 103–116 г.
Заслуговує на увагу і вирощування кукурудзи та сої в чистих посівах, проте під час заготівлі їх маса змішується. Чиста сівба сої проводиться суцільним рядковим способом із нормою висіву 600–700 тис./га або широкорядним — 450–550 тис./га. Під передпосівну культивацію або до появи сходів уносять гербіцид Харнес у дозі 2,5 л/га, який може застосовуватись у вирощуванні сої та кукурудзи. За потреби застосовується один зі страхових гербіцидів: Тітус (40–50 г/га) або Базис (20–25 г/га). Для сівби використовують високорослі зерноукісні сорти сої й гібриди кукурудзи. Сорти сої мають формувати максимальний урожай вегетативної маси з бобами (наливання бобів нижнього ярусу).
Для одержання високих і якісних урожаїв силосної маси потрібно у фазу 3–5 листків посіви кукурудзи ущільнювати мальвою силосного напряму 4–5 кг/га, амарантом 0,4–0,5 кг/га або висівати кукурудзу й амарант у чистих посівах, а під час заготівлі їх масу змішувати, висівати кукурудзу і сорго через рядок. Урожайність зеленої маси в сприятливі роки досягає 462–580 ц/га.
Сумішки кукурудзи із суданською травою та соєю на зелений корм дозволяють інтенсивніше використовувати ріллю й на суходолі одержувати два-три врожаї на рік — такі сумішки збільшують сумарне збирання корму в 1,5–2 рази, порівнюючи з чистими посівами.
Сорго на зерно, силос і зелений корм
Важливим резервом збільшення виробництва кормів є вирощування сорго і сорго-суданкових гібридів, які забезпечують одержання 420–500 ц/га зеленої маси.
Однією з цінних біологічних властивостей є здатність його відростати після скошування й давати два, а на зрошенні — три укоси зеленої маси за літо. Сорго добре силосується з культурами, які погано силосуються, — сухими стеблами кукурудзи, соломою насінників трав.
На силос сорго висівають широкорядно за густоти 120 тис./га, у сумішках два рядки сорго чергуються з одним рядком сої.
За прогрівання ґрунту на глибині 10 см до +14…+16 °С висівають сумішку сорго-суданського гібрида з амарантом за співвідношення рядків 2 : 1. Цю сумішку висівають із міжряддям 45 см і густотою 600–500 тис./га сорго-суданкового гібрида, амаранту 220–250 тис./га. Вирощування в сумісних посівах сорго й амаранту має велике значення для збільшення кількості білка в зеленому кормі та забезпечує стабільні врожаї на півдні Степу.
Сорго на силос збирають у восковій стиглості зерна, на зелений корм — у фазу виходу в трубку — на початку викидання волоті. У цій фазі розвитку збирають також сумішку сорго-суданкового гібрида з амарантом.
Кормові буряки
Кормові буряки й баштанні культури найдоцільніше розміщувати у кормовій прифермській сівозміні, бо тут можливе застосування високих норм органічних добрив, а витрати на перевезення врожаю коренеплодів і баштанних культур мінімальні.
Роль кормових буряків і баштанних через значні витрати на вирощування менша проти інших культур. Тому на найближчу перспективу їх значення у кормовиробництві буде незначним.
Собівартість 1 ц к. од. кормових буряків найвища, порівнюючи із собівартістю інших видів кормів.
Науково-дослідні установи розробили інтенсивні технології вирощування кормових буряків, що дозволяє зменшити їх собівартість.
Застосування ефективних агротехнічних заходів обробітку ґрунту підвищує врожайність. Лущення стерні проводять дисковими знаряддями на 5–6 см одразу після збирання пшениці, повторне лущення на глибину 14–16 см — через два тижні лемішними лущильниками, внесення органічних і мінеральних добрив і глибока оранка на 30–32 см — у кінці вересня, не пізніше першої декади жовтня.
Залежно від кількості сходів кормових буряків, а також ураховуючи забур’яненість, проводять поперечне проріджування культиваторами КРД-5,4 або УСМК-5,4В.
Збирання починають, коли середньодобова температура повітря знизиться до +6…+10 °С. Для збирання кормових буряків застосовують коренезбиральні й гичкозбиральні машини. Обрізують гичку на рівні коренеплодів, які максимально виступають над поверхнею ґрунту.
Багаторічні бобові трави
У створенні міцної кормової бази на сучасному етапі та в найближчій перспективі розвитку агропромислового комплексу багаторічні трави, особливо бобові, зберігають своє провідне значення в одержанні дешевого та якісного рослинного корму. Тому першочергово потрібно відновити площі посіву бобових трав і бобово-злакових сумішок до рекомендованих норм.
Найпродуктивнішою та найменш енергомісткою, високобілковою культурою є люцерна. У структурі кормових культур під люцерну доцільно відводити в середньому 30–35%, а в загальному посіві багаторічних трав — 50–60% площ.
За даними Кіровоградської дослідної станції, найефективніші весняні й літні безпокривні посіви люцерни. В той самий час за дотримання технології сумісні (підпокривні) посіви з кукурудзою на зелений корм і капустяними культурами (з нормою висіву гірчиці білої або ріпаку ярого 1 млн/га) забезпечують на 10–15% більше збирання кормових одиниць, як порівняти з весняним безпокривним посівом.
Норму добрив установлюють відповідно до рівня запланованого врожаю і родючості ґрунту. Обов’язковим є внесення фосфорно-калійних добрив у запас Р80 К120 і гною безпосередньо під люцерну 30–40 т/га.
Обробіток ґрунту та підготовка насіння до сівби — загальноприйняті для зони. Сіють зареєстровані сорти інтенсивного типу — Регіна, Віра, Владислава і Веселка.
На другий і третій роки вегетації ефективне ранньовесняне розпушування ґрунту долотами на глибину 10–12 см, що сприяє активізації росту «сплячих» бруньок і поновленню вегетації.
Для довгорічного використання багаторічних трав у кормових сівозмінах широке розповсюдження одержали бобово-злакові травосумішки, основним компонентом яких є люцерна. Такі травосумішки дають збалансовані поживні корми.
Серед бобово-злакових травосумішок найпродуктивнішими є люцерна з конюшиною (еспарцетом) + стоколосом безостим; люцерна + стоколос безостий; люцерна + еспарцет (конюшина) + стоколос безостий + грястиця збірна (костриця лучна). Норма висіву основного компонента становить 70–80%, доповнюваного — 30–20% від норми висіву у чистому вигляді. Для укісного використання найкраще висівати травосумішки в такому співвідношенні: бобових — 70–75%, злакових — 25–30%.
Еспарцет серед бобових трав за кормовою цінністю не поступається люцерні. Зелена маса при згодовуванні не викликає тимпанії. Еспарцет — добрий медонос і попередник для озимої пшениці.
У польових сівозмінах його доцільно вирощувати як парову культуру з однорічним одноукісним використанням, на еродованих схилах дає добрі результати з іншими бобовими й злаковими травами.
Під сумішки з конюшини лучної й лядвенця рогатого треба відводити, як правило, понижені ділянки.
Максим ПОДЛЄСНИЙ, агроном
Олег ГАЙДЕНКО, завідувач відділу маркетингу
та наукового забезпечення трансферу інновацій
ІСГС НААН, канд. техн. наук, ст.наук. співробітник
Сергій ЧИПЛЯКА, агроном
