При цьому ключові напрями інновацій у агросектор нині пов’язують з цифровізацією аграрного виробництва через новітні інструменти, що поєднують інтернет речей, використання дронів, дистанційний супутниковий моніторинг та досить широке поширення систем точного землеробства, біотехнології та селекції. У світі нині спостерігається справжній інноваційний бум в сфері застосування передових наукових досягнень, що не лише змінює агробізнес, але й суттєво впливає на усю глобальну продовольчу систему та ланцюги постачання. Вітчизняний агробізнес має також приєдналися до цих інноваційних процесів, зокрема досвіду ЄС, щоб зберегти конкурентоспроможність на світових аграрних ринках
Аграрна галузь нині переживає безпрецедентну трансформацію під впливом технологічних інновацій, змін клімату та зростаючих потреб населення світу. Сучасні агроінновації від цифрових платформ і точного землеробства до біотехнологій і сталих систем виробництва відкривають унікальні можливості для підвищення продуктивності, зменшення витрат та мінімізації впливу на довкілля. Впровадження дронів, сенсорів ґрунту, штучного інтелекту та роботизованих виробництв дозволяє фермерам приймати більш обґрунтовані рішення й оптимізувати використання ресурсів, тоді як інновації у постачанні та ланцюгах створення вартості сприяють скороченню втрат аграрної продукції і підвищенню таким чином доступності продуктів харчування. Однак ці зрушення супроводжуються викликами, зокрема нерівним доступом до цих технологій у різних регіонах планети, етичними та регуляторними питаннями, а також потребою у нових навичках для робочої сили. Розуміння глобальних тенденцій агроінновацій і здатність адаптувати їх до місцевих умов стає критичним фактором для забезпечення продовольчої безпеки та стійкого розвитку сільських громад у XXI столітті.
За даними аналізу останнього звіту OECD “The evolution of the biotechnology sector Implications for FDI and SME linkages across Europe” від 26 січня 2026 року, серед глобальних передових агроiнновацiй у всьому світі активно розвивається зелена біотехнологія, що застосовує біологічні методи в сільському господарстві заради екологічній стійкості, прагнучи підвищити продуктивність сільськогосподарських культур, зменшити використання хімікатів та пом'якшити вплив на навколишнє середовище. Цей інноваційний агронапрям включає нові технології селекції в рослинництві, мікробні інокулянти, такі як біодобрива та біостимулятори, а також біологічні стратегії боротьби зі шкідниками. Окрім сільського господарства, зелена біотехнологія спрямована також на такі екологічні послуги, такі як відновлення ґрунтів, біоремедіація та зменшення викидів метану в тваринництві. Про це свідчить досвід ЄС та інших країн світу.
Розуміючи ці глобальні тенденції, минулого року в ЄС ухвалено нову Стратегію конкурентоспроможної та сталої біоекономіки ЄС (Європейська комісія, 2025). Вона оновлює попередні стратегії та посилює підтримку біоінновацій та їх масштабування. В рамках цього напрямку отримала підтримку розвитку циркулярна економіка та органічне виробництво аграрної продукції.
Загалом з наявних 9,1 млн фермерських господарств в ЄС близько 6,1 млн використовують інновації або майже 67 % (таблиця 1). В цих господарствах набули поширення такі інновації як Інтернет-послуги, використання робототехніки, технологій точного землеробства та інноваційного Smart техніки для управління тваринами.
Таблиця 1. Аналіз використання Інтернет-послуг, робототехніки, технологій точного землеробства та інноваційного Smart техніки для управління худобою, 2023р.
Джерело. Eurostat
Найбільше таких господарств в Італії (1128440), Румунія (968320), Польща (916050), Іспанія (784140). Це свідчить про значну дифузію інновацій у сільському господарстві, хоча ступінь їх впровадження варіюється за окремими країнами, розмірами господарств і типами виробництва. Малі сімейні ферми зазвичай відстають у доступі до фінансування, знань і цифрової інфраструктури, однак все частіше починають застосовувати технології точного землеробства, автоматизацію і цифровий моніторинг продуктивності. Безумовно, це є наслідком підвищення рівня ефективності виробництва і стійкості в регіонах з активною підтримкою інновацій. Але при цьому також виникає ризик посилення розриву між прогресивними й відсталими господарствами, що потребує цілеспрямованої політики регіонального вирівнювання, інвестицій у навчання, субсидій на модернізацію, покращення доступу до інтернету та створення кооперативних механізмів обміну знаннями і ресурсами.
Подібні інновації значно підвищують не лише продуктивність, але й і контроль за ресурсами. Доступ до Інтернет-послуг дозволив застосовувати хмарні сервіси й аналітику, робототехніка зменшила витрати праці й підвищила точність операцій, технології точного землеробства (GPS-керовані обробки поля, дрони, сенсори) оптимізують внесення добрив і зрошення, а Smart-техніка для управління худобою (біометрія, моніторинг стану, автоматичні доїльні установки) покращує здоров’я тварин і продуктивність. В таблиці 2 наведено перелік найбільш поширених інновацій для агробізнесу.
Таблиця 2. Передові інновації для агробізнесу
Водночас, останніми роками у вітчизняних умовах прийняття управлінських рішень з впровадження агроінновацій ускладнюють високі витрати на придбання обладнання та технологій, нестача навичок, компетенцій і слабка цифрова інфраструктура в сільській місцевості. Також потрібні програми навчання, фінансові стимули та інвестиції в підключення до цифрових мереж та наукове забезпечення.
Інтеграція цифрових рішень також відкриває нові можливості для маркетингу та доступу до глобальних аграрних ринків, дозволяючи фермерам напряму продавати продукцію споживачам і скорочувати ланцюги постачання. При цьому з’являються цифрові платформи для агрономічних консультувань у реальному часі, що підвищує якість прийняття рішень. Також одночасно зростає роль даних через збір великих обсягів інформації про ґрунт, погоду та тварин, що вимагає удосконалення стандартів обробки й захисту. Крім того, з’являються стартапи, які пропонують модульні рішення для дрібних господарств, знижуючи поріг входу. Проте без інтегрованих сервісів фермери ризикують опинитися в кількох несумісних екосистемах. Співпраця між виробниками цього обладнання, постачальниками програмного забезпечення, науковцями та місцевими спільнотами може вирішити дану проблему. Державна політика має стимулювати відкриті стандарти і підтримувати інтероперабельність цих систем. Важливе питання – це енергетична автономність. Впровадження поновлюваних та альтернативних джерел енергії і локальних систем зберігання допомагає знизити вразливість до перебоїв з електрикою та забезпечити стійку інноваційну трансформацію агросектора.
Юрій КЕРНАСЮК, кандидат економічних наук,
експерт-дорадник з аудиту, економіки
та управління підприємствами
