Про це пише «Агробізнес Сьогодні».

Отже, традиційним може вважатися продукт, що виробляють не менше як 30 років на певній території. Бажано, щоб назва продукту також була прив’язана до території й водночас не порушувала права інших виробників.

До прикладу, «Гуцульську овечу бриндзю» спочатку хотіли назвати «Карпатською овечою бриндзею», але зрозуміли, що за різними технологіями овечу бринзу виготовляють у всьому карпатському регіоні, і не лише в українській частині Карпат, тому така назва може викликати обурення й незгоду інших виробників. Відтак зупинилися на назві з прив’язкою до етносу українських Карпат – гуцулів.

Ще одна вимога – право власності на назву традиційного продукту в жодному разі не може належати одному виробнику – воно колективне для певної території, його не можна продати чи передати.

Для отримання географічного зазначення має бути складений детальний органолептичний профайл продукту: вигляд, запах, колір, консистенція, ноти смаку.

Також разом із виробниками слід затвердити конкретну зону виробництва та визначити елементи, що підтверджують походження продукту з цієї зони.

В специфікації товару має бути, зокрема, опис способу виробництва продукту, особливостей географічного середовища, які впливають на якість кінцевого продукту (цей вплив повинен мати аргументоване підтвердження), пакування й маркування готового продукту і перелік основних точок контролю.

Читайте також: Ганна Антонюк: «Варто працювати над творенням своєї історії, формувати унікальність свого продукту»