- Пані Ганно, до проходження яких процедур варто бути готовими тим, хто вже наважився сертифікувати свої продукти географічним зазначенням і тим, хто робитиме це в майбутньому? Розкажіть, будь ласка, про свій досвід.
— Перш за все зазначу, що процедура реєстрації «Гуцульської овечої бриндзі» та «Гуцульської коров’ячої бринзи» дещо відрізнялася від тієї, яку мають проходити товари нині для отримання географічного зазначення. З ухваленням Закону України «Про правову охорону географічних зазначень» її дещо спростили, але основні кроки лишились.
Реєстрацію слід починати з визначення заявника. Найоптимальніший варіант — це створення асоціації виробників продукту, адже заявником має бути об’єднання осіб, які працюють із продуктом. Далі вже можна ухвалювати рішення про початок процедури реєстрації географічного зазначення й зібрати пакет документів.
Наступний крок — підготовка специфікації продукту, де слід вказати його назву, описати етапи та визначити зону виробництва, описати особливі властивості продукту і те, як вони пов’язані з природно-кліматичними умовами регіону, описати зв’язок продукту з традиціями виробництва регіону й надати згадки в публікаціях, архівні документи, фото та інші матеріали, що підтверджують добру репутацію продукту.
Четвертий крок — отримання висновків результатів експертизи від уповноважених органів. Зону виробництва погоджує Держгеокадастр. Раніше зв’язок продукту із зоною виробництва і специфікацію погоджувало МінАПК, згідно з новим законом, який набув чинності з 1 січня цього року, має бути ухвалений окремий порядок погодження специфікацій, його нині напрацьовують експерти нашого проєкту. Далі заявку на реєстрацію географічного зазначення треба подати в Міністерство розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства (далі — МРЕТСГ — прим. ред.) і пройти процедуру заперечення. Остання, до речі, якраз спрощена відповідно до нового закону: раніше період заперечення тривав шість місяців, тепер — три. Після цього відбувається сама реєстрація: МРЕТСГ ухвалює рішення щодо реєстрації географічного зазначення; протягом 1–2 місяців Асоціація виробників отримує свідоцтво; інформацію про реєстрацію географічного зазначення публікують в офіційному бюлетені «Промислова власність» і вносять його назву до держреєстру. Після завершення реєстрації в Україні виробники мають право подати заявку на реєстрацію географічного зазначення у ЄС.
- Розкажіть детальніше про процедуру заперечення: що саме відбувається протягом цих трьох місяців, які на неї виділені?
— Після того, як заявка на реєстрацію географічного зазначення подана в МРЕТСГ, її розміщують на сайті міністерства у відкритому доступі. Протягом трьох місяців із дати публікації будь-яка фізична чи юридична особа може подавати заперечення проти реєстрації цього географічного зазначення. Міністерство перевіряє обґрунтованість кожного отриманого заперечення й ухвалює рішення щодо необхідності подальшого обговорення із зацікавленими сторонами. За результатами цього обговорення ухвалюють рішення щодо реєстрації географічного зазначення, за потреби — доопрацювання певних документів або відхилення заявки, поданої на реєстрацію.
Ви згадали про доцільність створення асоціації, в рамках якої можуть працювати виробники певного продукту з географічним зазначенням. Чи означає це, що виготовляти такий продукт можуть тільки ті, хто входить в асоціацію?
— Ні, для виробництва продукту з географічним зазначенням не обов’язково бути членом асоціації виробників, але таке членство суттєво полегшує контроль і сертифікацію продукту з географічним зазначенням, а також дає змогу виробнику скористатися перевагами колективної промоції продукту. Асоціація важлива на етапі реєстрації, бо заявник має бути колективний. Після реєстрації асоціація стає своєрідним інформаційним центром — там зберігається специфікація на продукт, план контролю географічного зазначення, вся інша документація; саме там можна отримати інформацію про вимоги до виробництва, про процедуру реєстрації виробника продукту з географічним зазначенням тощо. Все це асоціація має надавати безкоштовно всім, хто хоче виготовляти продукт із географічним зазначенням, і бути її членом для цього не обов’язково.
Проте члени асоціації мають низку переваг. Зокрема, членство дає змогу заощаджувати кошти, коли йдеться про маркетинг, промоцію, участь у різноманітних заходах, упакування продукції, вирішення юридичних питань, які потребують оплати, наприклад, сертифікація виробництва, навчання, консультації тощо. Тобто асоціація виробників є своєрідною колективною платформою, що допомагає розвиватися кожному виробнику-члену зокрема, а також розвивати й захищати географічне зазначення продукту загалом. З нашого досвіду, створення «Асоціації виробників традиційних карпатських високогірних сирів» та «Асоціації карпатських ватагів», які об’єднують виробників «Гуцульської овечої бриндзі» та «Гуцульської коров’ячої бринзи» відповідно — це ефективний і дієвий формат роботи виробників продуктів із географічним зазначенням.
- З вашого досвіду, у чому найбільше потребують допомоги малі виробники традиційних продуктів, щоб успішно продавати свій товар, окрім документально-юридичної підтримки?
— Ще на початкових етапах роботи з виробниками сирів у Карпатському регіоні ми побачили, що слабким місцем є формування цінової політики. По суті, люди, які виготовляють високоякісний продукт, вкладають у нього багато свого часу, умінь, знань й інших ресурсів — не оцінюють їх належним чином. Наприклад, виробники овечої бриндзі продавали її за такою самою ціною, як сир будз, який по суті є сировиною для бриндзі. Створення доданої вартості, маркетингова стратегія, промоція та ланцюг постачання товару — все це має важливе значення, і це виробникам потрібно вивчати, щоб продавати товар за ринково обґрунтованою ціною.
У контексті промоції своїх продуктів і своєї діяльності загалом дуже доречним є паралельно з виробництвом запрошувати відвідувачів на господарство. Це прямі продажі й прямий контакт зі споживачем. Малі виробники до цього не звикли, тому часто потребують допомоги з організації такого своєрідного гастротуризму. Варто зазначити, що у цьому процесі дуже важлива колективна динаміка і спільна робота, тому діяльність у рамках асоціації дуже доречна і суттєво спрощує діяльність.
Також ми зрозуміли, що важливо привчати виробників до постійного самоконтролю й чіткого дотримання специфікації, адже виготовлення товару з географічним зазначенням зобов’язує виробників постійно контролювати якість і безпеку своєї продукції. Людям, які звикли продавати свою продукцію як просто «домашню», слід звикнути до чіткого дотримання рецептури й технології.
- Пані Ганно, згідно з Угодою про асоціацію з ЄС, Україна взяла на себе зобов’язання охороняти понад три тисячі географічних зазначень, які походять із території Європейського Союзу і, відповідно, не використовувати їх. Тепер українські виробники повинні перейменувати чимало продуктів, очевидно, доведеться й переформатовувати промоційну і маркетингову частини роботи. Що ви можете порекомендувати таким виробникам, аби вони не втратили репутацію продуцента якісного продукту, і щоб їхня продукція лишалася популярною і впізнаваною?
— Я вважаю, що найкраще — це перетворити особливості свого регіону, свого виробництва, свого продукту на конкурентні переваги. Варто детальніше вивчити зону свого виробництва, дізнатися більше цікавих фактів про традиції виготовлення свого продукту в цій місцевості й створити свою унікальну історію. Значно більше сенсу в тому, щоб виготовляти свій унікальний продукт, а не робити, по суті, підробку чийогось продукту. Не варто гнатися за чужими, зокрема, європейськими назвами — краще обрати назву, що має значення для виробника, для регіону виробництва чи для України загалом. Використати в назві регіональні, місцеві, традиційні мотиви — це перспективніше, ніж виготовляти «сир типу Фета», «напій типу Коньяк» тощо.
Варто працювати над творенням своєї історії, формувати унікальність саме свого продукту, робити акцент на його якості й особливостях; запрошувати на своє виробництво споживачів і потенційних споживачів, знайомитися з ними та знайомити їх зі своїм продуктом.
Власне географічні зазначення — це насамперед про терруар (місцевість, земля, від французького terre — земля — сукупність природних чинників конкретної місцевості, що впливають на властивості вирощеної на ній сільгосппродукції — прим. ред.), про місцеві традиції й любов до рідної землі. За цим принципом можна, і варто, розвиватися виробникам усіх унікальних продуктів, адже багато з них можуть у перспективі отримати географічне зазначення.
Розмовляла Наталя Кузьо
