У Франції — Рокфор, а в Україні?
Система захисту регіональних продуктів за допомогою географічних зазначень з’явилася у Франції 1925 року. Тоді там запатентували рецептуру сьогодні вже легендарного сиру Рокфор і прив’язали його виробництво до конкретної території. До такого кроку вдалися через процеси індустріалізації, що загрожували втратою автентичного смаку традиційних продуктів і піддавали ризику зникнення малих виробників. Економіка Франції базується саме на дрібному виробництві, тому виникла нагальна потреба захищати ремісників. Почали саме з Рокфору тому, що на той час цей сир уже здобув неабияку популярність і недобросовісні виробники його фальсифікували, змінюючи класичну рецептуру для здешевлення виробництва.
Після Рокфору система географічних зазначень у Європі почала активно розвиватися й удосконалюватися. З Франції її перейняли й інші країни, і завдяки їй споживачі сьогодні мають доступ до якісних традиційних продуктів, а їх виробники — змогу вести господарську діяльність, розвиватися та захищати свої права. В Україні про географічні зазначення говорять уже давно, але на практиці систему почали впроваджувати тільки кілька років тому.
З 1 січня 2020 року набув чинності закон України «Про правову охорону географічних зазначень», а напередодні, у грудні 2019 року, Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України видало свідоцтво про реєстрацію права на використання географічного зазначення — його отримав сир «Гуцульська овеча бриндзя».
Він став першим українським продуктом із захищеним географічним зазначенням, що відповідає всім європейським вимогам до реєстрації і має право на визнання у ЄС. Завдяки цьому «Гуцульською овечою бриндзею» може називатися тільки той сир, що відповідає низці вимог, зокрема, виготовляється за традиційною технологією, яка бере свій початок ще з XV ст.; сировиною для нього може бути тільки молоко овець, яких випасають на високогірних полонинах; а зона виробництва охоплює тільки Закарпатську, Івано-Франківську області й частину Чернівецької.
У вересні 2020 року ще один український сир отримав захищене географічне зазначення — «Гуцульська коров’яча бринза». Технологія, рецептура й територія, на якій можуть виготовляти цей сир, також захищені, а шлях до отримання сертифіката тривав майже три роки. Експертка проєкту Європейського Союзу, який впроваджував систему географічних зазначень, «Підтримка розвитку системи географічних зазначень в Україні» Ганна Антонюк в інтерв’ю з нами поділилася досвідом роботи у цьому напрямі, розповіла про труднощі, на які довелося наразитися, уроки, що всі учасники процесу отримали, поділилася тонкощами й нюансами організаційного процесу та дала рекомендації щодо успішного впровадження системи географічних зазначень в Україні надалі. Та спершу розповімо, який продукт може отримати таке зазначення, через які процедури й установи відбувається сертифікація та що входить у перелік документів, необхідних для продукту, що претендує на статус товару з географічним зазначенням.
Юридично-економічний і культурно-екологічний знак якості
Традиційним може вважатися продукт, що виробляють не менше як 30 років на певній територій. Бажано, щоб назва продукту також була прив’язана до території й водночас не порушувала права інших виробників. До прикладу, «Гуцульську овечу бриндзю» спочатку хотіли назвати «Карпатською овечою бриндзею», але зрозуміли, що за різними технологіями овечу бринзу виготовляють у всьому карпатському регіоні, і не лише в українській частині Карпат, тому така назва може викликати обурення й незгоду інших виробників. Відтак зупинилися на назві з прив’язкою до етносу українських Карпат — гуцулів.
Важливо також, що право власності на назву традиційного продукту в жодному разі не може належати одному виробнику — воно колективне для певної території, його не можна продати чи передати. Для отримання географічного зазначення має бути складений детальний органолептичний профайл продукту: вигляд, запах, колір, консистенція, ноти смаку. Також разом із виробниками слід затвердити конкретну зону виробництва та визначити елементи, що підтверджують походження продукту з цієї зони.
Усе перелічене вище має бути описане в специфікації товару. Окрім того, туди входить також опис способу виробництва продукту, особливостей географічного середовища, які впливають на якість кінцевого продукту (цей вплив повинен мати аргументоване підтвердження), пакування й маркування готового продукту і перелік основних точок контролю. У процесі створення специфікації важлива активна участь виробників, адже всі параметри повинні їх влаштовувати.
Географічне зазначення як знак якості для традиційних продуктів має кілька основних аспектів, що сприяють розвитку діяльності малих виробників:
- юридичний, адже йдеться про колективне право інтелектуальної власності на продукт;
- економічний, бо впливає на створення доданої вартості, промоцію і дає можливість виходу на нові ринки збуту;
- культурний, бо сприяє збереженню традицій виробництва і традиційного укладу життя мешканців певних територій;
- екологічний — допомагає зберегти аборигенні породи тварин і біорізноманіття на певних територіях.
Виробник, споживач, регіон: кому вигідні географічні зазначення
Система географічних зазначень є не лише інструментом колективного просування традиційної продукції певного регіону й одним із видів захисту такої продукції від недобросовісної конкуренції, а й дає чимало інших переваг виробникам, споживачам і регіону виробництва.
Виготовляючи продукт із географічним зазначенням, виробники, серед іншого, мають конкурентну перевагу у вигляді підтвердження високої якості й унікальності продукту, його належності до преміумсегмента і мають можливість збільшувати обсяги збуту.
Споживач, купуючи продукт із географічним зазначенням, отримує гарантію якості, оригінальності, натуральності товару та його складників і має змогу пізнати кулінарну спадщину певної місцевості.
Для регіону географічні зазначення сприяють збереженню місцевих традицій, підвищенню туристичної привабливості, створенню робочих місць, розвитку бізнесу, відповідно, й наповненню місцевих бюджетів.
Обмежень щодо виду продукції, яка може бути захищена географічним зазначенням, немає. Це можуть бути м’ясні, рибні, молочні продукти, фрукти, овочі, мед, макаронні та хлібобулочні вироби, солодощі, вино, спиртні напої й інші продукти з унікальними смаковими властивостями та традиційними методами виробництва.
Окрім згаданих сирів, які вже отримали захищене географічне зазначення, процедуру отримання сертифіката в Україні проходить ще низка продуктів, зокрема, кілька вин (робочі назви «Шабський», «Ялпуг», «Білгород-Дністровський» і «Закарпаття»), «Херсонський кавун», «Мелітопольська черешня» та мед із робочою назвою «Карпатський мед».
Наталя КУЗЬО, спеціально для Агробізнесу Сьогодні
