«Мед — недооцінений продукт, про який люди знають ще дуже і дуже мало, — переконані Юрій, Євген та Дмитро, три брати, засновники бренду «Медові Брати». — Культура споживання меду в Україні на зародковому рівні. Тож і перспективи розвитку — неймовірні. До того ж виробництво меду в Європі постійно скорочується, у той час як в Україні — зростає».
Дмитро, старший брат, має компанію з управління проектами та підтримки українського експорту IMEXBURO, з 2014 року працює з українськими експортерами меду, відправляє у Францію. Юрій — бджоляр з власною пасікою у Миколаївській області. Виникла ідея об’єднати досвід обох братів і створити власний бренд, розпочати сімейний бізнес. Євген же став відповідати за творчі моменти (дизайн етикеток, сайту, листівок).
Спочатку підготували пробну партію, показали друзям, всім дуже сподобалося. Після цього вирішили взятися за справу серйозно. Клієнтів шукали через соціальні мережі та серед знайомих, друзів, рестораторів, готельєрів, власників бізнесу.
Відразу виникла унікальна для України філософія меду, його культури як продукту теруару, місцевості, в якій він виготовляється. Також компанія вперше в Україні використала французьку методику дегустації меду, засновану на принципах дегустації вина.
На сьогодні брати з двома пасічниками активно трудяться біля 130 вуликів, розміщених у трьох регіонах України (Гранітно-Степове Побужжя, Миколаївська область; Холодний Яр, Середня Наддніпрянщина, Черкащина; Медобори, Західне Поділля, Хмельниччина). Крім власної пасіки, компанія має і партнерів-бджолярів, які працюють у рамках цього проекту і є повноцінною його частиною.
Загалом виробляють близько 2000 кг меду. «Медові брати» спеціалізуються на чистих медах, але можуть похвалитися і двома авторськими міксами: «Гайдамацьким» (мед із перцем) та «МакМедом» (мед із маком), також є і мед із пилком — «Медово-Пилкова Ікебана». В асортименті є і свічки з чистого воску та подарункові набори. Також експериментують з питними медами, а у планах навіть косметика на основі меду та воску.
Продукцію поки що поширюють лише на теренах Батьківщини. Перед виходом на експорт потрібно ж створити авторитетний, сильний, конкурентоспроможній бренд в Україні. Та і не так вже й легко вийти малому виробникові на експорт без сприяння держави, хоч продукт якісний, з яскравими регіональними та автентичними особливостями.
Примітно те, як по-філософськи у «Медових братах» відносяться до створення масштабного бізнесу: «До грандіозних розмірів ми не прагнемо. Усе в природі має рости гармонійно, від малого до великого, з часом. Головне — любіть свою справу, і думайте, як зробити світ кращим, тоді до вас потягнуться люди, успіх, і гроші».
Спілкуючись із героями, мимоволі дивуєшся: наскільки ж ці люди щирі, відкриті. Певно, бджоли разом із медом приносять їм тепло від сонця і щирості, любов до життя від квітів. Пасічники замовчують всі нелегкі моменти своєї кропіткої праці, і всією душею сподіваються, що їхня продукція стане не дорогим делікатесом, а частим смачним і корисним гостем на столі у кожній українській родині та популярною автентичною візитівкою за кордоном.
Всі сорти меду смачні і корисні
Павло Борщ із села Заудайка, що на Ічнянщині, має близько десяти вуликів, проте більше сорока років стажу. Пасічником іще був його батько. Павло Іванович не думав про те, щоб продовжити справу батька. Але часто допомагав своєму другові-пасічникові, той із вдячності подарував бджолину сім’ю, яку і поселили у батькові старенькі вулики. Так і закрутилося, зароїлося.
«Багато клопотів було з вуликами і бджолами, — зізнається. — Їм же догляд потрібен, увага. А я ж тоді працював. То перед роботою позаглядаю, чи все добре з бджолами і вуликами; то в обід, бува, навідаюсь, чи справно носять мед бджоли-трудівниці; увесь час напитував, де чим поле засадили, щоб пасіку знати, в яку сторону везти. Вдома ж бджоли меду не наносять багато, треба медоноси. Вивезеш, потім ходиш сам не свій, переживаєш. Поїдеш перевірити, а там біда: або вулики покрали, або вже все викачав хтось. Буває і таке, що бджоли мед брати не хочуть. Ти їх вивезеш на поле у сусідній район, вони понюхали квіти й назад летять. Питаєш власника поля, а він знизує плечима: «Та піддобрював хімією минулого року буряки, а цьогоріч там гречку посіяв». Знову за вулики і на інше поле чи в ліс, бо з того вже користі не буде. Особливо люблю вивозити пасіку весною у ліс. Там підсніжники, проліски, верби цвітуть. Пам’ятаю одного року п’ятнадцятого травня вже мед із пасіки качав. Так тоді радів, воно ж то і ніби рано, але багато було, та ще такого ароматного...».
Павло зізнається, що не має улюбленого виду меду, бо кожен смачний і надзвичайно корисний, та й бджоли іноді такі мікси з різних квітів роблять, що не кожна людина такої смакоти намішати здатна. А усім, хто хоче ближче познайомитися із солодкою та корисною професією, радить запастися терпінням та знаннями, бо одна помилка може вартувати не лише втрати продукту, а й призвести до загибелі бджіл.
Секрет вдалої медової справи
Микола Жадько з 1984 року у бджолярстві. Має багато вуликів, що й порахувати складно. «У багатьох живуть бджолині сім’ї на продаж, з них меду катма, — зазначає пасічник. — Є двадцять шість на платформі. Їх у кінці березня-на початку квітня виводжу у ліс, потім і на поля. Так кочують аж до кінця серпня: то у вербах і лозі, то в акаціях та липах, то у гречці і соняшнику гудуть, трудячись мої бджілки. У кінці сезону везу їх додому, щоб підготувати до наступної весни».
Найсмачніший для пана Миколи липовий мед, він же добрий під час застуди, з акації допоможе при проблемах із серцево-судинною системою, соняшниковий стане у пригоді у разі артритів та артрозів. Смакують також і медові пряники та питні меди (мед із водою, дріжджами та ягодами).
До речі, пасіка Миколи Михайловича відома не лише в Україні, а й за її межами. Одного разу навіть приймала учасників Апімондії, котрі з захватом слухали пасічника, розглядали вулики, полки для бджіл, занотовували авторські секрети і методики догляду за бджолиною сім’єю. Та й колеги зі сусідніх районів та областей дослухаються мудрих порад відомого пасічника.
«Найголовніший секрет вдалої медової справи простий, — говорить пан Микола, — чим більше бджіл, тим більше меду. У мене може бути і по дві сім’ї в одному вуликові, допоки наросте сила у ньому. Потім одну матку забираю, і виходить медовик, він принесе більше меду. Також важливі умови утримання, новий інвентар, вентиляція, якісне забезпечення, своєчасне попередження хвороб і постійне переміщення пасіки. Найбільша ж проблема полягає у реалізації меду. У світі ми маємо третє місце з імпорту. Але квоти замалі. Внутрішній ринок не спроможний прийняти всі продукти бджільництва, та й ціни для пересічного покупця кусючі. От так виробник і страждає, перекупщик забере за копійки, і ніхто не спитає, чи вистачить, чи ні».
Пасічникування із покоління у покоління
Рід Леоніда Єгошина протягом не одного десятиліття пов’язаний із бджільництвом, сам він у цій професії з 1990 року. Нині має основних близько чотирьохсот бджолиних сімей та десь триста базових для заселення нуклеусів, розміщених у с. Куземин Охтирського району Сумської області. З 1996 року почав продавати бджіл.
Леонід Ратмирович свого часу зосередив увагу на розмноженні бджіл та маток, нині його племінний бджолорозплідник із розведення української степової породи — місце паломництва професіоналів та любителів, а веселе дзижчання бджіл із розплідника Єгошина можна почути у кожному куточку України. Пасічник-селекціонер у перспективі хоче закріпити селекційні здобутки з української степової породи бджіл, адже вважає, що вони найкращі для наших реалій. Порода стійка до хвороб, навесні бджоли швидко очищають денця від сміття та воскових крихт, що суттєво знижує ризик появи молі, краще переносить зиму, та й витрати на корм невеликі. За медом можуть літати на великі відстані, сім’ї чисельні, повну силу набирають до основного медозбору. Українська степова бджола миролюбива, не схильна до крадіжок і нападів на інших родичів, але свої домівки активно захищає від загарбників. У той час, як популярні нині імпортовані з Європи бджоли можуть нападати на інші вулики і гірше переносять холодну пору року.
Пан Леонід із легким відтінком суму констатує: «Зараз левова частка меду експортується. Українці споживають його дуже мало. Необхідно пропагувати користь вживання продуктів бджільництва для здоров'я нації. Було б добре, якби про бджільницьку справу більше розповідали молоді».
Ірина РЕВА, спеціально для газети "Агробізнес Сьогодні"
